Авторка статті трактує епізод у "малярській студії" (ХІХ розділ повісті) як зашифроване повідомлення, у якому зіштовхуються мистецькі коди: кіно, театр, живопис, скульптура та література, – культурні мови яких покликані увиразнити історіософський месидж: у мистецтві 1920-х рр., як в аналізованій ситуації, протиставлені два типи культури. Це – елітарна, культивована за російсько-імперських часів, та – масова комуністична, модерно-імперська, яка щойно формується.
