Дисертація присвячена проблемі інструментального навчання студентів з КНР в системі музично-педагогічної освіти України. На підставі історико-теоретичного аналізу з'ясовано культурно-історичні передумови становлення теорії та методики навчання гри на віолончелі, виявлено особливості німецької, бельгійської, французької та російської віолончельної школи, визначено методичні аспекти і специфіку інструментального навчання студентів з КНР в системі музично-педагогічної освіти України, розкрито його сутність і зміст, обґрунтовано структурні компоненти. У дослідженні це поняття трактується як цілісне психологічне та змістово-методичне утворення, що об'єднує налаштованість студентів на інструментально-виконавську діяльність, засвоєні музично-педагогічні знання, вміння художньо-педагогічної інтерпретації музичних творів та оцінювання її результативності в умовах музично-естегичного розвитку школярів. У контексті моделювання процесу інструментального навчання сформульовано принципи, визначено й теоретично обґрунтовано педагогічні умови, реалізація яких сприятиме його оптимізації.
На підставі теоретичного аналізу проблеми і результатів констатувального експерименту визначено критерії (мотиваційно-діяльнісний, емоційно-рефлексивний, інтелектуально-оцінювальний) та показники готовності студентів до інструментально-виконавської діяльності, які забезпечують їх якісне діагностування в умовах навчального процесу.
У роботі доведено, що впровадження методики інструментального навчання студентів з КНР в системі музично-педагогічної освіти України на основі визначених педагогічних умов сприяє позитивним змінам у рівнях готовності студентів до інструментально-виконавської діяльності в школі.
