У дисертації здійснено історико-педагогічний аналіз дослідження проблеми організації самоосвіти вчителя у вітчизняній теорії та практиці кінця XIX -першої третини XX століття, проаналізовано й систематизовано теоретичні ідеї самоосвіти педагогів та узагальнено практику її організації. Виявлено витоки ідей самоосвіти в історії світової думки; виділено найбільш ефективні умови, форми, методи, прийоми і засоби самоосвіти вчителя; відображено етапи становлення і розвитку самоосвіти вчителя досліджуваного періоду. Визначено методологічні засади та понятійно-категоріальний апарат проблеми організації самоосвіти вітчизняного вчителя.
Виокремлено та обґрунтовано основні тенденції організації самоосвіти вчителя у вітчизняній теорії та практиці кінця XIX - першої третини XX ст. Охарактеризовано особливості організації професійної самоосвіти у визначені періоди. На основі наукового аналізу педагогічної спадщини видатних вітчизняних учених, педагогів, громадських діячів зроблено узагальнюючі висновки про можливість використання позитивних ідей з історії організації самоосвіти вчителів у практиці роботи сучасного педагога.
