У дисертації досліджено світовий досвід розвитку найвищого університетського потенціалу в умовах глобалізації, з'ясовано його (потенціалу) детермінацію дослідницько-інноваційним типом прогресу людства та зворотний вплив на суспільний поступ. Обгрунтовано поняттєво-термінологічний апарат опису та рейтингові інструменти оцінювання цього потенціалу. Доведено стійку тривимірну часову, просторову й організаційну структуризацію найвищого університетського потенціалу, існування рангово-вікових, рангово-просторових і рангово-організаційних закономірностей. Виявлено актуальні тенденції (профілізації, виокремлення національного університету-лідера), моделі створення та організації, стратегії та управлінські механізми розвитку. Розкрито особливості найвищого університетського потенціалу СІНА. Визначено концептуальні організаційно-управлінські засади формування такого потенціалу в Україні.
