Ярослав Павуляк – поет міту, поет власної пилкової системи, глибоко вкоріненої в максималізм християнської етики. Відстоюючи засадничі цінності «сакруму», він наскрізь молитовний, а отже, його поезія – Дух і Пам'ять у всіх виявах національної природи. То є безперервна камерна полеміка стану душі. Це чи не найтрагічніший дискурс в українській поезії. Його дискутивно-медитативній ліриці властивий, як не дивно, – антиліризм. І це, вочевидь, і є складовою його літературної манери.
