У дисертації реконструйовано українську теорію популярних у давню добу фунеральних (похоронних) літературних жанрів - віршових (епітафії, епіце-дії, ненії-голосіння, трену, скорботної елегії) та прозових (похоронної промови, елогії, епітафії, похоронного листа). Робота виконана на основі вивчення більш як ста рукописів вітчизняних поетик та риторик XVII-XVIII ст. Проаналізовано не лише думки давніх українських теоретиків літератури про фунеральнІ літературні жанри, а й взірці, насамперед майже триста епітафій латинською, польською та слов'яноруською мовами, які виконували генологічні функції. Встановлено, що не домінували приклади якоїсь певної епохи чи країни. Автори київських курсів словесності подавали студентам найкращі, на їхню думку, твори. Реконструйована в дисертації теорія жанрів фунерального письменства відзначається багатством творчих рішень, нестандартністю підходів, увагою до деталей та глибоким проникненням у суть літературних явищ.
Ключові слова: давня українська література, генологія, фунеральнІ літературні жанри, поетики, риторики, епітафія, епіцедія, похоронна промова.
