Дипломну роботу присвячено концептуалізації покаяння в музичному мистецтві останньої третини ХХ ст. Цей феномен розглядається не тільки як ідея, тема твору, а й як психо-емоційний процес, який може бути відтворений музичними засобами. Покаяння, розглянуте в дискурсі теологічної, культурологічної та психологічної антропології, - це складний двоетапний процес, що об'єднує граничні стани (in extremis): плач, страждання, біль, epitimion - з одного боку, і блаженну радість, умиротворення, paraklesis (втішення) - з другого. Виведено дві моделі покаянного твору: покаяння-дія та покаяння-післядія. Відносно двох типів втілення покаяння проаналізовано твори композиторів, А. Пярта, І. Карабиця, Є. Станковича К. Пендерецького .
У ході аналізу зачіпаються питання стильових особливостей втілення цього процесу, а також деякі особливості етнічних характеристик музики покаяння. Крім того, випливають питання емпатії, сугестії та інших комунікативних моделей в системі "текст-реципієнт"
Ключові слова: покаяння, кінець ХХ ст., граничні емоційні стани, катарсис, сугестія , ретроспекція ,художнє моделювання емоцій у музиці, драматургія, жанрово-інтонаційний аналіз
