Дисертацію присвячено вивченню способів художнього втілення проблеми національної пам'яті в художньо-образній структурі української прози на історичну тематику 40-50 pp. XX століття, зокрема у творах "Останній пророк" Л. Мосендза, "Апостоли" В. Домонтовича, "Легенди старокиївські" Наталени Королевої, "Рубікон Хмельницького" та "День гніву" Ю. Косача, "Сіверяни" Д. Міщенка, "Святослав" C. Скляренка, "Данило Галицький" А. Хижняка, "Гайдамаки" Ю. Мушкетика.
Визначено роль історичної прози у збереженні, актуалізації й популяризації національної пам'яті, національної самосвідомості нашого народу. Дослідження показало, що материкова і діаспорна літератури є однаково важливими частинами нашої культури. Незважаючи на певні розбіжності, усі ці твори виконують дуже важливу виховну функцію - вчать любити рідну землю, свій народ, боротися за них, як це робили наші предки, берегти пам'ять про славне минуле й передавати її у спадок прийдешнім поколінням.
Утвердженням думки про давність українського етносу, його звичаїв і традицій, уславленням славних сторінок боротьби наших предків за волю та державність, змалюванням образів легендарних національних героїв історичні прозаїки ставлять вітчизняну літератур]' на рівень кращих зразків європейської культури, відкривають світові справжню, невигадану Україну.
