http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/818 2026-05-04T04:22:28Z 2026-05-04T04:22:28Z Derkach, Serhii Illich Деркач, Сергій Ілліч http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1141 2026-05-01T08:02:19Z 2026-01-01T00:00:00Z

Модернізація багатоповерхових будинків масової житлової забудови на засадах сталого розвитку Derkach, Serhii Illich; Деркач, Сергій Ілліч У вступі надано загальну характеристику дисертаціі: обґрунтовано актуальність теми дослідження та зв'язок темидисертаціі з науковими напрямками Академіі та кафедри; визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, хронологічні межі та територіальні рамки, методологію, теоретичну та джерельну базу; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів та впровадження наукового дослідження. Визначено, що модернізація багатоповерхових будинків масовоі житловоі забудови є важливим завданням для краіни, яке спрямоване на збереження, відновлення і перетворення житлового фонду. Як результат - продовження життєвого циклу будівлі та поліпшення якість житла, оснащення будинків сучасним інженерним обладнанням. Покращення просторово-планувальних рішень та архітектури вирішує важливе завдання містобудування. З появою Порядку денного Сталого розвитку змінились погляди та з'явились нові тенденціі, підходи та вимоги до відновлення житловоі забудови. Украіна та інші краіни-члени ООН приєднались до глобального процесу забезпечення сталого розвитку, якии має 17 цілеи та 169 завдань. Будівельна галузь відіграє вирішальну роль у досягненні багатьох цілеи сталого розвитку. Стратегією сталого міського розвитку є погляд на маибутнє. Тому саме стала модернізація, яка покриває весь необхіднии спектр оновлення будинку та приведення иого у відповідність до нових вимог, норм та технічних характеристик і показників якості, є важливою частиною містобудівного процесу. Модернізація багатоквартирних житлових будинків масовоі житловоі забудови вирішує завдання Порядку денного у частині сталого міського розвитку та досягненні цілеи, які покриває архітектура та будівництво. У першому розділі «Сучасний стан та передумови модернізації багатоповерхових житлових будинків масової житлової забудови на засадах сталого розвитку» опрацьовано теоретичну базу дослідження. Зроблено огляд стану житлового фонду Украіни. Проаналізовано: стан житлового фонду, поточну ситуацію модернізаціі житловоі забудови в Украіні і в інших краінах, можливості модернізаціі житловоі забудови. Порівняно житловии фонд Украіни з краінами пострадянського простору та іншими краінами зі спадщиною масового панельного соціального житла. Сформульовано підхід до модернізаціі на засадах сталого розвитку. Виявлено проблематику модернізаціі житловоі забудови. Визначено: доцільність модернізаціі за певними групами будинків; вітчизнянии та закордоннии досвід модернізаціі багатоповерхових житлових будинків масовоі житловоі забудови. Схарактеризовано перепони та спірні питання на шляху модернізаціі житловоі забудови. Поділено та класифіковано багатоповерхові житлові будинки для модернізаціі. Запропоновано: вирішення спірних і проблемних аспектів, умови для реалізаціі програм модернізаціі. Виявлено, що модернізація це доволі складнии процес з точки зору фінансування. Існуючі проєкти в Украіні і інших державах потребують участі у співфінансування проєктів з модернізаціі. При цьому існуючі проєкти не покривають всіх потреб будинку з точки зору сталого міського розвитку. Визначено наидоцільніші групи житловоі забудови Украіни — це будівлі, які ще не мають закінченого експлуатаціиного строку. В порівнянні з будинками з закінченим експлуатаціиним строком, вони мають більше перспектив для комплексноі модернізаціі та з більшими можливостями досягнення цілеи сталого розвитку. Це будинки збудовані в період 70-х-90-х років. Основними факторами успішноі сталоі модернізаціі є економічна і політична зацікавленість та спроможність держави і інших учасників у підготовці, фінансуванні та реалізаціі програм і проєктів. У другому розділі «Методичні засади, ключові аспекти і перспективні напрямки сталої модернізації багатоповерхових житлових будинків масової житлової забудови» зроблено огляд ключових аспектів модернізаціі житловоі забудови. Проаналізовано процеси модернізаціі з позиціі сталого розвитку. Сформульовано: теоретичну концепцію сталоі модернізаціі житловоі забудови та основу для реалізаціі проєктів сталоі модернізаціі житловоі забудови. Виявлено підґрунтя для сталоі модернізаціі, перспективи та прогалини у модернізаціі житловоі забудови в Украіні і інших краінах, особливо на пострадянському просторі. Виявлено та визначено наибільш перспективні групи будинків для комплексноі модернізаціі. Визначено методику дослідження, актуальність та важливість теми сталоі модернізаціі житловоі забудови, тенденціі відновлення житла в різних краінах. Запропоновано комплекснии підхід до модернізаціі багатоповерхових житлових будинків. Потрібні інноваціині програми сталоі модернізаціі багатоповерховоі житловоі забудови, які слід розглядати як загальну концепцію. До проєктів треба підходити індивідуально; розробляти окремі рішення, які підходять до певноі групи будинків, що мають максимально спільні риси. Це дозволить використовувати один основнии проєкт, якии можливо адаптувати під подібні групи житлових будинків. Стала модернізація розглядається з точки зору: поліпшення житлових умов, як вирішення проблеми більш привабливого житла, та недопущення деградаціі міст. Енергоефективність необхідна задля зменшення використання енергоресурсів, що сприяє зменшенню викидів вуглекислого газу і заощадженні на теплоенергіі. Залишення будинків масовоі панельноі забудови без сталоі модернізаціі призведе до нерівномірноі агломераціі відносно соціального і фінансового рівня, що може призвести до розшарування краіни на безпечні і небезпечні області. Розвиток міст має бути збалансованим і забезпечити розвиток не лише кварталів новоі забудови, а и старих панельних житлових будинків. Важливим фактором є створення умов для розробки програм сталоі модернізаціі, яка забезпечить регенерацію житловоі забудови та рівномірного розвитку міст. Перспективна модернізація на засадах сталого розвитку можлива лише, як комплекс діи по регенераціі житловоі забудови і кварталів з урахуванням регенераціі комунальних вузлів, що не лише відносяться до будинку, а и до міста. Подолання соціальноі ексклюзіі невід'ємна частина сталоі модернізаціі. У третьому розділі «Методичні рекомендації щодо модернізації багатоповерхової житлової забудови на засадах сталого розвитку» розглянуто житлові квартали з позиціі концепціі 15-ти хвилинного міста. Проаналізовано можливості кварталів і мікрораионів для створення проєкту модернізаціі для певноі категоріі будинків з точки зору історичних аспектів планування житлових кварталів в Украіні та інших краінах. Досліджено сучасні тенденціі та концепціі у відновлені житла в містобудівному контексті. Сформовано концепцію модернізаціі житловоі забудови. Виявлено взаємозв'язок модернізаціі житловоі забудови та досягненні Цілеи Сталого розвитку. Визначено основні параметри сталого розвитку в модернізаціі масовоі багатоповерховоі житловоі забудови; характеристику та індикатори сталоі модернізаціі та шляхи для забезпечення і зацікавленості у комплексніи модернізаціі. Запропоновано шляхи покращення економічного добробуту міст за рахунок відновлення житлового фонду. Як наслідок, запропоновано методичні рекомендаціі, принципи та алгоритми модернізаціі житлових будинків на засадах сталого розвитку. Досягнення цілеи сталого розвитку це світова соціально-політична тенденція. Концепція мікрораионів існує вже давно. Сучасною назвою стало 15-ти хвилинне місто. Керуючись принципами сталого розвитку: економічним, соціальним і екологічним, при відповідних рішеннях можливо досягти багатьох цілеи сталого розвитку. Модернізація на засадах сталого розвитку вирішує 4 із 6-ти екологічних та 4 з 11-ти соціально-економічних Цілеи сталого розвитку. Це вирішення маиже 50% завдань задля досягнення затверджених цілеи. Підсумком є доведення факту необхідності розгляду модернізаціі відповідно до принципів сталого розвитку. Лише стала модернізація, як комплекснии підхід до регенераціі масовоі панельноі житловоі забудови, здатна забезпечити необхіднии рівень відновлення житла з урахуванням Цілеи сталого розвитку, сучасних вимог та потреб з поглядом на маибутні покоління. The introduction provides a general description of the dissertation: the relevance of the research topic and the connection of the dissertation topic with the scientific directions of the Academy and the department are substantiated; the goal, objectives, object and subject of the research, chronological boundaries and territorial framework, methodology, theoretical and source base are defined; the scientific novelty, theoretical and practical significance of the obtained results and the implementation of scientific research are highlighted. It is determined that the modernization of multi-storey buildings of mass housing development is an important national task aimed at preserving, restoring, and transforming the housing stock. As a result, the life cycle of buildings is extended, the quality of housing is improved, and buildings are equipped with modern engineering systems. Enhancing the architectural palette of façades also addresses a crucial task of urban planning. With the emergence of the Sustainable Development Agenda, perspectives have shifted, giving rise to new trends, approaches, and requirements for the renewal of residential development. Ukraine, together with other UN member states, has joined the global process of ensuring sustainable development, which includes 17 goals and 169 targets. The construction sector plays a decisive role in achieving many of the Sustainable Development Goals. A strategy of sustainable urban development provides a vision for the future. Therefore, sustainable modernization—covering the full spectrum of necessary upgrades of buildings and bringing them into compliance with new requirements, standards, technical characteristics, and quality indicators—is a significant component of the urban planning process. The modernization of multi-apartment residential buildings of mass housing development addresses the tasks of the Sustainable Development Agenda in the context of sustainable urban development and contributes to achieving the goals related to architecture and construction. In the first chapter, “The current state and preconditions for the modernization of multi-storey residential buildings of mass housing development on the principles of sustainable development” the theoretical foundation of the research is elaborated. An overview of the condition of Ukraine’s housing stock is provided. The analysis includes the current state of the housing stock, the ongoing situation with residential modernization in Ukraine and other countries, as well as the possibilities for modernizing residential development. Ukraine’s housing stock is compared with that of post-Soviet countries and other states with a legacy of mass-produced prefabricated social housing. An approach to modernization based on the principles of sustainable development is formulated. The challenges inherent in the modernization of residential development are identified. The study determines the feasibility of modernization for specific groups of buildings and examines both domestic and international experience in the modernization of multi-storey residential buildings of mass housing development. Barriers and controversial issues that hinder the modernization of residential areas are characterized. Multi-storey residential buildings are divided and classified for the purposes of modernization. Solutions to problematic and contentious aspects, as well as conditions for the implementation of modernization programs, are proposed. It is revealed that modernization is a rather complex process in terms of financing. Existing projects in Ukraine and other countries require co-financing from multiple stakeholders. At the same time, current projects do not fully address all the needs of buildings from the perspective of sustainable urban development. The most suitable groups of residential buildings in Ukraine for modernization are those that have not yet reached the end of their service life. Compared to buildings whose service life has expired, such buildings offer greater potential for comprehensive modernization and for achieving sustainable development goals. These include buildings constructed between the 1970s and 1990s. The key factors for successful sustainable modernization are the economic and political interest and capacity of the state and other stakeholders in preparing, financing, and implementing modernization programs and projects. In the second chapter “Methodological foundations, key aspects, and prospective directions for sustainable modernization of multi-storey residential buildings of mass housing development” key aspects of residential modernization are reviewed. Modernization processes are analyzed from the standpoint of sustainable development. The theoretical concept of sustainable modernization of residential development is formulated, along with a foundation for implementing sustainable modernization projects. The underlying conditions for sustainable modernization, as well as the prospects and gaps in the modernization of residential development in Ukraine and other countries - particularly within the post-Soviet context - are identified. The most promising groups of buildings for comprehensive modernization are identified and defined. The research methodology is established, along with the relevance and importance of sustainable modernization of residential development and the prevailing trends in housing renewal across different countries. A comprehensive approach to the modernization of multi-storey residential buildings is proposed. Innovative programs for the sustainable modernization of multi-storey residential development are required and should be regarded as a unified conceptual framework. At the project level, an individualized approach is necessary: separate solutions should be developed for specific groups of buildings that share the greatest number of common characteristics. This approach will allow for the creation of a primary project model that can be adapted to similar groups of residential buildings. Sustainable modernization is considered from the perspectives of: improving living conditions as a means of creating more attractive housing and preventing urban degradation; and achieving energy efficiency, which is necessary for reducing the consumption of energy resources, decreasing carbon dioxide emissions, and reducing heating costs. Leaving mass-produced prefabricated housing without sustainable modernization will lead to uneven urban agglomeration according to social and financial levels, which may ultimately result in dividing the country into safe and unsafe areas. Urban development must be balanced and ensure the renewal not only of new residential districts but also of older prefabricated housing areas. An essential factor is the creation of conditions for designing sustainable modernization programs that support the regeneration of residential development and ensure balanced urban growth. Prospective modernization based on sustainable development principles is feasible only as a complex set of measures aimed at regenerating residential areas and urban districts, taking into account the renewal of utility infrastructure that pertains not only to individual buildings but also to the city as a whole. Overcoming social exclusion is an integral component of sustainable modernization. In the third chapter “Methodological recommendations for the modernization of multi-storey residential buildings on the basis of sustainable development” residential neighborhoods are examined from the perspective of the 15-minute city concept. The potential of neighborhoods and microdistricts to serve as the basis for modernization projects for specific categories of buildings is analyzed, taking into account historical aspects of residential planning in Ukraine and other countries. Contemporary trends and concepts in housing renewal within an urban planning context are studied. A concept for the modernization of residential development is formulated. The interconnection between residential modernization and the achievement of Sustainable Development Goals is identified. The main parameters of sustainable development in the modernization of mass multi-storey residential buildings are defined, along with the characteristics and indicators of sustainable modernization and the ways to ensure stakeholder interest and engagement in comprehensive modernization. Methods to improve the economic well-being of cities through housing stock renewal are proposed. Consequently, methodological recommendations, principles, and algorithms for the sustainable modernization of residential buildings are suggested. Achieving Sustainable Development Goals represents a global sociopolitical trend. The concept of residential microdistricts has existed for a long time; its modern interpretation is the 15-minute city. Guided by the principles of sustainable development: economic, social and environmental, with appropriate decisions it is possible to achieve many sustainable development goals. Modernization on the basis of sustainable development solves 4 of the 6 environmental and 4 of the 11 socio-economic Sustainable Development Goals. This solves almost 50% of the tasks to achieve the approved goals. The result is to prove the need to consider modernization in accordance with the principles of sustainable development. Only sustainable modernization, as a comprehensive approach to regenerating mass prefabricated residential areas, can ensure the required level of housing renewal in accordance with Sustainable Development Goals, current standards, and future-oriented needs.

2026-01-01T00:00:00Z Левик, Анастасія Василівна Levyk, Anastasiia Vasylivna http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1140 2026-05-01T07:41:13Z 2026-01-01T00:00:00Z

Архітектурно-планувальна організація університетських кампусів в Україні Левик, Анастасія Василівна; Levyk, Anastasiia Vasylivna Дисертаційне дослідження присвячено визначенню принципів та прийомів архітектурно-планувальної організації університетських кампусів, на основі аналізу функціонально-планувальної та композиційної організації, розгляду еволюції, досвіду проєктування та систематизації наукових джерел. Розроблені пропозиції перспективи формування нових, або реконструкції та модернізації існуючих університетів. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел, ілюстративного матеріалу та додатків. У вступі надано загальну характеристику дисертації: обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок із науковими програмами; визначено об‘єкт, предмет, мету, завдання, межі й методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та впровадження наукового дослідження. У першому розділі «Передумови виникнення та розвитку університетських кампусів» здійснено історичний аналіз витоків освіти в Україні, проведено дослідження еволюції розвитку українських університетів та виявлено основні етапи формування закладів вищої освіти в Україні. Проведений аналіз наукових досліджень, нормативних документів та літературних джерел, що охоплюють загальнотеоретичні проблеми формування університетських комплексів. Систематизовано наукові дослідження та визначено актуальність подальших теоретичних питань. Здійснено аналіз досліджень, що стосуються визначення передумов формування, історії та розвитку архітектурних комплексів університетів, дослідження зарубіжних університетів, принципів містобудівного розвитку університетів, архітектури університетських кампусів, функціонального зонування території університетів, громадських та неформальних освітніх просторів, студентських центрів, проблем дизайну освітнього середовища, інклюзивності, безбар‘єрності, сучасних методів і аспектів проєктування освітніх комплексів, зарубіжної системи вищої освіти та методології наукових досліджень. Також систематизовано дисертаційні дослідження захищених в Україні дисертацій, які присвячені архітектурі українських та зарубіжних закладів вищої освіти. Проаналізовано досвід закордонної та української практики проєктування та будівництва університетських кампусів. Виявлено основні напрями сучасних тенденцій щодо розвитку університетських кампусів. У другому розділі «Методичні засади дослідження» сформовано загальну методику дослідження, яка базується на основних емпіричних та аналітичних методах та аналізах: герменевтика, історичний аналіз, аналіз бібліографічних джерел, дескриптивний аналіз, компаративний аналіз, ретроспективний аналіз, композиційний та функціональний аналізи архітектурно-планувальної організації кампусів. Для визначення принципів і прийомів були застосовані спостереження, вимір, синтез, індукція, дедукція, моделювання, формулювання наукової гіпотези, системний підхід, комплексний функціонально-структурний аналіз. Також автором застосовано адаптовані до теми дослідження SWOT-аналіз та методи на основі теорії відновлення уваги – ART (Attention Restoration Theory). Виокремлено п‘ять етапів дисертаційного дослідження: визначення напряму дослідження, збір та систематизація інформації відповідно до теми, аналіз опрацьованих джерел, вивчення містобудівної та функціонально-планувальної організації, визначення принципів та прийомів архітектурно-планувальної організації університетських кампусів. Розроблено класифікацію університетських комплексів та університетських кампусів на основі визначених факторів, що впливають на архітектурно-планувальну структуру університетських кампусів: соціально-економічні, культурно-історичні аспекти, природно-кліматичні умови, демографія населення, містобудівні умови, форма і площа ділянки, доступність зупинок громадського транспорту, духовні, естетичні, ступінь забезпечення елементами культури, спорту та дозвілля, ємкість університету, технологія освітнього процесу, реформа освітнього законодавства, нові методи навчання. У третьому розділі «Містобудівна та функціонально-планувальна організація університетських кампусів» здійснено аналіз місця розташування забудови університетських комплексів та кампусів, що дозволило виявити існуючі особливості, переваги та недоліки. Розміщення університетських будівель в міській забудові приводить до неможливості подальшого розвитку закладу освіти, а також формуванню повного набору функціональних зон кампусу. Університетська забудова, за малим виключенням, що розташовується як у центральних так і периферійних районах міст створює компактні, розосереджені, комбіновані та розподілені системи містобудівних утворень. Аналіз зарубіжного досвіду свідчить про переваги формування університетських кампусів, як автономних утворень за містом. Проаналізовані і приклади українських університетських кампусів, що об‘єднані організаційно та всі об‘єкти яких розташовані у межах єдиної території. З‘ясовано, що при цьому ефективно забезпечуються всі університетські потреби: навчальні, дослідницькі, проживання, відпочинку, культурно-спортивного розвитку та підвищується якість навчання. Систематизація даних та функціонально-планувальний аналіз українських та зарубіжних університетських кампусів дозволили сформувати перелік основних функціональних зон, що є необхідними для автономного та ефективного функціонування. Відсутність на території однієї або декількох зон не дозволяє системі ефективно функціонувати й трактувати подібні утворення, як університетські кампуси. Порівняльний аналіз композиційних рішень університетських кампусів виявив основні прийоми забудови територій: лінійна, периметральна, централізована та радіальна. У четвертому розділі «Принципи архітектурно-планувальної організації університетських кампусів» на основі аналізу проблематики, наукових джерел, аналізу функціонально-планувальної організації та композиційного аналізу розроблено перспективну модель архітектурно-планувальної організації університетського кампуса, яка побудована на основі п‘яти основних планувальних принципів. Запропоновані принципи не лише мають економічне підґрунтя, а й сприяють створенню психологічного комфорту студентів, що позитивно впливає на якість освіти та відповідає принципам сталого розвитку. Головною умовою створення раціональної, ефективної та психологічнокомфортної архітектурно-планувальної організації університетського кампусу є принцип освітньої, територіальної та функціональної автономності університетського кампусу. Доведено, що створення великих, монофункціональних зон навчання, проживання й обслуговування приводить до психологічної втоми студентів та збільшення шляхів пересування. Принцип конвергенції функціональних зон університетського кампусу є необхідною вимогою ефективного та психологічно-комфортного середовища, організація якого зменшує психологічну напругу та втому. Дослідженням запропоновано принцип кластерного та поетапного розвитку університетського кампусу, який забезпечується шляхом формування окремих кластерів – цілісних структурних елементів, які містять мінімально необхідний набір університетських функцій. Кожен новий кластер забезпечує збалансованість і поступовий розвиток університетському кампусу. Перспектива та стратегія розвитку університетських кампусів, а також психологічний комфорт вимагає застосовування принципу створення планувального каркасу університетського кампусу. Цілісність архітектурної композиції забудови має бути підпорядковано певній структурі, основою якої є планувальний каркас – це система транспортно-пішохідних просторів, що розділяють і одночасно поєднують кластери і функціональні зони. Сучасна організація забудови та архітектурного середовища університетських кампусів потребує застосування принципу відповідності вимогам сталого розвитку. Це в першу чергу забезпечення безпеки, створення умов для навчання та проживання людей з інвалідністю, забезпечення забудови джерелами відновлювальної енергії, раціональна організація інфраструктури, впровадження системи ресайклінгу, сприяння розвитку та застосування інноваційних технологій. Визначені принципи є основою для розробки прийомів формування сучасної архітектурно-планувальної організації університетських кампусів. Дані принципи і прийоми рекомендовано застосовувати комплексно, як для нового будівництва, так і при реконструкції та модернізації існуючих університетів України. Запропоновані прийоми архітектурно-планувальної організації університетських кампусів у відповідності до таких напрямків, як нове будівництво, реконструкція та модернізація. Визначені критерії та характеристика сучасного університетського кампуса. В дисертаційному дослідженні сформовані висновки до кожного розділу та загальні висновки. The dissertation research is devoted to determining the principles and methods of architectural and planning organization of university campuses, based on the analysis of functional-planning and compositional organization, consideration of evolution, design experience and systematization of scientific sources. Proposals for the prospects of forming new, or reconstruction and modernization of existing universities are developed. The study consists of an introduction, four sections with conclusions for each, general conclusions, a list of sources used, illustrative material and appendices. The introduction provides a general description of the dissertation: the relevance of the research topic is substantiated, its connection with scientific programs; the goal, object and subject of the research, tasks, boundaries, methods are determined, the scientific novelty and practical significance of the results obtained and the implementation of scientific research are highlighted. In the first section «Prerequisites for the emergence and development of university campuses», a historical analysis of the origins of education in Ukraine was carried out, a study of the evolution of the development of Ukrainian universities was conducted, and the main stages of the formation of higher education institutions in Ukraine were identified. An analysis of scientific research, regulatory documents, and literary sources covering general theoretical problems of the formation of university complexes was conducted. Scientific research was systematized and the relevance of further theoretical issues was determined. An analysis of research was carried out on determining the prerequisites for the formation, history, and development of architectural complexes of universities, research on foreign universities, principles of urban development of universities, architecture of university campuses, functional zoning of university territories, public and informal educational spaces, student centers, problems of educational environment design, inclusiveness, barrier-freeness, modern methods and aspects of designing educational complexes, foreign systems of higher education, and methodology of scientific research. Also, dissertation research of dissertations defended in Ukraine, which are dedicated to the architecture of Ukrainian and foreign institutions of higher education, has been systematized. The experience of foreign and Ukrainian practice of designing and building university campuses has been analyzed. The main directions of modern trends in the development of university campuses have been identified. In the second section «Methodological principles of the study», a general research methodology is formed, which is based on the main empirical and analytical methods and analyses: hermeneutics, historical analysis, analysis of bibliographic sources, descriptive analysis, comparative analysis, retrospective analysis, compositional and functional analyses of the architectural and planning organization of campuses. To determine the principles and techniques, observation, measurement, synthesis, induction, deduction, modeling, formulation of a scientific hypothesis, a systemic approach, and a comprehensive functional and structural analysis were used. The author also applied SWOT analysis and methods based on the theory of attention restoration – ART (Attention Restoration Theory) adapted to the research topic. Five stages of the dissertation research are distinguished: determining the direction of the research, collecting and systematizing information in accordance with the topic, analyzing the processed sources, studying urban planning and functional planning organization, determining the principles and techniques of the architectural and planning organization of university campuses. A classification of university complexes and university campuses has been developed based on certain factors that influence the architectural and planning structure of university campuses: socio-economic, cultural and historical aspects, natural and climatic conditions, population demographics, urban planning conditions, shape and area of the site, accessibility of public transport stops, spiritual, aesthetic, degree of provision with elements of culture, sports and leisure, university capacity, technology of the educational process, reform of educational legislation, new teaching methods. In the third section, «Urban planning and functional planning organization of university campuses», an analysis of the location of university complexes and campuses was carried out, which allowed us to identify existing features, advantages and disadvantages. The placement of university buildings in urban development leads to the impossibility of further development of the educational institution, as well as the formation of a full set of functional campus zones. University development, with a few exceptions, located both in the central and peripheral areas of cities, creates compact, dispersed, combined and distributed systems of urban planning formations. An analysis of foreign experience indicates the advantages of forming university campuses as autonomous formations outside the city. Examples of Ukrainian university campuses that are organizationally united and all objects of which are located within a single territory were also analyzed. It was found that in this case all university needs are effectively provided: educational, research, accommodation, recreation, cultural and sports development, and the quality of education is improved. Systematization of data and functional-planning analysis of Ukrainian and foreign university campuses allowed to form a list of the main functional zones that are necessary for autonomous and effective functioning. The absence of one or more zones on the territory does not allow the system to function effectively and treat such formations as university campuses. Comparative analysis of compositional solutions of university campuses revealed the main methods of territory development: linear, perimeter, centralized and radial. In the fourth chapter «Principles of architectural and planning organization of university campuses» based on the analysis of the problem, scientific sources, analysis of functional and planning organization and compositional analysis, a promising model of architectural and planning organization of a university campus has been developed, which is built on the basis of five basic planning principles. The proposed principles not only have an economic basis, but also contribute to the creation of psychological comfort of students, which has a positive effect on the quality of education and meets the principles of sustainable development. The main condition for creating a rational, effective and psychologically comfortable architectural and planning organization of a university campus is the principle of educational, territorial and functional autonomy of the university campus. It has been proven that the creation of large, monofunctional zones of study, accommodation and service leads to psychological fatigue of students and an increase in travel routes. The principle of convergence of functional zones of a university campus is a necessary requirement for an effective and psychologically comfortable environment, the organization of which reduces psychological stress and fatigue. The study proposed the Principle of cluster and phased development of a university campus, which is ensured by the formation of separate clusters – integral structural elements that contain the minimum required set of university functions. Each new cluster ensures balance and gradual development of the university campus. The perspective and strategy for the development of university campuses, as well as psychological comfort, require the application of the principle of creating a planning framework for a university campus. The integrity of the architectural composition of the building should be subordinated to a certain structure, the basis of which is the planning framework – a system of transport and pedestrian spaces that separate and simultaneously connect clusters and functional zones. The modern organization of the building and architectural environment of university campuses requires the application of the principle of compliance with the requirements of sustainable development. This is primarily ensuring safety, creating conditions for training and living for people with disabilities, providing development with renewable energy sources, rational organization of infrastructure, implementing a recycling system, promoting the development and application of innovative technologies. The identified principles are the basis for developing methods for forming a modern architectural and planning organization of university campuses. These principles and methods are recommended to be applied comprehensively, both for new construction and for the reconstruction and modernization of existing universities of Ukraine. Receptions of architectural and planning organization of university campuses are proposed in accordance with such directions as new construction, reconstruction and modernization. Criteria and characteristics of a modern university campus are determined. The dissertation research forms conclusions for each section and general conclusions.

2026-01-01T00:00:00Z Демешкант, Євгенія Миколаївна Demeshkant, Yevheniia Mykolayivna http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1139 2026-05-01T07:19:18Z 2026-01-01T00:00:00Z

Засади відновлення поруйнованої війною забудови історичних міст України Демешкант, Євгенія Миколаївна; Demeshkant, Yevheniia Mykolayivna В законі України «Про охорону культурної спадщини», зокрема в розділі VI, наголошується на необхідності збереження традиційного характеру середовища історичних міст. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України затверджено Список історичних міст, до якого внесено понад 400 міст та селищ. Внаслідок військової агресії РФ забудова значної кількості історичних міст поруйнована. Повернення цим містам історично-успадкованого характеру середовища та їх національної ідентичності – основне спрямування результатів дослідження. З метою захисту традиційного характеру середовища на основі історико-архітектурних опорних планів визначаються найбільш значні ділянки старовинного міста – історичні ареали, де зосереджено значну частину об’єктів культурної спадщини разом з історичною забудовою, плануванням та ландшафтом. Визначення історичного ареалу є двовимірним (не виходить за рамки горизонтальних параметрів), в той час як середовище – тривимірне (включає вертикальну складову), до того ж має часовий вимір. Отже постає питання про визначення параметрів просторового каркасу міста історично сформованого в різні періоди. Робота складається із вступу та трьох розділів, у яких проаналізовані основні засади відновлення поруйнованої війною забудови, як матеріальної частини історично цінного середовища старовинних міст України. У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, яка зумовлена масштабними руйнуваннями історичних міст і об’єктів культурної спадщини України внаслідок російської збройної агресії. Значна частина постраждалих міст належить до Списку історичних населених місць України, а втрати охоплюють не лише матеріальну забудову, а й нематеріальні складові середовища, пов’язані з ідентичністю та спадкоємністю міського простору, що загострює питання науково обґрунтованих підходів до післявоєнного відновлення старовинних міст. Метою дослідження є визначення засад відновлення поруйнованої війною забудови історичних міст України. Для досягнення мети поставлено завдання з аналізу історіографії та нормативно-правової бази, вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду післявоєнного відновлення, дослідження процесів формування історичних міст, виявлення особливостей історично успадкованого середовища та просторового каркасу історичних ареалів, а також розроблення принципів і методів їх відновлення. Об’єктом дослідження є поруйнована війною забудова історичних міст України, предметом – засади її відновлення в межах історичних ареалів. Наукова новизна дослідження полягає у використанні поняття історично успадкованого просторового каркаса як матеріальної основи традиційного середовища історичного ареалу, сформованого в процесі еволюції міста. На цій основі сформульовано теоретичну модель історичного середовища як простору життєдіяльності людини, утвореного різночасовими нашаруваннями планування й забудови у взаємодії з природно-ландшафтним довкіллям, а також обґрунтовано теоретичні засади визначення просторового устрою та відновлення характеру середовища через відбудову історично успадкованого каркаса ареалу в разі його руйнації. Акцентовано значущість вертикального виміру історичного ареалу як важливої складової оцінки історичного середовища. Удосконалено методологічні основи дослідження й наукової документації історичних ареалів, доповнено реставраційну та пам’яткоохоронну методологію щодо визначення ролі пам’яток у структурі просторового каркаса, а також отримали подальший розвиток наукові підходи до дослідження історичних ареалів і практичні рекомендації з відновлення параметрів поруйнованої забудови. Практичне значення полягає у використанні результатів дослідження під час підготовки програм комплексного відновлення історичних міст України – при обстеженні й аналітичному осмисленні стану історичного середовища й обґрунтування доцільності застосування методів відновлення, складанні історико-опорних планів, визначенні меж і побудові графічних моделей історично успадкованих просторових каркасів ареалів, вирішенні інших питань, пов’язаних з відновленням традиційного характеру середовища історичних міст та, відповідно, відродження їх національної та регіональної ідентичності в умовах післявоєнної трансформації. Розділ 1 «Історіографія, нормативно-правове регулювання, вітчизняний та зарубіжний досвід відновлення забудови історичних міст, поруйнованих війною» присвячено системному аналізу теоретичних, нормативних і практичних передумов відновлення історичних міських середовищ України. Сформульовані на національному рівні принципи відновлення базуються на засадах сталого розвитку, європейської інтеграції, інклюзивності та цивільного захисту. Водночас у стратегічних документах недостатньо конкретизовано механізми інтеграції охорони історичного середовища в програми післявоєнної відбудови, що створює ризик втрати просторової цілісності старовинних міст. Підкреслено необхідність розглядати збереження культурної спадщини як базовий принцип відновлення, що забезпечує спадкоємність просторового розвитку, підтримує національну ідентичність та узгоджується з цілями сталого розвитку. Таким чином, охорона історичного середовища постає не другорядним обмеженням, а стратегічним інструментом якісного відновлення історичних міських територій. Важливою складовою розділу є аналіз нормативно-правового регулювання охорони і відновлення історичних міст: законів України, державних будівельних норм та підзаконних актів. Окремий блок присвячено вітчизняному і зарубіжному досвіду післявоєнного відновлення історичних міст та кварталів. На прикладах України та окремих європейських країн (Польща, Німеччина, Нідерланди) висвітлено спектр моделей реконструкції – від відтворення історичного образу до формування принципово нових містобудівних структур. Обґрунтовано доцільність комбінованих підходів, які поєднують збереження цінних елементів спадщини з адаптацією простору до сучасних потреб. Розділ формує теоретиконормативну основу для аналізу та окреслює понятійний апарат і методологічні підходи подальшого дослідження. Розділ 2 «Забудова історичних міст України, поруйнованих війною, як об’єкт дослідження» зосереджений на визначенні суті та цінності забудови історичного міста як специфічного об’єкта містобудівних та історикокультурних досліджень. Історичний розвиток міста інтерпретовано як послідовність просторових трансформацій, зафіксованих у планувальних конфігураціях, системі вулиць і площ, домінантах, панорамах та ландшафтних компонентах, що у сукупності формують цілісність міського простору. Процес формування історичних міст України постає як тривалий багаторівневий феномен, зумовлений взаємодією природних, соціально-економічних і політико-правових чинників. Просторова структура міста акумулює матеріальні та духовні прояви культурної спадкоємності, сформована в умовах характерного ландшафту та локальних традицій, виступає носієм культурної інформації, забезпечуючи неперервність еволюції поселення. Висвітлено поняття просторового каркасу забудови, всі елементи якого, включно з пам’ятками різного виду, становлять змістовне наповнення міського середовища та забезпечують багатовимірність його культурної структури. Виявлено особливості історично успадкованого (традиційного) міського середовища та обґрунтовано поняття історичного ареалу в процесах відновлення старовинних міст. До базових компонентів традиційного міського середовища належать планувальна структура, мережа вулиць і площ, система домінант, силуетно-панорамні характеристики та природно-ландшафтні складові. Попри динамічний характер простору міста, критерії його відновлення ґрунтуються на збереженні просторово впорядкованих взаємозв’язків між ключовими структурними елементами, що визначає параметри регламентації нової забудови – висотні показники, габарити, силует, матеріали, типологію фасадів і просторову композицію. Підкреслено значення історико-архітектурного опорного плану як центрального документа ідентифікації цінних осередків. Водночас виявлено його принципову обмеженість, орієнтованого переважно на територіальну фіксацію цінних зон і такого, що не відображає вертикальну складову просторового каркасу – висотну структуру, масштабність забудови, силуетні акценти та візуальні зв’язки. Ігнорування цих параметрів створює ризики втрати цілісності традиційного образу міста. Розділ 3 «Засади відновлення поруйнованої війною забудови історичних міст України» присвячено оцінці руйнування просторового каркасу історичних ареалів та методичним засадам його подальшого відновлення. Запропоновано класифікаційні ознаки пошкоджених елементів просторового каркасу: історико-культурна значущість, функціональне призначення, ступінь пошкодження і доцільні засоби відновлення. Наголошено на необхідності відновлення історично успадкованого просторового каркасу ареалу в цілому. Окремо розглянуто проблему автентичності в умовах масштабних руйнувань, з точки зору ансамблевого і містобудівного підходу. Підкреслено потребу збереження не лише матеріальної субстанції, а й композиційної ролі, просторових зв’язків і символічних значень. Ключовим у післявоєнному відновленні історичних міст є принцип органічного поєднання нового й традиційного середовища, що забезпечує пріоритет історичної забудови в структурі міста. Наголошено на необхідності критичного переосмислення об’єктів з ідеологічно зумовленим змістом, зокрема радянського періоду. Запропоновано методи та принципи відновлення забудови історичних міст з урахуванням вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини та режимів використання історичних ареалів. Обґрунтовано методику відновлення історичної забудови на основі: збереження історично успадкованого просторового каркасу ареалу, гармонійної інтеграції нових архітектурних рішень у сформоване середовище, забезпечення функціональної адаптації, безпеки, доступності, що вцілому забезпечують досягнення цілей сталого розвитку міських територій. У висновках обґрунтовано, що збереження і відновлення просторового каркасу є ключовою умовою післявоєнної відновлення, яка має ґрунтуватися на діагностиці та класифікації руйнувань, а також на диференційованому застосуванні методів і прийомів відбудови. Доведено, що охорона історичного середовища повинна виступати базовим принципом післявоєнного відновлення, реалізованим через комплексні містобудівні методи ревалоризації, регенерації та містобудівної реконструкції, які забезпечують поєднання завдань збереження культурної спадщини з сучасними вимогами сталого розвитку. The Law of Ukraine «On the Protection of Cultural Heritage», in particular in Article VI, emphasizes the necessity of preserving the traditional character of the environment of historical cities. Pursuant to the Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine, the List of Historical Cities was approved, which includes over 400 cities and towns. As a result of the military aggression of the Russian Federation, buildings in a significant number of historical cities was destroyed. Restoring the historically inherited character of the environment and national identity to these cities is the primary focus of the research findings. In order to protect the traditional character of the environment based on historical and architectural reference plans, the most significant areas of the ancient city are identified – historical areas, where a significant part of cultural heritage sites is concentrated alongside historical buildings, planning, and the landscape. The work consists of an introduction and three chapters, which analyze the fundamental principles of the restoration of war-ravaged buildings as a material part of the historically valuable environment of ancient cities of Ukraine. The introduction substantiates the relevance of the research, which is driven by the large-scale destruction of historical cities and objects of cultural heritage of Ukraine as a result of Russian armed aggression. The losses encompass not only physical urban buildings, but also intangible components of the environment related to the identity and continuity of the urban space. This exacerbates the need of scientifically grounded approaches to the post-war restoration of ancient cities. The aim of the research is to determine the principles of restoration of the wardamaged buildings of historical cities of Ukraine. To achieve this goal, tasks were set to analyze historiography and the regulatory framework, study domestic and foreign experience in post-war restoration, research the processes of historical city formation, identify the characteristics of the historically inherited environment and the spatial framework of historical areas, and develop principles and methods for their restoration. The object of the study is the war-damaged urban development of historical cities in Ukraine; the subject consists of the principles of its restoration within historical areas. The scientific novelty of the study lies in the use of the concept of the historically inherited spatial framework as the material basis of the traditional environment of a historical area, formed in the process of urban evolution. On this basis, a theoretical model of the historical environment as a space for human activity has been formulated, created by various temporal layers of planning and construction in interaction with the natural landscape environment. Futhermore, the theoretical principles of defining spatial structure, and restoring the character of the environment through the reconstruction of the historically inherited framework of the area in the event of its destruction were substantiated. Emphasis is placed on the significance of the vertical dimension of the historical area as an important component in evaluating the historical environment. The methodological foundations of research and scientific documentation of historical areas have been improved, the restoration and preservation methodology for determining the role of monuments in the structure of the spatial framework has been supplemented, and scientific approaches to the study of historical areas and practical recommendations for restoring the parameters of damaged buildings have also received further development. The practical significance of the research results lies in their application during the preparation of comprehensive restoration programs for historic cities of Ukraine. This includes the inspection and analytical interpretation of the state of the historical environment, justification for the appropriateness of restoration methods, the creation of historical-architectural reference plans, the definition of boundaries, and the construction of graphic models for historically inherited spatial frameworks of areas. Furthermore, it addresses other issues related to restoring the traditional character of the historical urban environment and, accordingly, reviving their national and regional identity in the context of post-war transformation. Chapter 1 "Historiography, regulatory framework, domestic and foreign experience of reconstruction of historical cities destroyed by war" is dedicated to the systematic analysis of theoretical, regulatory, and practical prerequisites for the restoration of historical urban environments of Ukraine. The principles of restoration formulated at the national level are based on the principles of sustainable development, European integration, inclusivity and civil protection. At the same time, strategic documents do not sufficiently specify the mechanisms for integrating the protection of the historical environment into post-war reconstruction programs, which creates a risk of losing the spatial integrity of ancient cities. The necessity of considering the preservation of cultural heritage as a basic principle of restoration is emphasized, as it ensures the continuity of spatial development, supports national identity and aligns with the goals of sustainable development.Thus, the protection of the historical environment is a strategic tool for the high-quality restoration of historical urban areas. An important component of the section is the analysis of the regulatory framework for the protection and restoration of historical cities: laws of Ukraine, state building codes and bylaws. A separate block is dedicated to the domestic and foreign experience of the postwar restoration of historic cities and quarters. Using the examples from Ukraine and some European countries (Poland, Germany, the Netherlands, Italy), a spectrum of reconstruction models is highlighted – from the recreation of the historical image to the formation of fundamentally new urban structures. The expediency of combined approaches, which combine the preservation of valuable heritage elements with the adaptation of space to modern needs, is substantiated. Chapter 2 "Development of historical cities of Ukraine, ravaged by war, as an object of research" is focused on defining the essence and value of the development of a historical city as a specific object of urban planning and historicalcultural research. The historical development of the city is interpreted as a sequence of spatial transformations fixed in planning configurations, the system of streets and squares, landmarks, panoramas and landscape components, which collectively form the integrity of the urban space. The process of formation of historical cities of Ukraine emerges as a long multi-level phenomenon caused by the interaction of natural, socio-economic and political-legal factors. The spatial structure of the city accumulates material and spiritual manifestations of cultural continuity, formed in conditions of a characteristic landscape and local traditions, acting as a carrier of cultural information, ensuring the continuity of the evolution of the settlement. The concept of the spatial framework of the building is highlighted, all elements of which, including monuments of various types, constitute a meaningful content of the urban environment and ensure the multidimensionality of its cultural structure. The peculiarities of the historically inherited (traditional) urban environment are identified, and the concept of the historical area during the restoration of ancient cities. The basic components of the traditional urban environment include a planning structure, a network of streets and squares, a system of dominant landmarks, silhouette and panoramic characteristics and natural landscape components. Despite the dynamic nature of the urban space, the criteria for its restoration are based on the preservation of spatially ordered interconnections between key structural elements, which determines the parameters for regulating new development - height indicators, dimensions, silhouette, materials, typology of facades and spatial composition. The importance of the historical-architectural reference plan is emphasized as a central document for identifying valuable clusters. At the same time, the fundamental limitation of it is revealed, which is primarily focused on the territorial fixation of valuable zones and fails to reflect the vertical component of the spatial – the height structure, the scale of the building, silhouette accents and visual connections. Ignoring these parameters creates risks of losing the integrity of the traditional image of the city. Chapter 3 "Principles of restoring of war-ravaged buildings of historical cities of Ukraine" is devoted to the assessment of the destruction of the spatial framework of historical areas and the methodical principles of its further restoration. The classification features of the damaged elements of the spatial frame are proposed: historical and cultural significance, functional purpose, degree of damage and appropriate means of restoration. The need to restore the historically inherited structure of the area as a whole is emphasized. The problem of authenticity in context of large-scale destruction is examined separately from the perspective of the ensemble and urban planning approach. The need to preserve not only the physical substance, but also the compositional role, spatial connections and symbolic meanings is emphasized. The principle of organic combination of new and traditional environment, which ensures the priority of historical buildings in the city structure, is key to the post-war restoration of historical cities. Futhermore, the need for a critical rethinking of objects with ideologically determined content, particularly from the Soviet period, is highlighted. The methods and principles of restoration of the development of historical cities are proposed, taking into account the requirements of cultural heritage protection legislation and the management regimes of historical areas. A method for restoring historical buildings based on the preservation of the historically inherited spatial framework of the area is substantiated, harmonious integration of new architectural solutions into the existing environment, functional adaptation, safety, accessibility, which in general ensure the sustainable development of urban areas. The conclusions substantiate that the preservation and restoration of the spatial framework is a key condition for post-war reconstruction, which should be based on the diagnosis and classification of destruction, as well as on the differentiated application of reconstruction methods and techniques. It has been proven that the protection of the historical environment should be the core principle of post-war reconstruction, implemented through complex urban planning methods of revaluation, regeneration and urban reconstruction. These methods ensure a balance between cultural heritage preservation and modern requirements of sustainable development.

2026-01-01T00:00:00Z Мазурук, Євген Юрійович Mazuruk, Yevhen http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1138 2026-05-01T06:56:04Z 2026-01-01T00:00:00Z

Соціокультурний аспект сучасного архітектурного кітчу Мазурук, Євген Юрійович; Mazuruk, Yevhen У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету, задачі і методи дослідження, визначено результати дослідження, їх наукову новизну та практичну цінність і впровадження результатів в архітектурну практику. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» сформовано теоретичну та методологічну основу дослідження сучасного архітектурного кітчу. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел обґрунтовано необхідність переходу від його трактування як суб’єктивно-оцінної категорії до розгляду в межах морфологічного, семіотичного та містобудівного аналізу. Сформовано теоретико-понятійний апарат дослідження та запропоновано авторське визначення архітектурного кітчу як форми імітаційної репрезентації, що відтворює історичні або стилістичні образи поза їхнім конструктивним і контекстуальним підґрунтям. Визначено ключові аналітичні категорії — атектонічність, симуляцію автентики та містифікацію простору. Проаналізовано світовий і вітчизняний досвід проявів кітчу, що дозволило виявити відмінності між його іронічно-комунікативними формами у глобальному контексті та статусно-комерційним характером у вітчизняному середовищі. На цій основі сформовано попередню класифікацію форм його прояву. Обґрунтовано міждисциплінарну методологію дослідження, що поєднує системно-структурний, компаративний, семіотичний і графоаналітичний підходи, а також розроблено триетапну процедурну модель, яка забезпечує послідовний перехід від емпіричного матеріалу до його аналітичного узагальнення та теоретичної інтерпретації.. У підрозділі 1.1 «Аналіз наукових досліджень» У підрозділі здійснено аналіз стану наукового опрацювання феномену архітектурного кітчу в межах міждисциплінарного підходу. Виявлено основні теоретичні напрями його інтерпретації у зарубіжному та вітчизняному дискурсі. Встановлено, що в архітектурознавстві кітч переважно трактується фрагментарно та редукується до естетично-оцінної категорії. Виявлено відсутність цілісного підходу до його розуміння як морфологічного та семіотичного явища, а також недостатню розробленість критеріїв розмежування кітчу і фахової стилізації. Обґрунтовано необхідність системного дослідження архітектурного кітчу як соціокультурного феномену. У підрозділі 1.2 «Теоретико-понятійний апарат дослідження» сформовано теоретико-понятійний апарат дослідження архітектурного кітчу. Систематизовано та уточнено понятійний апарат дослідження архітектурного кітчу на основі морфологічного, тектонічного та семіотичного підходів. Уточнено термінологічну базу та запропоновано авторське визначення сучасного архітектурного кітчу. Визначено ключові аналітичні категорії дослідження — атектонічність, симуляцію автентики та містифікацію простору. Підрозділ формує понятійне підґрунтя для подальшого аналізу механізмів формування й проявів архітектурного кітчу. У підрозділі 1.3 «Світовий та вітчизняний досвід проявів архітектурного кітчу» проаналізовано світовий і вітчизняний досвід проявів архітектурного кітчу в сучасному середовищі. Виявлено принципову відмінність між його функціонуванням у глобальному контексті, де він часто постає як елемент іронічної або концептуальної гри, та в українській практиці, де переважає його статусно-комерційний характер. На основі аналізу прикладів сформовано попередню класифікацію форм прояву сучасного архітектурного кітчу, що включає: тиражування історико-культурних символів, псевдоісторичну сценографізацію середовища, хроматичну гіперболізацію, інформаційне перенасичення фасадів, гіпердекоративну статусну репрезентацію, морфологічну гібридизацію та архітектуру статусної самопрезентації. У підрозділі 1.4 «Методи дослідження» обґрунтовано методологічну основу дослідження сучасного архітектурного кітчу. Визначено комплекс загальнонаукових і спеціалізованих методів, зокрема системно-структурний, історико-генетичний, компаративний, семіотичний, іконографічний, а також натурне спостереження, фотофіксацію та графоаналітичний аналіз. Розроблено триетапну процедурну схему дослідження, що охоплює емпіричний, аналітичний і теоретичний рівні. Запропонований міждисциплінарний підхід формує методичне підґрунтя для подальшого виявлення закономірностей формування й проявів архітектурного кітчу. У Другому розділі «Генеза формування архітектурного кітчу» досліджено історико-генетичні передумови формування архітектурного кітчу як закономірного результату еволюції архітектурної форми у ХІХ–ХХІ століттях. На основі аналізу репрезентативної вибірки архітектурних об’єктів простежено трансформацію архітектурної мови від класичної тектонічної цілісності до декоративної, статусної та комерційно орієнтованої репрезентації. Виявлено роль історизму, еклектики та постмодернізму у підготовці умов для формування кітчу, а також визначено комерціалізацію міського простору як один із ключових механізмів його поширення. Розділ формує історико-теоретичне підґрунтя для подальшого аналізу соціокультурних механізмів архітектурного кітчу. У підрозділі 2.1 «Еволюція естетичних критеріїв» досліджено історичну еволюцію естетичних і функціональних моделей архітектури як передумову формування архітектурного кітчу. На основі аналізу репрезентативної вибірки архітектурних об’єктів виявлено зміщення архітектурної репрезентації від адміністративно-сакральної до комерційно-житлової сфери. Розглянуто ампір, історизм та еклектику як етапи поступового відриву архітектурної форми від її конструктивного, семантичного та культурного підґрунтя. Обґрунтовано, що ці стилістичні системи не є тотожними кітчу, але створюють історичні передумови для його виникнення через перетворення форми на переносний знак престижу, декору та репрезентації. У підрозділі 2.2 «Постмодернізм як механізм легітимації» досліджено постмодернізм як етап, що легітимізував повернення в архітектуру знака, цитати, орнаменту та декоративної комунікативності. На основі порівняння українських і зарубіжних прикладів виявлено відмінність між західним постмодернізмом як формою іронічної та рефлексивної гри з історичними кодами та його вітчизняною рецепцією, пов’язаною зі статусною стилізацією й комерційною репрезентацією. Обґрунтовано, що саме постмодернізм створив семіотичні передумови для переходу від архітектурної цитати до симуляції, відкривши шлях до масового поширення архітектурного кітчу. У підрозділі 2.3 «Комерціалізація міського простору» досліджено комерціалізацію міського простору як ключовий етап трансформації архітектури в умовах пізнього капіталізму. Виявлено зміщення архітектурної практики від принципу «форма слідує за функцією» до логіки ринкової репрезентації, де форма підпорядковується економіці уваги та девелоперським стратегіям. Проаналізовано основні типологічні вектори комерціалізації (торгові, офісні, житлові, готельноресторанні та малі архітектурні об’єкти) та встановлено їхню роль у формуванні візуального середовища. Обґрунтовано, що в цих умовах архітектура втрачає тектонічну автономність і набуває рис медіа-об’єкта, що сприяє поширенню архітектурного кітчу як ефективного інструменту ринкової комунікації. У третьому розділі «Теоретичні, морфологічні та типологічні виміри соціокультурного аспекту архітектурного кітчу» здійснено комплексний аналіз сучасного соціокультурного середовища, яке детермінує масове поширення архітектурного кітчу, та розроблено інструментарій для його ідентифікації. Дослідження переходить від історичної ретроспективи до вивчення актуальних механізмів функціонування кітчу як стійкої морфологічної системи в умовах глобалізації та ринкової економіки. У підрозділі 3.1 «Теоретичні підходи до інтерпретації архітектурного кітчу» обґрунтовано, що архітектурний кітч не може бути пояснений у межах однієї дисциплінарної моделі або зведений до категорії «несмаку». Для його системного аналізу розроблено матрицю з п’яти взаємопов’язаних інтерпретаційних парадигм: соціокультурної, аксіологічної, семіотичної, естетико-критичної та постмодерністської. Визначено, що ця система дозволяє розкрити кітч як багатовимірне явище, пов’язане зі статусною мімікрією, ціннісним зсувом, автономізацією знака, втратою тектонічної правди та амбівалентною постмодерністською легітимацією. Підрозділ формує концептуальне підґрунтя для подальшого виведення принципів формотворення й типології архітектурного кітчу. У підрозділі 3.2 «Соціокультурні, ринкові та медійні чинники поширення кітчу» проаналізовано основні чинники поширення сучасного архітектурного кітчу: масову культуру, комерціалізацію та медіатизацію простору. Встановлено, що масова культура формує запит на швидко зчитувані й емоційно доступні архітектурні образи, комерціалізація перетворює цей запит на девелоперський продукт, а медіатизація підпорядковує форму логіці фотогенічності та цифрового тиражування. Введено поняття візуалізаційного та алгоритмічного кітчу. Доведено, що взаємодія цих чинників зумовлює перехід архітектури від просторово-тектонічної логіки до симулятивної, комунікативно перенасиченої та ринково оптимізованої форми. У підрозділі 3.3 «Типологія кітчу в сучасній архітектурній практиці» здійснено перехід від теоретичного аналізу архітектурного кітчу до його практичної систематизації. Обґрунтовано застосування системно-структурного підходу, за яким об’єкти класифікуються за домінантним механізмом формування образу. На цій основі розроблено авторську типологію сучасного архітектурного кітчу, що включає п’ять типів: історико-симулятивний, статусно-репрезентативний, атракційновидовищний, медійно-комунікативний та цифрово-симулятивний. Доведено, що запропонована типологія дозволяє розглядати кітч як впорядковану систему повторюваних моделей і створює прикладний інструментарій для морфологічного аналізу сучасної архітектурної практики. У підрозділі 3.4 «Принципи формування архітектурного кітчу» здійснено перехід від теоретичних парадигм інтерпретації архітектурного кітчу до розробки прикладного архітектурно-аналітичного інструментарію. Обґрунтовано необхідність відмови від емоційно-оцінних суджень на користь виявлення об’єктивних морфологічних закономірностей. Виведено шість базових принципів формування архітектурного кітчу: атектонічність, симуляцію та містифікацію, когнітивну економію, надлишкове кодування, комерційну редукцію та медіатизацію. Доведено, що ці принципи створюють методологічну основу для розмежування кітчу, історизму, еклектики та постмодерністської цитатності, а також для подальшої типологізації сучасних проявів кітчу. У загальних висновках узагальнено результати комплексного дослідження сучасного архітектурного кітчу як соціокультурної, просторово-семіотичної та морфологічної системи. Доведено необхідність переходу від його розуміння як категорії «несмаку» до об’єктивного наукового аналізу. Сформовано теоретикопонятійний апарат, виявлено історико-генетичні передумови, соціокультурні, ринкові та медійні чинники поширення, виокремлено базові принципи формування й розроблено авторську типологію сучасного архітектурного кітчу. Отримані результати створюють методологічну основу для фахової ідентифікації, критики та морфологічного аналізу сучасної архітектурної практики. The Introduction substantiates the relevance of the topic, defines the connection of the research with academic programmes, formulates the aim, objectives, and research methods, and presents the main results, scientific novelty, practical significance, and implementation potential in architectural practice. In Chapter 1 Theoretical and Methodological Foundations of the Research, the theoretical and methodological basis for the study of contemporary architectural kitsch is established. Based on an analysis of Ukrainian and international scholarly sources, the study substantiates the need to move beyond understanding kitsch as a subjectively evaluative category and to examine it within the framework of morphological, semiotic, and urbanplanning analysis. A theoretical and conceptual framework is developed, and an authorial definition of architectural kitsch is proposed as a form of imitative representation that reproduces historical or stylistic images outside their constructive and contextual foundations. The key analytical categories identified are atectonicity, simulation of authenticity, and mystification of space. Global and Ukrainian manifestations of kitsch are analysed, making it possible to distinguish between its ironic-communicative forms in the global context and its statuscommercial character in the domestic environment. On this basis, a preliminary classification of its manifestations is proposed. The dissertation substantiates an interdisciplinary methodology that combines systems-structural, comparative, semiotic, and grapho-analytical approaches, and develops a three-stage procedural model that ensures a consistent transition from empirical material to analytical generalization and theoretical interpretation. In Subchapter 1.1 Review of Scholarship, the state of academic research on architectural kitsch is examined within an interdisciplinary framework. The main theoretical directions of its interpretation in both international and Ukrainian discourse are identified. It is established that, within architectural studies, kitsch is still treated fragmentarily and is largely reduced to an aesthetically evaluative category. The lack of a holistic approach to its understanding as a morphological and semiotic phenomenon, as well as the insufficient elaboration of criteria for distinguishing kitsch from professional stylistic practice, is demonstrated. The necessity of a systematic study of architectural kitsch as a sociocultural phenomenon is substantiated. In Subchapter 1.2 Theoretical and Conceptual Framework of the Research, the conceptual apparatus of the study is developed. The terminology of architectural kitsch is systematized and refined on the basis of morphological, tectonic, and semiotic approaches. The terminological basis is clarified, and an authorial definition of contemporary architectural kitsch is proposed. The key analytical categories of the research—atectonicity, simulation of authenticity, and mystification of space—are identified. This subchapter forms the conceptual basis for the subsequent analysis of the mechanisms of formation and manifestation of architectural kitsch. In Subchapter 1.3 Global and Domestic Experience of Architectural Kitsch Manifestations, the global and Ukrainian experience of architectural kitsch in the contemporary environment is analysed. A fundamental difference is revealed between its functioning in the global context, where it often appears as an element of ironic or conceptual play, and in Ukrainian practice, where its status-commercial character predominates. Based on the analysis of examples, a preliminary classification of the manifestations of contemporary architectural kitsch is developed, including the replication of historical and cultural symbols, pseudo-historical scenographization of the environment, chromatic hyperbolization, informational oversaturation of façades, hyperdecorative status representation, morphological hybridization, and architecture of status self-representation. In Subchapter 1.4 Research Methods, the methodological foundation of the study of contemporary architectural kitsch is substantiated. A set of general scientific and specialized methods is identified, including systems-structural, historical-genetic, comparative, semiotic, and iconographic methods, as well as field observation, photographic documentation, and grapho-analytical analysis. A three-stage procedural research scheme is developed, encompassing empirical, analytical, and theoretical levels. The proposed interdisciplinary approach forms the methodological basis for further identifying the patterns of formation and manifestation of architectural kitsch. In Chapter 2 The Genesis of Architectural Kitsch Formation, the historical-genetic preconditions for the formation of architectural kitsch are examined as a regular outcome of the evolution of architectural form from the nineteenth to the twenty-first century. Based on the analysis of a representative sample of architectural objects, the transformation of architectural language is traced from classical tectonic integrity to decorative, statusoriented, and commercially oriented representation. The role of historicism, eclecticism, and postmodernism in preparing the conditions for the emergence of kitsch is revealed, while the commercialization of urban space is identified as one of the key mechanisms of its dissemination. This chapter forms the historical and theoretical basis for the subsequent analysis of the sociocultural mechanisms of architectural kitsch. In Subchapter 2.1 The Evolution of Aesthetic Criteria, the historical evolution of the aesthetic and functional models of architecture is studied as a precondition for the formation of architectural kitsch. Based on the analysis of a representative sample of architectural objects, a shift in architectural representation from the administrative-sacral sphere to the commercial-residential sphere is identified. Empire style, historicism, and eclecticism are examined as stages in the gradual separation of architectural form from its constructive, semantic, and cultural foundations. It is argued that these stylistic systems are not identical to kitsch, but they created the historical preconditions for its emergence by transforming form into a transferable sign of prestige, decoration, and representation. In Subchapter 2.2 Postmodernism as a Mechanism of Legitimation, postmodernism is analysed as the stage that legitimized the return of the sign, citation, ornament, and decorative communicativity in architecture. Based on a comparison of Ukrainian and international examples, a distinction is revealed between Western postmodernism as a form of ironic and reflective play with historical codes and its domestic reception, associated with status stylization and commercial representation. It is argued that postmodernism created the semiotic preconditions for the transition from architectural citation to simulation, thereby opening the way to the mass dissemination of architectural kitsch. In Subchapter 2.3 The Commercialization of Urban Space, the commercialization of urban space is examined as a key stage in the transformation of architecture under late capitalism. A shift in architectural practice is identified from the principle “form follows function” to the logic of market representation, in which form is subordinated to the economy of attention and developer strategies. The main typological vectors of commercialization—retail, office, residential, hotel and restaurant, and small architectural objects—are analysed, and their role in shaping the visual environment is established. It is argued that under these conditions architecture loses its tectonic autonomy and acquires the features of a media object, thereby contributing to the spread of architectural kitsch as an effective instrument of market communication. In Chapter 3 Theoretical, Morphological, and Typological Dimensions of the Sociocultural Aspect of Architectural Kitsch, a comprehensive analysis is undertaken of the contemporary sociocultural environment that determines the mass proliferation of architectural kitsch, and a toolkit for its identification is developed. The study moves from historical retrospect to the investigation of the current mechanisms through which kitsch functions as a stable morphological system under conditions of globalization and market economy. In Subchapter 3.1 Theoretical Approaches to the Interpretation of Architectural Kitsch, it is argued that architectural kitsch cannot be explained within a single disciplinary model or reduced to the category of “bad taste.” For its systematic analysis, a matrix of five interrelated interpretive paradigms is developed: sociocultural, axiological, semiotic, aesthetic-critical, and postmodernist. It is demonstrated that this system makes it possible to reveal kitsch as a multidimensional phenomenon associated with status mimicry, value shifts, the autonomization of the sign, the loss of tectonic truth, and ambivalent postmodern legitimation. This subchapter forms the conceptual basis for the subsequent derivation of the principles of form-making and the typology of architectural kitsch. In Subchapter 3.2 Sociocultural, Market, and Media Factors in the Spread of Kitsch, the main factors in the spread of contemporary architectural kitsch are analysed: mass culture, commercialization, and the mediatization of space. It is established that mass culture generates demand for quickly readable and emotionally accessible architectural images; commercialization turns this demand into a developer product; and mediatization subjects form to the logic of photogenicity and digital circulation. The concepts of visualization kitsch and algorithmic kitsch are introduced. It is demonstrated that the interaction of these factors leads to a shift from a spatial-tectonic logic of architecture to a simulated, communicatively oversaturated, and market-optimized form. In Subchapter 3.3 The Typology of Kitsch in Contemporary Architectural Practice, the study moves from the theoretical analysis of architectural kitsch to its practical systematization. The application of a systems-structural approach is substantiated, according to which objects are classified by the dominant mechanism of image formation. On this basis, an authorial typology of contemporary architectural kitsch is developed, comprising five types: historical-simulative, status-representative, attraction-spectacular, media-communicative, and digital-simulative. It is demonstrated that the proposed typology makes it possible to consider kitsch as an ordered system of recurring models and creates an applied toolkit for the morphological analysis of contemporary architectural practice. In Subchapter 3.4 Principles of Architectural Kitsch Formation, the research moves from the theoretical paradigms of interpreting architectural kitsch to the development of an applied architectural-analytical toolkit. The necessity of abandoning emotionally evaluative judgments in favor of identifying objective morphological regularities is substantiated. Six basic principles of architectural kitsch formation are derived: atectonicity, simulation and mystification, cognitive economy, excessive coding, commercial reduction, and mediatization. It is demonstrated that these principles provide a methodological basis for distinguishing kitsch from historicism, eclecticism, and postmodern citation, and for the further typologization of its contemporary manifestations. The general conclusions summarize the results of a comprehensive study of contemporary architectural kitsch as a sociocultural, spatial-semiotic, and morphological system. The necessity of moving from its understanding as a category of “bad taste” to an objective scholarly analysis is demonstrated. A theoretical and conceptual framework is developed; the historical-genetic preconditions and the sociocultural, market, and media factors of its spread are identified; the basic principles of its formation are distinguished; and an authorial typology of contemporary architectural kitsch is proposed. The results obtained create a methodological basis for the professional identification, critique, and morphological analysis of contemporary architectural practice.

2026-01-01T00:00:00Z