У дисертації на матеріалі романної прози М. Павича виокремлено основні поетикальні вектори постмодерністського роману й простежено розвиток теоретичної концепції "відкритого твору". Романістику письменника проаналізовано як модель постмодерністського роману, яка грунтується на експериментальній творчості попередників і творчо розвиває її, виходячи з власної, павичівської формальної концепції роману. Особлива увага зосереджена на експериментах зі структурною моделлю - важливим поетикальним аспектом, що стає художнім ключем романної прози М. Павича. Досліджено використання прийомів з арсеналу постмодернізму; застосування техніки палімпсесту, автоцитування, ігрового принципу, механізмів художнього комунікування автора з читачем, паратекстуальних маркерів.
Ключові слова; постмодернізм, постмодерністська поетика, роман, структурна модель, автоцитування, гра, Мілорад Павич, сербська література.
