Робота присвячена аналізу особливостей загальної та соціальної самоефективності та її зв'язків з пам'яттю, мисленням та емоційною саморегуляцією у людей різного віку та статі.
Встановлено, що загальна і соціальна самоефективність в юнацькому віці має невисоку виразність, потім стрімко зростає у молодості, дещо знижується у середньому віці та має найнижчий рівень у пізньої зрілості. Виявлено низьку соціальну самоефективність у всіх вікових групах. На всіх вікових етапах, крім пізньої зрілості, більш самоефективні люди є менш тривожними. Самоефективним особистостям притаманні використання ресурсу пам'яті в адаптивних цілях та толерантність до невизначеності.
Введено поняття "ілюзорна самоефективність": переконаність людей, що їхні рішення ефективніші, ніж це є насправді.
Запропоновано модель самоефективності особистості, яка є похідною від пам'яті, мислення та емоційної саморегуляції.
