http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/17 2026-06-11T20:39:01Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1202 Каральні заходи як метод підвищення продуктивності праці робітників у радянській Україні 1929–1938 рр. Ніколаюк, Тетяна; Стоян, Тетяна; Nikolaiuk, Tetian; Stoian, Tetiana Мета дослідження полягає у вивченні каральних заходів стимулювання виробничої діяльності робітників усіх галузей промисловості, транспорту та будівництва УСРР–УРСР, які застосовувала держава-­комуна впродовж 1929–1938 рр. для підвищення продуктивності їхньої праці в умовах тотального володіння, користування й розпорядження всіма засобами вироб­ництва. Методологія. У науковому пошуку наголос робився на головний принцип історичної науки – принцип історизму. При визначенні структури студії використано проблемно­хро­нологічний підхід. Наукова новизна. Висвітлюються каральні практики та примус як спосіб залучення робітників при відсутності матеріального стимулювання праці до економічного життя в умовах комуносоціалізму. З’ясовано, що впродовж 1929–1932 рр., коли правляча пар­тія здійснювала другий комуністичний штурм, робітництво республіки негативно реагувало на спроби держави­-комуни замінити матеріальне стимулювання праці каральними практиками. Наприкінці 1933 р. заміна належного матеріального заохочення позаекономічним примусом поставила радянську економіку на межу економічної катастрофи: посилилася плинність робочої сили, зросла кількість випадків браку і прогулів, знизилася продуктивність праці, поси­лилося відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн. У 1934–1936 рр. партійно­-ра­дянське керівництво продовжувало застосовувати каральні практики разом із матеріальним заохоченням праці. Впродовж 1937–1938 рр. каральні заходи щодо стимулювання виробничої діяльності на промислових підприємствах було значно посилено, напередодні Другої світової війни вони перетворилися в масові репресії. Висновок. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних доведено, що в 1929–1938 рр. в умовах економічної кризи уряд застосовував страх як інструмент примусу, завдяки якому партійно-­радянське керів­ництво намагалося підвищити продуктивність праці робітників. The aim of the study is to study the punitive means of stimulating the production of industrial workers in all industries, transport and construction of UkrSSR, used by the commune during 1929–1938 to increase their productivity in total ownership, use and disposal of all means of production. Methodology. In her scientific research, the author relied on the main principles of historical science – objectivity and historicism. The problem­chronological approach was used to determine the structure of the studio. The scientific novelty of the study lies in the coverage of punitive practices and coercion as a way to attract workers in the absence of material incentives to economic life in the conditions of communal socialism. The author found that during 1929–1932, when the ruling party carried out a second communist assault, Ukrainian workers reacted negatively to attempts by the commune state to replace material incentives with punitive practices. At the end of 1933, the replacement of proper material incentives for workers by non­economic coercion put the Soviet economy on the brink of economic catastrophe: labor turnover increased, defect and absenteeism increased, labor productivity declined, and the USSR lagged behind developed capitalist countries. In 1934–1936, the party­Soviet leadership continued to use punitive practices along with material incentives for labor. During 1937–1938, punitive measures to stimulate industrial activity in industrial enterprises were significantly intensified, turning into mass repression on the eve of World War II. Conclusion. Based on the study of new archival documents and analysis of statistical data, the author proves that during 1929–1938 the government of the totalitarian Soviet state in the economic crisis used fear as a coercive tool through which the party­Soviet leadership increased productivity of Ukrainian workers. 2022-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1201 Продовольче становище в містах УСРР під час «комуністичного штурму» 1929–1932 рр. Ніколаюк, Тетяна; Nikolaiuk, Tetiana Мета дослідження полягає в необхідності вивчити матеріальне становище українських робітників під час сталінського «комуністичного штурму», довести, що в результаті економічної кризи погіршилося продуктове забезпечення працівників по картках та у громадських їдальнях. У науковому пошуку авторка спиралася на головні принципи історичної науки – об’єктивності й історизму. При визначенні структури студії використано проблемнохронологічний підхід. Наукова новизна. Пропонується розглядати нестачу продовольства та прояви голоду в містах серед робітників УСРР першої половини 1930-х рр. як наслідок «комуністичного штурму» та примусового вилучення у селян хліба методом продрозверстки. Далі збіжжя потрапляло за кордон. Валюта, отримана від продажу зерна, використовувалася для зведення новобудов першої п’ятирічки. Фінансування величезних капіталовкладень держава здійснювала за рахунок випуску додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами, що викликало інфляцію, та, як наслідок, економічну кризу. Унаслідок інфляції зростали ціни на вільному ринку. В умовах здійснення примусових хлібозаготівель та економічної кризи в держави не вистачало хліба для нормального продуктового забезпечення міських працівників, тому вона запровадила централізований розподіл продовольства, а потім поступово зняла з централізованого постачання ряд категорій робітників. Уводяться в обіг архівні документи про політику продовольчого постачання містян (які переважно були робітниками) під час «комуністичного штурму», котрі свідчать про прояви голоду в містах УСРР. Розраховано показники дійсного стану продовольчого забезпечення працівників промислових підприємств в містах республіки, визначено стан громадського харчування, простежено можливість робітників та їхніх утриманців вижити під час здійснення форсованої індустріалізації. Визначено, що гостра продовольча криза першої половини 1930-х рр. спричинила голод серед міських працівників УСРР. Висновки. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних і мемуарних матеріалів доведено, що на початку 1930-х рр. радянський уряд унаслідок економічної кризи був неспроможний забезпечити промислових працівників та їхніх утриманців продуктами харчування – ані на виробництві, ані поза роботою. В умовах гострої нестачі продовольства в містах радянської України голодувала велика кількість мешканців, а також селян, котрі, долаючи блокаду та пробираючись у міста, намагалися врятуватися від голодної смерті. The purpose of the study is to study of the financial situation of Ukrainian workers during the Stalin communist assurance, to prove that as a result of the economic crisis, the product supply of workers on cards and in public cafes has deteriorated. In scientific research, the author relied on the basic principles of historical science – objectivity and historicism. The problem-chronological approach was used to determine the structure of the studio. Scientific novelty. The author proposes to consider the lack of food and hunger in the cities among the workers of UkrSSR in the first half of the 1930s because of the Communist Attack and the forcible seizure of bread by peasants. The bread confiscated from the peasants went abroad. The currency from the sale of grain was used to build of buildings of the first five-year. The state financed huge capital investments by issuing additional amounts of money not covered by commodities that caused inflation and, as a result, the economic crisis. Inflation has increased free market prices. In the context of forced harvests and the economic crisis, the state lacked bread for the normal supply of urban workers, so it introduced of the centralized distribution of products and then gradually withdrew a number of categories of workers from centralized supply. Author put into circulation the archival documents on the food supply policy of the townspeople (who were mostly workers) during the Communist Attack, indicating on the manifestations of starvation in the cities of the Ukrainian SSR. She calculated indicators of the real state of food supply for workers of industrial enterprises in Ukrainian cities, determined the state of catering, monitored the ability of workers and their dependents to survive during the forced industrialization, determined that the acute food crisis of the first half of the 1930s caused famine among urban workers of the UkrSSR. Conclusion. Based on the study of new archival documents and the analysis of statistics and memoirs, the author has shown that in the early 1930s, the government of a totalitarian Soviet state, due to the economic crisis, was unable to provide industrial workers and their dependents with food either at work or outside. In the face of acute food shortages in the cities of Soviet Ukraine, a large number of townspeople and peasants were starving, trying to escape the famine by overcoming the blockade and walking into the cities. 2020-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1200 Фальсифікація змісту іноземних історичних джерел у російських перекладах ХІХ століття Ніколаюк, Тетяна; Nikolaiuk, Tetiana У роботі досліджуються факти фальсифікації царськими перекладачами ХІХ століття змісту текстів іноземних дипломатів про пізньосередньовічні володіння московських Рюриковичів. Для цього простежено вжи-вання топонімів «Московія» й «Росія» у листах іноземних дипломатів та в їх російських перекладах. Методологія дослідження спираєтьсяна принципи історизму, порівняльного аналізу та зіставлення відомостей про Московію, що містяться в листах іноземців XVI cт., із російськими перекладами цих листів, виконаними в умовах пануван-ня жорсткої імперської цензури. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше проведений порівняльний аналіз історичних описів Московії іноземних дипломатів Альберто Кампензе та Павла Іовія Новокомського для Папи Климента VII з їх перекладами російською мовою у 1836 році. Доведено, що царські літератори В. Семе-нов та М. Михайловський, дотримуючись доктрини «Москва – Третій Рим», у своїх поясненнях до перекладів обґрунтовували право Москви на захоплення литовських територій із православним руським населенням. Також проаналізовано претензії тодішніх московських лідерів на візантійську спадщину, що призвело до додавання титулу «Государь всієї Русі» до титулу правителя Московії. Висновки. Доведено, що царські перекладачі В. Семенов та М. Михайловський навмисно вчинили фальсифікації, замінивши у перекладах листів Альберто Кампензе та Павла Іовія Новокомського фінно-угорську назву московсь-ких володінь Рюриковичів «Московія» православним терміном «Росія».З’ясовано, що стратегії трансформації змісту перекладів, застосування методів упущення або підміни географічних термінів імперські історики використовували для обгрунтування історичних міфологем, якими послуговуються і сучасні російські історики. У сукупності це дало змогу всебічно розкрити предметне поле дослідження. The paper investigates the facts of falsification by tsarist translators of the 19th century of the content of texts by foreign diplomats about the late medieval possessions of the Muscovite Rurikovichs. To this end, the use of the toponyms “Muscovy” and “Russia” in the letters of foreign diplomats and in their Russian translations was traced. The research methodology is based on the principles of historicism, comparative analysis, and comparison of information about Muscovy contained in the letters of foreigners of the 16th century with the Russian translations of these letters, made under the reign of strict imperial censorship. The scientific novelty of the article lies in the fact that for the firsttime acomparative analysis of the historical descriptions of Muscovy by foreign diplomats Alberto Campense and Pavel Iovius Novokomsky for Pope Clement VII with their translations into Russian in 1836 has been carried out. It is proven that the tsarist writers V. Semenov and M. Mikhailovsky, adhering to the doctrine of "Moscow – the Third Rome", in their explanations to the translations justified the right of Moscow to seize Lithuanian territories with the Orthodox Rus' population. The claims of the then Moscow leaders to the Byzantine heritage, which led to the addition of the title "Sovereign of All Russia" to the title of the ruler of Muscovy, are also analyzed.Conclusions. It is proven that the tsarist translators V. Semenov and M. Mikhailovsky deliberately committed falsifications, replacing the Finno-Ugric name of the Muscovite possessions of the Rurikovichs “Muscovy” with the Orthodox term “Russia” in the translations of the letters of Alberto Campense and Pavel Ioviy Novokomsky.It is found out that the strategies of transforming the content of translations, applying methods of omitting or replacing geographical terms were used by imperial historians to substantiate historical mythologies, which are also used by modern Russian historians.Taken together, this made it possible to comprehensively reveal the subject field of the study. 2026-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1199 Професори Української академії мистецтва – творці візуальної національної ідентичності в період становлення української держави (1917–1918 рр.) Ніколаюк, Тетяна Анатоліївна; Nikolaiuk, Tetiana Метою даної статті є узагальнення історії створення та аналіз сюжетності дизайнер- ських проєктів головних візуальних державницьких атрибутів (державного герба, грошових банкнотів та марок) УНР та Держави П. Скоропадського. Методи дослідження базуються на основних положеннях загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення. Культурологічний підхід дає можливість трактувати графічне мистецтво та дизайн як феномен культури й засіб візуальної державницької ідентифікації. Аксіологічний підхід ґрунтується на розумінні мистецтва як феномену культури, що має ідеологічний ціннісний статус. Результати дослідження. У статті проаналізовано творчий внесок професорів-фундаторів Української академії мистецтва (сучасної НАОМА) Георгія Нарбута та Василя Кричевського у розробку перших графічних державницьких символів незалежної України у 1917–1918 роках. У процесі вивчення дизайнерських проєктів графіка Г. Нарбута – спочатку професора, а пізніше ректора Української академії мистецтва, проаналізовано неповторний стиль оформлення банкнот у стилі «козацького бароко», який видатний графік винайшов, вивчаючи українські стародруки, встановлено, що Г. Нарбут був автором 13 із 24 купюр, випущених за часів Української Народної Республіки та Української Держави доби Центральної Ради і Гетьманату (1917–1918 рр.). Також вивчено творчі доробки Г. Нарбута та В. Кричевського у створенні візуальних проєктів герба УНР. Під час вивчення архівних документів, додатково з’ясовано, що авторству В. Кричевського належить 28 ескізів українського герба, поштових марок, монет, малої печатки УНР, кредитних білетів. Висновки. Викладене вище дає змогу вважати фундаторів Української академії мистецтва професорів Г. Нарбута та В. Кричевського головними творцями української сучасної державницької стилістики, адже їхні напрацювання та ескізи вплинули на те, як у сучасній незалежній Україні виглядають український герб, гривня та поштові марки. The purpose of this article is to summarize the history of creation and analyze the narrativity of design projects of the main visual state attributes (state emblem, banknotes and stamps) of the UNR and the State of P. Skoropadsky. Research methods are based on the fundamental provisions of general scientific methods of analysis, synthesis, generalization. The culturological approach makes it possible to interpret graphic art and design as a cultural phenomenon and a means of visual state identification. The axiological approach is based on the understanding of art as a cultural phenomenon that has an ideological value status. Results: the article analyzes the creative contribution of the founders of the Ukrainian Academy of Arts (modern NAOMA) Heorhiy Narbut and Vasyl Krychevsky in the development of the first graphic state symbols of independent Ukraine in 1917–1918. In the process of studying the design projects of the graphic artist H. Narbut, who was initially a professor and later rector of the Ukrainian Academy of Arts, we analyzed the unique ‘Cossack Baroque’ style of banknote design, which he developed while researching old Ukrainian prints. It was established that H. Narbut was the author of 13 out of 24 banknotes issued during the time of the Ukrainian People’s Republic and the Ukrainian State of the Central Rada and the Hetmanate (1917–1918). The creative achievements of H. Narbut and V. Krychevsky in creating visual projects of the coat of arms of the UNR were also studied. When studying archival documents, it was additionally found out that V. Krychevskyi authored 28 sketches of the Ukrainian coat of arms, postage stamps, coins, the small seal of the UNR, and credit notes. Conclusions. The above allows us to consider the founders of the Ukrainian Academy of Arts, professors H. Narbut and V. Krychevskyi, the main creators of Ukrainian modern state style. After all, their achievements and sketches influenced how the Ukrainian coat of arms, hryvnia, and postage stamps look in modern independent Ukraine. 2026-01-01T00:00:00Z