Загальногалицький (Львівський) церковний собор 1946 року розглядається як прагнення комуністичної влади формально легітимізувати церковну монополію підконтрольної Російської православної церкви на західноукраїнських землях, встановивши у такий спосіб повний ідеологічний контроль над духовним життям західних українців.