Відчиняю комірчину своєї душі, а там - повно-повнісінько всього: і радість буття, і біль, і тихе щастя, і гірка сльоза... Та найбільше, мабуть, її - ЛЮБОВІ до всього сущого. Господоньку, так це ж цілісінький скарб, битком наповнений думками, ідеями та мріями, котрі заховані так далеко від людських очей!
Мозок витягає їх із сховку, як дорогоцінне серцю надбання... Приміряє... Нині одне зодягне, завтра - інше... І кожне з них - наче нове... Хоча, ні, - призабуте старе, що личить і новому дню...
Отак і пишу, виймаючи із закапелків душі себе, зодягаю у слово, аби і ви могли бодай трішечки зазирнути у мою сутність... (Оксана Кузів). (Подарунок автора).
