У дисертації зроблено спробу комплексного дослідження лексико-стилістичної організації ідилій видатного поета елліністичного періоду Теокріта крізь призму аналізу їхнього концептуального простору, який, як системне утворення, складається з макроконцептів, концептуальних полів та груп і власне концептів.
Розгляд концептів художнього твору є дослідженням передусім їхньої вербалізації. Серед лексичних репрезентантів концептів знаходимо синонімічні пари і ряди, дериваційні гнізда, антонімічні та гіперо-гіпонімічні відношення тощо.
Ідіостиль Теокріта актуалізується через два головні макроконцепти -ПРИРОДА і ЛЮДИНА, що складаються з концептів, виражених номінативними полями. В структурі концептів виокремлюються предметний, образний, асоціативний, символічний та ціннісно-оцінний компоненти, котрі відображають авторське сприйняття дійсності. В ідиліях поет акцентує увагу на сенсорних образах та художніх метафоричних моделях. Вагому роль відіграють унікальні авторські асоціації та естетична оцінка явищ та істот. Виділяється також низка домінантних лексем, що репрезентують не тільки відповідний концепт, а й особливості всього концептуального простору творів поета.
Дисертація допомагає зрозуміти унікальність індивідуального стилю Теокріта, його любов до природи та внутрішнього світу людини.
