Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню та емпіричному підтвердженню можливостей спільного вчинку як соціально-психологічного механізму соціалізації учнівської молоді. Запропоновано модель суб'єктної готовності до вчинку як критерій соціалізованості учнівської молоді і оцінки ефективності процесу соціалізації старшокласників. Розроблено та апробовано соціально-психологічну методику формування в учнівської молоді суб'єктної готовності до вчинку. За результатами емпіричного дослідження зроблено висновки щодо особливостей розвитку в учнівської молоді суб'єктної готовності до вчинку. Експериментальним шляхом доведено, що процес формування суб'єктно-вчинкової активності старшокласників може дати значний позитивний ефект за умови застосування спільного вчинку дорослих (вчителів, батьків, представників територіальної громади) і дітей (учнів) як базового механізму соціалізації зростаючої особистості.
