У дисертації вперше в Україні та Польщі системно і комплексно досліджено питання становлення та розвитку системи державно-патріотичного виховання у період Другої Речі Посполитої як дієвого засобу виховання як тодішньої, так і сучасної молоді. Шляхом детального аналізу архівних джерел встановлено періодизацію функціонування системи державно-патріотичного виховання у міжвоєнний період. На підставі детального вивчення праць польських науковців запропоновано нове бачення розвитку системи державно-патріотичного виховання у період панування санаційної ідеології.
Сфокусовано увагу на ролі символів як окремих цінностей державно- патріотичного виховання в умовах поневолення, що були також й елементами національної тотожності, і чинником консолідації суспільства, що ідентифіковувало себе як національна спільнота. Зауважено, що у цьому сенсі державно-громадянське і державно-патріотичне виховання ставило перед вихованцями завдання засвоєння цінностей, що випливали з національних традицій і політики держави. Це спонукало молодих людей до необхідності здійснення вибору позитивних цінностей і їхнього введення до кола власних інтересів, потреб і власного життя.
Розкрито структуру виховного процесу у військово-патріотичних регіональних осередках. Наголошено на можливості впровадження дієвих форм, методів та засобів державно-патріотичного виховання, які й дотепер не втратили актуальності і можуть бути впроваджені в освітній процес як польських, гак і українських освітніх закладів. Акцентовано на потребі створення сучасних молодіжно-патріотичних організацій як осередків підготовки патріотично налаштованих громадян, здатних ефективно боронити кордони своєї держави. Рекомендовано до реалізації основні положення тогочасних виховних програм, що реалізовувались у шкільних та позашкільних закладах. Узагальнено й актуалізовано засадничі ідеї державно- патріотичного виховання та історико-педагогічний досвід діяльності тогочасних провідних науковців у цій царині.
