Досліджується стратегія художньої інтерпретації теми Другої світової війни та закономірності розвитку української літератури 1940–80-х років. На прикладах поетичних та прозових творів цього періоду аналізується соцреалістична специфіка подачі матеріалу крізь призму мотивів героїзму, самопожертви, демонізації образу ворога і возвеличення радянського солдата, віри в перемогу. Акцентується увага на неможливості правдивого і всеохопного зображення воєнних подій в тих підцензурних умовах, в яких перебували українські письменники радянського періоду.
