У дисертації художній світ прози Т. Шевченка протрактовано у принципово новому теоретичному ракурсі. Автор досліджує повісті з точки зору специфіки парадигми художнього психологічного аналізу й приходить до висновків: у парадигмі прийомів та засобів психологічних студій прози Т. Шевченка домінує зовнішня мова екстервентного психологічного аналізу; у художній структурі повістей Т. Шевченка лаконічні сентенції відавторського аналізу доповнюються і уточнюються ознаками аналізу інтроспективного - сповіддю героя та його епістолярієм.
