У дисертації досліджуються загальні закономірності іманентних наративних структур прози Михайла Яцківа. На матеріалі малої прози та повістей митця окреслено екзистенційне підґрунтя художнього світу. У світлі естетичного феномена свободи вперше проінтерпретовано природу негативного трактування реальності як абсурдної дійсності. Простежується функціонування категорії піднесеного як формотворчого принципу трагедійного наративу письменника.
Розкрито засади символістського ірраціонально-чуттєвого трактування буття та ілюзорного світу небуття, гностицизму як складової суб'єктивного ідеалізму митця-модерніста. У роботі характеризуються жанрові форми малої прози автора - поезій у прозі, "новели долі", їх трансцендентне начало.
Визначено внутрішньотекстові засади вираження авторської суб'єктивності, взаємодію точок зору персонажів й оповідача, інтенції вибору фокалізації, наративного темпу, осмислено специфіку модифікації наративних ситуацій з гетеродієгетичним і гомодієгетичним наратором.
