http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/17 2026-04-10T02:49:15Z 2026-04-10T02:49:15Z Yudenkо, Oleksandr Юденко, Олександр http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1116 2026-02-14T13:21:06Z 2025-01-01T00:00:00Z

The visual toolkit for constructing liminal space in Edward Hopper’s urban landscapes Yudenkо, Oleksandr; Юденко, Олександр The article explores the visual mechanisms through which Edward Hopper constructs liminal space within his urban landscapes. The purpose of the research is to reveal how compositional geometry, light treatment, chromatic contrasts, and architectural symbolism generate the sense of transition, ambiguity, and existential suspension characteristic of Hopper’s art. The study applies a combined formal-stylistic and semantic-symbolic method. The results show that Hopper’s visual language systematically produces a model of liminality grounded in the tension between presence and absence, stillness and movement, light and shadow. Hopper’s imagery – empty streets, desolate and alienating depictions of industrial buildings with “blind” windows, interiors deprived of both light and life, deserted railway stations with tracks leading “nowhere” – emerges as a symbolic boundary between the inner and the outer, the visible and the hidden, the real and the unreal. The palette and lighting blur the temporal threshold between dawn and dusk, creating an impression of an existential pause – a moment outside of time. Uncanniness is connoted through cool, desaturated colors; light that illuminates the buildings yet fails to penetrate inside; and the ambivalence of warm and cool tones. In the paintings where a warm palette domi- nates, the effect of warmth is “subdued” by deep shadows, the dramatic contrast of light and darkness, enclosed spaces, and the ambivalence of light sources, all of which generate a sense of temporal uncertainty and inner tension rather than warmth. The composition of these works simultaneously stabilizes and destabilizes perception, creating tension between the whole and its fragments, between compositional unity and Hopper’s characteristic multiplication of frames, between the dynamism implied by the imagery and angles of the train, railway, etc. and the stasis created by the perfectly symmetrical positioning of objects that perceptually “fixes” them in place. Through numerous framing devices, intersecting horizontal and vertical lines, and perspectival ambiguity, the artist constructs spaces that oscillate between completion and indeterminacy. The study concludes that Hopper’s visual toolkit – compositional geometry, tonal contrast, spatial layering, and symbolic illumination – constructs an experience of being “in between.” His urban scenes function as metaphors for psychological and ontological thresholds, transforming the city into a frontier where opposites coexist and meaning emerges through ambiguity. These findings demonstrate how visual form embodies the concept of liminality and offer methodological insights into the relationship between space, symbolism, and existential experience in modern visual culture. У статті розглядається візуальний інструментарій, за допомогою якого один з найвідоміших митців Америки Едвард Гоппер конструює лімінальний простір у своїх міських пейзажах. Мета дослідження – виявити, як композиційна геометрія, світлове трактування, хроматичні контрасти та архітектурна символіка породжують відчуття переходу, саспенсу та екзистенційної «невизначеності», характерне для його мистецтва. У дослідженні застосовані комбінований формально-стилістичний та семантико-символічний методи. Результати засвідчують, що візуальна мова митця систематично актуалізує мотив лімінальності, заснований на напрузі між присутністю та відсутністю, статикою та рухом, світлом та тінню. Образи Е. Гоппера – порожні вулиці, занедбані відчужувальні зображення промислових будівель зі «сліпими» вікнами, безлюдні пусті вокзали з залізничними коліями «в нікуди» – постають символічними межами між внутрішнім і зовнішнім, видимим і прихованим, реальним і сюрреалістичним. Палітра й освітлення розмивають часову межу між світанком та сутінками, створюючи враження екзистенційної паузи – миті поза часом. Відчуття моторошності конотується холодними, ненасиченими кольорами, світлом, що освітлює будівлі, але не проникає всередину, амбівалентністю теплих і холодних тонів. У картинах, де переважає тепла палітра, ефект від цих кольорів «подавляється» глибокими тінями, драматичним контрастом світлотіні, замкненими просторами, амбівалентністю джерел світла, що створює відчуття темпоральної невизначеності та внутрішньої напруги, а не тепла. Композиція творів одночасно стабілізує та дестабілізує сприйняття, створюючи напругу між цілим та його фрагментами, між композиційною єдністю та характерним для Е. Гоппера множенням кадрів, між динамікою, що імплікується образами і ракурсами потяга, залізниці тощо, і стазисом, створеним ідеально симетричним розташуванням об’єктів один до одного, що перцептивно «закріплює» їх на місці. Завдяки численним прийомам обрамлення, горизонтальним і вертикальним лініям, які перетинаються, і перспективній невизначеності художник створює простори, що коливаються між завершеністю і недомовленістю. У результаті дослідження доходимо до висновку, що візуальний інструментарій Е. Гоппера – композиційна геометрія, тональний контраст, просторове накладення та символічне освітлення – конструює досвід перебування «між». Його міські сцени є метафорами психологічних і онтологічних порогів, які перетворюють місто на прикордонну зону, де співіснують протилежності, а сенс виникає через неоднозначність. Завдяки дослідженню показано, як візуальна форма втілює концепцію лімінальності, й запропоновано методологічні ідеї для її подальшого дослідження.

2025-01-01T00:00:00Z Педан, Таміла Pedan, Tamila http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1114 2026-02-14T12:49:35Z 2025-01-01T00:00:00Z

Творчість мисткині петриківського розпису Ольги Черьомушкіної в Німеччині Педан, Таміла; Pedan, Tamila Метою статті є комплексне дослідження та осмислення творчості Ольги Черьомуш-кіної як ключового чинника модернізації й переосмислення автентичного петриківського розпису в сучасному мистецькому просторі. Методи дослідження. В основу дослідження покладено історико-біографічний метод для простеження життєвого та творчого шляху мисткині, її становлення як професіонала; формально-стилістичний метод, який є центральним для мистецтвознавчої статті й застосовується для детального опису й інтерпретації творів; функціонально-контекстуальний метод для оцінки робіт мисткині не лише як мистецтва, але й як соціального та культурного явища; а також методи узагальнення та інтерпретації для трактування творчості як візуальної метафори зв’язку між історичною спадщиною та сьогоденням. Результати. Дослідження просте-жує еволюцію її мистецького шляху: від послідовного засвоєння класичних канонів до формування унікального авторського почерку, що вирізняється синтезом архаїчних мотивів із новаторськими візуальними рішеннями. Ключовим аспектом є аналіз творчості О.Черьомушкіної як засобу потужної культурної дипломатії та інструменту збереження національної ідентичності в умовах російсько-української війни. Мисткиня рішуче відходить від стереотипного сприйняття петриків-ського розпису винятково як жанру малої сувенірної форми, розкриваючи його монументальний і сакральний потенціал. Про це свідчать її знакові урбаністичні та сакральні проєкти. Значну увагу зосереджено на експериментальному підході художниці, що виявився у створенні великоформатних артінсталяцій (гігантських писанок для київських фестивалів, об’ємних бетонних конструкцій «Тетрапод»), які переносять традиційну орнаментику в простір сучасного лендарту та міського середовища. Висновки. Дослідження творчості О.Черьомушкіної засвідчує її роль як каталізатора модернізації петриківського розпису, перетворюючи його з етнографічного явища на актуальну мистецьку практику. Мисткиня кардинально розширює жанрово-стилістичні межі традиції, трансформуючи камерний сувенірний розпис у монументальні та сакральні форми (урбаністичні інтервенції, храмові розписи). Її діяльність виконує стратегічну функцію культурної дипломатії, утверджуючи українську ідентичність у європейському мистецькому просторі. Завдяки інтеграції орнаментики в новітні медіа (інсталяції, артоб’єкти) О. Черьомушкіна забезпечує діалог між архаїкою та сучасним глобальним мистецтвом. The objective of this article is a comprehensive study and conceptualization of Olha Cheromushkina’s oeuvre as a key factor in the modernization and reinterpretation of authentic Petrykivka painting within the contemporary art space. Research Methodology. The study is grounded in the historical-biographical method to trace the artist's life and creative path, as well as her formation as a professional; the formal-stylistic method, which is central to art historical articles, used for the detailed description and interpretation of artworks; the functional-contextual method to evaluate the artist's works not only as art but also as a social and cultural phenomenon; and methods of generalization and interpretation to treat her creativity as a visual metaphor for the connection between historical heritage and the present. Results. The study traces the evolution of her artistic journey: from the consistent assimilation of classical canons to the formation of a unique authorial style characterized by the synthesis of archaic motifs with innovative visual solutions. A key aspect is the analysis of Cheromushkina’s work as a means of powerful cultural diplomacy and a tool for preserving national identity amidst the Russian-Ukrainian war. The artist decisively departs from the stereotypical perception of Petrykivka exclusively as a genre of small-scale souvenir forms, revealing its monumental and sacral potential. This is evidenced by her significant urban and sacral projects. Considerable attention is paid to the artist's experimental approach, manifested in the creation of large-format art installations (giant pysanky for Kyiv festivals, volumetric concrete "Tetrapod" structures), which translate traditional ornamentation into the space of contemporary land art and the urban environment. Conclusions. The study of Olga Cheromushkina’s oeuvre attests to her role as a catalyst for the modernization of Petrykivka painting, transforming it from an ethnographic phenomenon into a contemporary artistic practice. The artist radically expands the genre and stylistic boundaries of the tradition, transmuting small-scale souvenir painting into monumental and sacral forms (urban interventions, church murals). Her work serves a strategic function of cultural diplomacy, asserting Ukrainian identity within the European space. By integrating traditional ornamentation into new media (installations, art objects), Cheromushkina facilitates a dialogue between the archaic and contemporary global art.

2025-01-01T00:00:00Z Лапушен, Костянтин Lapushen, Konstantin http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1112 2026-02-14T12:21:44Z 2025-01-01T00:00:00Z

Війна як тригер творення експериментального мистецтва Лапушен, Костянтин; Lapushen, Konstantin Метою статті є дослідження війни як чинника, який призводить до появи експеримен-тальних художніх форм, а також визначення впливу травматичного досвіду на зміну візуальної мови митця. У межах дослідження розглянуто трансформацію художнього образу від традиційної фігуративності до стратегій фрагментації, деформації, абстракції та використання нетипових матеріалів. Методи дослідження. У роботі застосовано історико-порівняльний метод для простеження змін художніх стратегій у періоди Першої та Другої світових воєн і сучасної російсько-української війни; метод структурно-візуального аналізу для визначення особливостей композиції та образотворчих прийомів у працях представників дадаїзму, сюрреалізму, абстрактного експресіонізму та сучасних українських митців; контекстуальний метод для порівняння мистецьких практик із соціальним середовищем їхнього формування. Застосування зазначених методів дало змогу не лише окреслити приклади експериментальних форм, але й розкрити механізм їхнього виникнення як реакції на травму та руйнування культури. Результати. Проаналізовано еволюцію експериментальних форм у мистецтві воєнних епох та показано, що дадаїзм використовував колаж як образ розірваної реальності, сюрреалізм переосмислював травму через парадокс і несвідоме, абстрактний експресіонізм створював альтернативну мову передачі досвіду війни через біоморфні форми та кольорові поля, де гротеск і деформація стали універсальними способами узагальнення колективного болю.Окремо розглянуто сучасне українське мистецтво, яке функціонує в умовах повномасштабного вторгнення і поєднує документальність, просторові інсталяції, роботу з уламками та нові матеріальні підходи, що формують мову пам’яті та соціальної взаємодії. Висновки. Війна не лише джерело руйнування, але й певною мірою каталізатор художніх інновацій. Соціальна травма спонукає митців відходити від усталених форм і будувати нові візуальні стратегії, здатні репрезентувати досвід, який не може бути переданий традиційною фігуративністю. Експериментальні практики стають механізмом трансформації травми у символічний культурний код, який зберігає пам’ять, формує багаторівневе сприйняття та пропонує нові шляхи суспільного діалогу. The purpose of the article is to explore war as a factor that generates experimental artistic forms and to determine how traumatic experience reshapes the visual language of the artist. The study examines the transformation of artistic expression from traditional figurative representation to strategies of fragmentation, deformation, abstraction, and the use of unconventional materials. Methods. The research applies the historical-comparative method to trace the evolution of artistic strategies during the First and Second World Wars and the ongoing Russian–Ukrainian war; the structural-visual method to analyze compositional and expressive features in the works of Dadaists, Surrealists, Abstract Expressionists, and contemporary Ukrainian artists; and contextual analysis to correlate artistic practices with their social and cultural environments. This combination of methods allowed not only to outline examples of experimental forms, but also to reveal the mechanism of their emergence as a response to trauma and cultural collapse. Results. The study identifies the evolution of experimental artistic forms in wartime contexts. It demonstrates that Dadaism employed collage and assemblage as a representation of fragmented reality; Surrealism processed trauma through paradox and the unconscious; Abstract Expressionism developed alternative languages of war experience based on biomorphic structures and color fields; grotesque and deformation became universal means of generalizing collective trauma. The article also examines contemporary Ukrainian art during the full-scale invasion, where documentary strategies, spatial installations, and work with debris or unconventional materials form a visual language of memory and social response. Conclusions. War functions not only as a source of destruction but also as a catalyst for artistic innovation. Social trauma compels artists to abandon established forms and construct new visual strategies capable of expressing experiences that cannot be conveyed through traditional figuration. Experimental practices transform trauma into a symbolic cultural code that preserves memory, produces multilayered perception, and opens new pathways for social dialogue.

2025-01-01T00:00:00Z Бєляєва, Лідія Юденко, Олександр http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1106 2026-02-11T10:00:18Z 2005-01-01T00:00:00Z

Психолого-педагогічний аналіз заняття з іноземної мови в контексті програм ІМПС Бєляєва, Лідія; Юденко, Олександр

2005-01-01T00:00:00Z