У дисертаційному дослідженні здійснено теоретико-методологічне обгрунтування та емпіричну перевірку підходу до визначення зв'язку між рівнем оптимальності функціонування особистості та показниками різних стилів і форм прояву гумору. Оптимальність функціонування особистості операціоналізовано в термінах розбіжностей у рівнях сформованості стійких особистісних рис, загальнолюдських позитивних цінностей і сильних рис характеру, показників психологічного благополуччя, самоповаги та задоволеності життям.
За результатами кластерного аналізу, реалізованого в двох варіантах, доведено існування психологічних чинників стилів і форм прояву гумору особистості. В поведінці осіб, які характеризуються вищим рівнем оптимальності функціонування, переважають адаптивні стилі гумору, зафіксовано відсутність гелотофобії та високий рівень усвідомлення ролі гумору як особистісного ресурсу стресоподолання. Специфічною особливістю осіб з домінуванням емоційно сильних рис характеру, до складу яких входить і гумор, є застосування різних стилів гумору та форм сміхової поведінки (гелотофілії і катагеластицму в поєднанні з відсутністю гелотофобії). На підставі отриманих даних можна зробити висновок, що такі форми прояву гумору, які раніше вивчались переважно у сфері клінічних досліджень, можуть бути застосовані в загальнопсихологічному контексті для завдань імпліцитної діагностики особистості.
Дане дослідження суттєво доповнює теоретичні уявлення про притаманність гумору статусу вищої психічної функції, який визнається тільки окремими сучасними дослідниками.
