У статті досліджується архетип дерева, що став невід'ємною складовою творчості Олександра Олеся, російських, французьких та польських символістів кінця XIX – початку XX століття на тлі загальноєвропейських тенденцій. На численних прикладах автор статті доводить, що у свідомості митців кінця XIX – початку XX століття асоціативна ускладненість символіки дерев найвиразніше ілюструвала пантеїстичне бачення краси природи як земного вияву абсолютного ідеалу, недосяжного для профанної свідомості, душевну рівновагу у творчому самовираженні та гармонію інтимного почуття.
