Наукові праці викладачів, працівників, аспірантів та студентів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/14 2026-06-11T19:33:38Z 2026-06-11T19:33:38Z Цугорка, Олександр Михайлова, Рада Tsuhorka, Oleksandr Mykhailova, Rada http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1203 2026-06-11T06:34:02Z 2026-01-01T00:00:00Z

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури як навчально-освітній та культурно-мистецький простір Цугорка, Олександр; Михайлова, Рада; Tsuhorka, Oleksandr; Mykhailova, Rada Мета дослідження. У статті досліджено специфіку діяльності Національної акаде- мії образотворчого мистецтва і архітектури як традиційно-історичного культурного середовища, в якому поєднуються навчальна, науково-освітня, мистецька, а з 2025 року – і культурницька (зокрема, музейна) діяльність. Увагу акцентовано на тому, що Академія, поєднуючи всі види обра- зотворчого мистецтва (живопис, скульптуру, графіку та архітектуру), всебічно сприяє творчому самовизначенню й самовираженню митців-викладачів та студентської молоді. З’ясовано, що на численних різноманітних заходах (колективних і персональних виставках, творчих конкурсах, про- фесійних майстер-класах), які є презентаціями результатів творчої роботи митців, реалізується високий потенціал сучасного українського образотворчого мистецтва, базовим підґрунтям якого є унікальна творча спадщина, зібрана в Художньому музеї НАОМА. Методологія дослідження НАОМА як фундаментального навчально-освітнього та культурно-мистецького закладу вищої освіти поля- гає у застосуванні комплексу наукових методів мистецтвознавства, культурології, музеєзнавства; діалектичний метод застосовано для аналізу протиборства та єдності художніх традицій про- фесійної освіти (історичне формування академічної системи) та сучасних інновацій (технології цифровізації, медіаарту); системний метод залучено для виявлення специфіки НАОМА не лише як закладу вищої освіти, але й як структури, наділеної уявленнями цілісної теорії творчої практики, що об’єктивно впливає на художні процеси в Україні і є конкретним сегментом у державній куль- турній політиці; за допомогою стилістичного та формального методів простежено властивості творчого доробку викладачів і випускників НАОМА в сучасних умовах трансформації «академізму» у напрямку цифровізації, адаптації історично сформованих художніх стилів у контексті новітніх художніх практик; інституційним методом з’ясовано роль НАОМА як провідної багатофункціо- нальної платформи, що визначає вектори розвитку професійної мистецької спільноти. Наукова новизна полягає у зверненні до аналізу діяльності НАОМА як провідного багатофункціонального навчально-освітнього та культурно-мистецького закладу вищої освіти, який значною мірою фор- мує сучасний культурно-мистецький простір України. Дослідження узагальнює взаємодію традицій академічної системи професійної освіти з новими цифровими технологіями, модерними художніми практиками як специфічним мистецьким простором, важливим для мистецького процесу України, а саме, щодо створення умов для самовиявлення творчої індивідуальності, креативної особистості, національної ідентичності. Висновки. НАОМА як фундаментальний навчально-виховний заклад вищої освіти формує креативний культурно-мистецький простір, трансформуючи художнє середо- вище в активний потенціал розвитку, професійного спілкування та саморепрезентації митців, реставраторів, архітекторів, мистецтвознавців шляхом реалізації освітньо-художніх ініціатив, пов’язаних з вивченням та збереженням художньої спадщини Художнього музею НАОМА. Академія формує професійну досконалість та культурну ідентичність митців, їхні духовні цінності, інте- груючи українське мистецтво у суспільне життя як перетворений на сучасному етапі творчий доробок видатних попередників, у продовженні традицій українського академізму та застосуванні модерних стилістичних течій. Ця ідея відіграє важливу роль для формування культурно-мистець- кого середовища країни, сприяючи розширенню освітньо-мистецького досвіду, фахового спілкування та співпраці студентів, діючих викладачів, митців-вихованців НАОМА, фахівців образотворчого мистецтва та архітектури. Purpose of the study. The article explores the specifics of the activities of the National Academy of Fine Arts and Architecture as a traditional and historical cultural environment, which combines educational, scientific and educational, artistic, and from 2025 also cultural, specifically museum activities. It is emphasized that by combining all types of fine arts – painting, sculpture, graphics and architecture, the academy comprehensively contributes to the creative self-determination and self-expression of artists-teachers, student youth. It was revealed that at numerous various events – collective and personal exhibitions, creative competitions, professional master classes, which are a presentation of the results of the creative work of artists, the high potential of modern Ukrainian fine arts is realized, the basic foundation of which is the unique creative heritage of past decades, concentrated in the collections of works of art of teachers and students of higher education institutions, collected in the NAFAA Museum. The methodology of the study of NAFAA as a fundamental educational and cultural and artistic institution of higher education consists in the application of a complex of scientific methods of art history, cultural studies, and museology; the dialectical method was used to analyze the confrontation and unity of artistic traditions of professional education (historical formation of the academic system) and modern innovations (digitalization technologies, media art); the systemic method was used to identify the specifics of NAFAA not only as an institution of higher education, but also as a structure endowed with the ideas of a holistic theory of creative practice, which objectively affects artistic processes in Ukraine and represents a specific segment in state cultural policy; using stylistic and formal methods, the properties of the creative work of NAFAA teachers and graduates were traced in modern conditions of the transformation of "academicism" towards digitalization, the adaptation of historically formed artistic styles in the context of the latest artistic practices; The institutional method clarified the role of NAFAA as a leading multifunctional platform that determines the vectors of development of the professional artistic community. The scientific novelty lies in the analysis of the activities of NAFAA as a leading multifunctional educational and cultural and artistic institution of higher education, which to a large extent shapes the modern cultural and artistic space of Ukraine. The study summarizes the interaction of the traditions of the academic system of professional education with new digital technologies, modern artistic practices as a specific artistic space, important for the artistic process of Ukraine, namely, in terms of creating conditions for self-expression of creative individuality, creative personality, and national identity. Conclusions. NAFAA as a fundamental educational institution of higher education forms a creative cultural and artistic space, transforming the artistic environment into an active potential for development, professional communication and self-representation of artists, restorers, architects, art historians through the implementation of educational and artistic initiatives related to the study and preservation of the artistic heritage of the NAFAA Museum. The Academy forms the cultural identity of artists, their spiritual values, integrating Ukrainian art into public life as a meaningful and transformed at the modern stage creative work of predecessors as a continuation of the traditions of Ukrainian academism and other well-known stylistic trends. This idea plays an important role in the formation of the cultural and artistic environment of the country, contributing to the expansion of the educational and artistic experience of professional communication and cooperation of students, artists, and their self-expression in various types of fine arts and architecture.

2026-01-01T00:00:00Z Ніколаюк, Тетяна Стоян, Тетяна Nikolaiuk, Tetian Stoian, Tetiana http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1202 2026-06-10T12:59:16Z 2022-01-01T00:00:00Z

Каральні заходи як метод підвищення продуктивності праці робітників у радянській Україні 1929–1938 рр. Ніколаюк, Тетяна; Стоян, Тетяна; Nikolaiuk, Tetian; Stoian, Tetiana Мета дослідження полягає у вивченні каральних заходів стимулювання виробничої діяльності робітників усіх галузей промисловості, транспорту та будівництва УСРР–УРСР, які застосовувала держава-­комуна впродовж 1929–1938 рр. для підвищення продуктивності їхньої праці в умовах тотального володіння, користування й розпорядження всіма засобами вироб­ництва. Методологія. У науковому пошуку наголос робився на головний принцип історичної науки – принцип історизму. При визначенні структури студії використано проблемно­хро­нологічний підхід. Наукова новизна. Висвітлюються каральні практики та примус як спосіб залучення робітників при відсутності матеріального стимулювання праці до економічного життя в умовах комуносоціалізму. З’ясовано, що впродовж 1929–1932 рр., коли правляча пар­тія здійснювала другий комуністичний штурм, робітництво республіки негативно реагувало на спроби держави­-комуни замінити матеріальне стимулювання праці каральними практиками. Наприкінці 1933 р. заміна належного матеріального заохочення позаекономічним примусом поставила радянську економіку на межу економічної катастрофи: посилилася плинність робочої сили, зросла кількість випадків браку і прогулів, знизилася продуктивність праці, поси­лилося відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн. У 1934–1936 рр. партійно­-ра­дянське керівництво продовжувало застосовувати каральні практики разом із матеріальним заохоченням праці. Впродовж 1937–1938 рр. каральні заходи щодо стимулювання виробничої діяльності на промислових підприємствах було значно посилено, напередодні Другої світової війни вони перетворилися в масові репресії. Висновок. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних доведено, що в 1929–1938 рр. в умовах економічної кризи уряд застосовував страх як інструмент примусу, завдяки якому партійно-­радянське керів­ництво намагалося підвищити продуктивність праці робітників. The aim of the study is to study the punitive means of stimulating the production of industrial workers in all industries, transport and construction of UkrSSR, used by the commune during 1929–1938 to increase their productivity in total ownership, use and disposal of all means of production. Methodology. In her scientific research, the author relied on the main principles of historical science – objectivity and historicism. The problem­chronological approach was used to determine the structure of the studio. The scientific novelty of the study lies in the coverage of punitive practices and coercion as a way to attract workers in the absence of material incentives to economic life in the conditions of communal socialism. The author found that during 1929–1932, when the ruling party carried out a second communist assault, Ukrainian workers reacted negatively to attempts by the commune state to replace material incentives with punitive practices. At the end of 1933, the replacement of proper material incentives for workers by non­economic coercion put the Soviet economy on the brink of economic catastrophe: labor turnover increased, defect and absenteeism increased, labor productivity declined, and the USSR lagged behind developed capitalist countries. In 1934–1936, the party­Soviet leadership continued to use punitive practices along with material incentives for labor. During 1937–1938, punitive measures to stimulate industrial activity in industrial enterprises were significantly intensified, turning into mass repression on the eve of World War II. Conclusion. Based on the study of new archival documents and analysis of statistical data, the author proves that during 1929–1938 the government of the totalitarian Soviet state in the economic crisis used fear as a coercive tool through which the party­Soviet leadership increased productivity of Ukrainian workers.

2022-01-01T00:00:00Z Ніколаюк, Тетяна Nikolaiuk, Tetiana http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1201 2026-06-10T12:42:11Z 2020-01-01T00:00:00Z

Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. Ніколаюк, Тетяна; Nikolaiuk, Tetiana Мета дослідження полягає в необхідності вивчити матеріальне становище українських робітників під час сталінського «комуністичного штурму», довести, що в результаті економічної кризи погіршилося продуктове забезпечення працівників по картках та у громадських їдальнях. У науковому пошуку авторка спиралася на головні принципи історичної науки – об’єктивності й історизму. При визначенні структури студії використано проблемнохронологічний підхід. Наукова новизна. Пропонується розглядати нестачу продовольства та прояви голоду в містах серед робітників УСРР першої половини 1930-х рр. як наслідок «комуністичного штурму» та примусового вилучення у селян хліба методом продрозверстки. Далі збіжжя потрапляло за кордон. Валюта, отримана від продажу зерна, використовувалася для зведення новобудов першої п’ятирічки. Фінансування величезних капіталовкладень держава здійснювала за рахунок випуску додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами, що викликало інфляцію, та, як наслідок, економічну кризу. Унаслідок інфляції зростали ціни на вільному ринку. В умовах здійснення примусових хлібозаготівель та економічної кризи в держави не вистачало хліба для нормального продуктового забезпечення міських працівників, тому вона запровадила централізований розподіл продовольства, а потім поступово зняла з централізованого постачання ряд категорій робітників. Уводяться в обіг архівні документи про політику продовольчого постачання містян (які переважно були робітниками) під час «комуністичного штурму», котрі свідчать про прояви голоду в містах УСРР. Розраховано показники дійсного стану продовольчого забезпечення працівників промислових підприємств в містах республіки, визначено стан громадського харчування, простежено можливість робітників та їхніх утриманців вижити під час здійснення форсованої індустріалізації. Визначено, що гостра продовольча криза першої половини 1930-х рр. спричинила голод серед міських працівників УСРР. Висновки. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних і мемуарних матеріалів доведено, що на початку 1930-х рр. радянський уряд унаслідок економічної кризи був неспроможний забезпечити промислових працівників та їхніх утриманців продуктами харчування – ані на виробництві, ані поза роботою. В умовах гострої нестачі продовольства в містах радянської України голодувала велика кількість мешканців, а також селян, котрі, долаючи блокаду та пробираючись у міста, намагалися врятуватися від голодної смерті. The purpose of the study is to study of the financial situation of Ukrainian workers during the Stalin communist assurance, to prove that as a result of the economic crisis, the product supply of workers on cards and in public cafes has deteriorated. In scientific research, the author relied on the basic principles of historical science – objectivity and historicism. The problem-chronological approach was used to determine the structure of the studio. Scientific novelty. The author proposes to consider the lack of food and hunger in the cities among the workers of UkrSSR in the first half of the 1930s because of the Communist Attack and the forcible seizure of bread by peasants. The bread confiscated from the peasants went abroad. The currency from the sale of grain was used to build of buildings of the first five-year. The state financed huge capital investments by issuing additional amounts of money not covered by commodities that caused inflation and, as a result, the economic crisis. Inflation has increased free market prices. In the context of forced harvests and the economic crisis, the state lacked bread for the normal supply of urban workers, so it introduced of the centralized distribution of products and then gradually withdrew a number of categories of workers from centralized supply. Author put into circulation the archival documents on the food supply policy of the townspeople (who were mostly workers) during the Communist Attack, indicating on the manifestations of starvation in the cities of the Ukrainian SSR. She calculated indicators of the real state of food supply for workers of industrial enterprises in Ukrainian cities, determined the state of catering, monitored the ability of workers and their dependents to survive during the forced industrialization, determined that the acute food crisis of the first half of the 1930s caused famine among urban workers of the UkrSSR. Conclusion. Based on the study of new archival documents and the analysis of statistics and memoirs, the author has shown that in the early 1930s, the government of a totalitarian Soviet state, due to the economic crisis, was unable to provide industrial workers and their dependents with food either at work or outside. In the face of acute food shortages in the cities of Soviet Ukraine, a large number of townspeople and peasants were starving, trying to escape the famine by overcoming the blockade and walking into the cities.

2020-01-01T00:00:00Z Ніколаюк, Тетяна Nikolaiuk, Tetiana http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1200 2026-06-10T12:22:41Z 2026-01-01T00:00:00Z

Фальсифікація змісту іноземних історичних джерел у російських перекладах ХІХ століття Ніколаюк, Тетяна; Nikolaiuk, Tetiana У роботі досліджуються факти фальсифікації царськими перекладачами ХІХ століття змісту текстів іноземних дипломатів про пізньосередньовічні володіння московських Рюриковичів. Для цього простежено вжи-вання топонімів «Московія» й «Росія» у листах іноземних дипломатів та в їх російських перекладах. Методологія дослідження спираєтьсяна принципи історизму, порівняльного аналізу та зіставлення відомостей про Московію, що містяться в листах іноземців XVI cт., із російськими перекладами цих листів, виконаними в умовах пануван-ня жорсткої імперської цензури. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше проведений порівняльний аналіз історичних описів Московії іноземних дипломатів Альберто Кампензе та Павла Іовія Новокомського для Папи Климента VII з їх перекладами російською мовою у 1836 році. Доведено, що царські літератори В. Семе-нов та М. Михайловський, дотримуючись доктрини «Москва – Третій Рим», у своїх поясненнях до перекладів обґрунтовували право Москви на захоплення литовських територій із православним руським населенням. Також проаналізовано претензії тодішніх московських лідерів на візантійську спадщину, що призвело до додавання титулу «Государь всієї Русі» до титулу правителя Московії. Висновки. Доведено, що царські перекладачі В. Семенов та М. Михайловський навмисно вчинили фальсифікації, замінивши у перекладах листів Альберто Кампензе та Павла Іовія Новокомського фінно-угорську назву московсь-ких володінь Рюриковичів «Московія» православним терміном «Росія».З’ясовано, що стратегії трансформації змісту перекладів, застосування методів упущення або підміни географічних термінів імперські історики використовували для обгрунтування історичних міфологем, якими послуговуються і сучасні російські історики. У сукупності це дало змогу всебічно розкрити предметне поле дослідження. The paper investigates the facts of falsification by tsarist translators of the 19th century of the content of texts by foreign diplomats about the late medieval possessions of the Muscovite Rurikovichs. To this end, the use of the toponyms “Muscovy” and “Russia” in the letters of foreign diplomats and in their Russian translations was traced. The research methodology is based on the principles of historicism, comparative analysis, and comparison of information about Muscovy contained in the letters of foreigners of the 16th century with the Russian translations of these letters, made under the reign of strict imperial censorship. The scientific novelty of the article lies in the fact that for the firsttime acomparative analysis of the historical descriptions of Muscovy by foreign diplomats Alberto Campense and Pavel Iovius Novokomsky for Pope Clement VII with their translations into Russian in 1836 has been carried out. It is proven that the tsarist writers V. Semenov and M. Mikhailovsky, adhering to the doctrine of "Moscow – the Third Rome", in their explanations to the translations justified the right of Moscow to seize Lithuanian territories with the Orthodox Rus' population. The claims of the then Moscow leaders to the Byzantine heritage, which led to the addition of the title "Sovereign of All Russia" to the title of the ruler of Muscovy, are also analyzed.Conclusions. It is proven that the tsarist translators V. Semenov and M. Mikhailovsky deliberately committed falsifications, replacing the Finno-Ugric name of the Muscovite possessions of the Rurikovichs “Muscovy” with the Orthodox term “Russia” in the translations of the letters of Alberto Campense and Pavel Ioviy Novokomsky.It is found out that the strategies of transforming the content of translations, applying methods of omitting or replacing geographical terms were used by imperial historians to substantiate historical mythologies, which are also used by modern Russian historians.Taken together, this made it possible to comprehensively reveal the subject field of the study.

2026-01-01T00:00:00Z