Дисертаційне дослідження присвячено теоретико-експериментальному вивченню проблеми гармонізації сімейних взаємин, визначенню соціально-психологічних чинників розвитку батьківсько-юнацьких взаємин й розробці програми психологічного супроводу, що спрямована на організацію умов щодо активізації суб'єктних позицій батьків і дітей в процесі сімейної взаємодії.
Представлено модель міжособистісного спілкування дорослих та дітей в сім'ї на засадах рівноправної взаємодії. Визначено соціально-психологічні чинники розвитку батьківсько-юнацьких взаємин. Виявлені різні типи сімей за показниками узгодженості соціально-психологічних чинників. Розглянуто гендерні особливості батьківсько-юнацьких взаємин та спілкування. Розроблено програму соціально-психологічного супроводу розвитку батьківсько-юнацьких взаємин, розкрито сутність дистанційної форми роботи з дисфункційними сім'ями. Доведена можливість актуалізації соціально-психологічних чинників за рахунок організації паритетної батьківсько-юнацької взаємодії, активізації та узгодженості їхніх суб'єкт-суб'єктних позицій в діалогічному спілкуванні.
