Присвячено розглядові еволюційного шляху української радянської мемуарно-автобіографічної прози середини ХХ століття, основні етапи якої визначили мемуарно-автобіографічні твори Степана Васильченка, Ю. Смолича, О. Довженка, В. Сосюри, В. Минка, Петра Панча, З. Тулуб, Н. Суровцової, Б. Антоненка-Давидовича та інші. Серед характерних рис мемуарної автобіографіки даного періоду виокремлюються вписування життя автора в панівний ідеологічний канон, виписування власного життєпису як типового для чвого часу, самоцензура при згадці небажаних або татуйованих тем, імен, явищ та інше.
