В дисертації досліджена проблема розвитку системи музично- естетичного виховання в Україні у XX столітті. У галузі музично- естетичного виховання українським народом накопичено величезний досвід, його традиції слід шукати в далекому минулому. Автор підкреслює важливість тих процесів, що відбувалися в музичній культурі і вихованні у XX столітті, і без розуміння яких неможливо розробляти стратегію подальшого розвитку, яка б відповідала вимогам, закладеним у державній концепції розвитку освіти і культури, стрижнем якої є розвивальна, культурологічна домінанта. Особливості музики як виду мистецтва, емоційно-образний характер сприйняття і спілкування в процесі музичної діяльності, а також специфіка дитячого віку свідчать про те, що музичне мистецтво виступає найбільш дійовим засобом впливу на внутрішній світ дитячої особистості. У педагогічній науці і практиці XX століття створення науково-обґрунтованої системи музично-естетичного виховання поставало важливою проблемою. У другій половині минулого століття музично- естетичне виховання виступало вже як цілісна музично-педагогічна система. Активний пошук шляхів музично-естетичного виховання на основі української культури відбувався у 1990-ті роки. У концепціях відомих українських педагогів-музикантів реалізовано ідеї художнього виховання видатних вчених XX століття про сутність естетичного виховання підростаючого покоління.
