http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/27 2026-05-15T08:20:01Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1152 Драматургія архітектурного простору міста: візуальні та композиційні механізми формування сприйняття Трошкіна, Олена; Troshkinа, Olena Метою статті є системне виявлення драматичних аспектів архітектурного простору, а також комплексне визначення ролі статичних і динамічних механізмів у формуванні його драматургії. Дослідження спрямоване на теоретичне й емпіричне з’ясування того, як антропоморфні метафори, сценографічні прийоми та візуально-образні засоби інтегруються в архітектурну композицію, перетворюючи середовище на об’єкт активного емоційного співпереживання й когнітивного осмислення. Особливу увагу приділено аналізу переходу від фізичного руху спостерігача до оптичного руху погляду в межах окремого кадру. Методи дослідження. Дослідження виконано на основі міждисциплінарного підходу із застосуванням композиційно-просторового аналізу архітектурних середовищ, порівняльного аналізу живописних і графічних творів (Дж. Б. Піранезі, прерафаеліти, Е. Гоппер, Дж. Де Кіріко), методів аналізу візуального кадру, а також інтерпретації даних айтрекінгу для виявлення послідовності фіксацій, затримок погляду та напрямків візуального руху. Саме поєднання аналізу художніх зображень і реальних просторових ситуацій міста дало змогу простежити механізми перенесення драматичних принципів в архітектурний простір. Головні результати і висновки. У результаті дослідження встановлено, що драматургія архітектурного простору реалізується у статичному та динамічному вимірах і визначається співвідношенням мас і порожнеч, їхньою конфігурацією, лінією силуету, світлотіньовими та масштабними контрастами, а також зміною ракурсів і точок зору спостерігача. Доведено, що порожнечі, зокрема «від’ємний простір», поверхня землі та небо, виступають активними композиційними чинниками, які формують емоційну напругу та ієрархію сприйняття. Наукова новизна полягає в трактуванні драматичного типу міського простору як змінної характеристики, що виникає в процесі споглядання, а також у застосуванні методів візуального аналізу для інтерпретації архітектурної композиції. Отримані результати мають значення для теорії архітектури, містобудування та архітектурної освіти, орієнтованої на емоційний досвід людини, яка тілесно та візуально переживає архітектурний простір. The aim of the article is to systematically identify the dramatic aspects of architectural space and comprehensively determine the role of static and dynamic mechanisms in the formation of its dramaturgy. The research is aimed at theoretically and empirically clarifying how anthropomorphic metaphors, scenographic techniques and visual-imaginative means are integrated into the architectural composition, transforming the environment into an object of active emotional empathy and cognitive comprehension. Special attention is paid to the analysis of the transition from the physical movement of the observer to the optical movement of the gaze within a single frame. Research methods. The research was carried out on the basis of an interdisciplinary approach using compositional and spatial analysis of architectural environments, comparative analysis of pictorial and graphic works (Piranesi, Pre-Raphaelites, E. Hopper, J. de Chirico), methods of visual frame analysis, as well as interpretation of eye tracking data to identify the sequence of fixations, gaze delays and directions of visual movement. It was the combination of the analysis of artistic images and real spatial situations of cities that made it possible to trace the mechanisms of transferring dramatic principles into architectural space. Main results and conclusions. As a result of the research, it was established that the dramaturgy of architectural space is realized in static and dynamic dimensions and is determined by the ratio of masses and voids, their configuration, silhouette line, chiaroscuro and scale contrasts, as well as a change in the angles and points of view of the observer. It is proven that voids, in particular “negative space”, the surface of the earth and the sky, act as active compositional factors that form emotional tension and the hierarchy of perception. The scientific novelty lies in the interpretation of the dramatic type of urban space as a variable characteristic that arises in the process of contemplation, as well as in the application of visual analysis methods for the interpretation of architectural composition. The results obtained are important for the theory of architecture, urban planning and architectural education, focused on the emotional experience of a person who physically and visually experiences architectural space. 2026-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1151 Роль історико-архітектурної спадщини в класифікації та сталому розвитку об’єднаних територіальних громад Радзей, Олексій; Radzei, Oleksii Мета статті – розкрити роль історико-архітектурної спадщини у класифікації об’єднаних територіальних громад (далі – ОТГ) та їхньому сталому (збалансованому) розвитку й обґрунтувати значення автентичного сільського середовища як ключової передумови туристичної привабливості громади, а відтак – її економічного добробуту. Методика дослідження ґрунтується на загальнонаукових емпіричних методах. Оскільки тема цієї статті має переважно теоретичний характер, основні методи полягають в аналізі наявної нормативної документації, офіційних програм розвитку громад та областей загалом, картографічних джерел тощо. Порівнюється теоретична база та практичний досвід українського й зарубіжного територіального управління. Особливу увагу приділено питанням територіального захисту історичних надбань і збереження історично цінного сільського середовища на місцевому та регіональному рівнях. Аналіз здійснюється в контексті децентралізації в Україні та передачі значних повноважень на місця, зокрема у сфері управління об’єктами культурної спадщини й заповідними територіями. У висновках наведено узагальнений перелік класифікацій об’єднаних громад з акцентом на відсутність в українській нормативній базі поділу за засадами охорони місцевих історико-архітектурних надбань. Відтак, на підставі аналізу закордонного досвіду територіальної охорони пам’яток архітектури та археології в межах історично успадкованого сільського середовища запропоновано й обґрунтовано авторську дефініцію ОТГ за їхнім історико-архітектурним потенціалом. Такий підхід розглядається як передумова розвитку місцевих туристичних осередків і мереж, а також як запорука сталого (збалансованого) розвитку громади загалом. Імплементація результатів дослідження у практичній діяльності полягає в обранні оптимальної стратегії для зростання економічного добробуту місцевого населення. Реалізація потенціалу історично успадкованого сільського середовища в межах громад із його колоритними матеріальними та нематеріальними надбаннями є передумовою їхньої туристичної привабливості. Водночас розвиток інфраструктури сприятиме залученню сільського населення до сфери обслуговування і, як наслідок, – поліпшенню економічного добробуту, зважаючи на поширення туризму як провідної сучасної галузі економіки. The purpose of this article is to reveal the role of historical and architectural heritage in the classification of amalgamated territorial communities (hereinafter referred to as ATCs) and their sustainable (balanced) development. To substantiate the importance of an authentic rural environment as a key prerequisite for the tourist attractiveness of a community and, consequently, its economic prosperity). The research methodology is based on general scientific empirical methods. Since the topic of this article is mainly theoretical in nature, the main methods consist of analyzing existing regulatory documentation, official community and regional development programs, cartographic sources, etc. The theoretical basis and practical experience of Ukrainian and foreign activities in territorial management are compared, with an emphasis on the territorial protection of historical heritage and historically valuable rural environments at the local and regional levels in the context of Ukraine's decentralization and the transfer of significant powers to local authorities in the field of management of local cultural heritage sites and protected areas. The conclusions provide a generalized list of classifications of amalgamated communities, emphasizing the absence in Ukrainian legislation of a division based on the protection of local historical and architectural heritage. Therefore, based on an analysis of foreign experience in the territorial protection of architectural and archaeological monuments within the historically inherited rural environment, the author's definitions of ATCs are proposed and justified according to their historical and architectural potential as a prerequisite for the development of local tourist centers and networks and a guarantee of sustainable (balanced) development of the community as a whole. The implementation of the research results in practical activities consists in choosing the optimal strategy for the growth of the economic well-being of the local population. The realization of the potential of the historically inherited rural environment within local communities with its colorful tangible and intangible assets is a prerequisite for the tourist attractiveness of a given locality (region), and the development of infrastructure will contribute to the involvement of the rural population in the service sector and, as a result, improve its economic well-being given the spread of tourism as a leading modern industry of the economy. 2026-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1150 Об’єкт і предмет охорони в архітектурному пам’яткознавстві й пам’яткоохоронній методиці (на прикладі пам’ятки архітектури і пам’ятки містобудування) Прибєга, Леонід; Prybieha, Leonid У статті розглядаються термінологічні визначення сфери охорони та реставрації пам’яток. Критичні зауваження представників пам’яткоохоронного цеху й науковців щодо окремих термінів пам’яткознавчого й пам’яткоохоронного спрямування, задіяних в законодавчих та нормативно-правових актах та їхній негативний вплив на практичні заходи охорони об’єктів культурної спадщини визначають актуальність питання. Тож метою даного дослідження є визначення основоположних категорій архітектурного пам’яткознавства і пам’яткоохоронної методології, зокрема йдеться про дефініції – пам’ятка архітектури, пам’ятка містобудування, об’єкт охорони, предмет охорони та інші. За результатами аналітичного огляду наукових напрацювань з досліджуваної тематики, ґрунтовного вивчення термінологічних визначень, що міс-тяться в міжнародних документах та нормативно-правових актах української держави, а також базуючись на авторській методиці морфологічного аналізу об’єктів архітектурної і містобудівної спадщини, визначено їхню сутність як об’єктів охорони й відповідно сформульовані визначення пам’ятки архітектури і пам’ятки містобудування. Таким чином, пам’ятка архітектури визначається як об’єкт архітектурно-будівельної діяльності людини в минулому, що зберігся повністю чи частково в автентичному стані і в поєднанні з історично усталеним довкіллям становить суспільну цінність, визнається джерелом історико-культурної інформації і твором архітектурного мистецтва. Пам’яткою містобудування є ансамбль, комплекс, садиба, квартал, вули-ця чи інше територіально-просторове утворення, яке в поєднанні з характерним природно-ландшафтним чи антропогенним середовищем у межах визначеної території й композиційної цілісності, і яке сучасним існуванням історично успадкованого просторового каркасу забудови, засвідчує містобудівну культуру певної історичної доби і є джерелом історико-культурної інформації. Пам’ятка архітектури і пам’ятка містобудування є об’єктами охорони у визначених параметрах. Щодо предмета охорони пам’ятки, то при визначенні варто керуватися поставленою метою застосування пам’яткоохоронних заходів – предметом охорони буде застосований пам’яткоохоронний захід щодо частини чи пам’ятки загалом. The article examines terminological definitions within the field of heritage monument protection and restoration. Critical remarks made by heritage conservation practitioners and scholars regarding certain terms used in heritage studies and conservation practice, particularly those employed in legislative and regulatory acts, as well as their negative impact on practical measures for protecting cultural heritage sites, underscore the relevance of this issue.Accordingly, the aim of this study is to define the fundamental categories of architectural heritage studies and conservation methodology, in particular, the definitions of an architectural monument, an urban planning monument, an object of protection, a subject of protection, and related concepts. Based on an analytical review of scholarly research on the subject, a thorough examination of terminological definitions contained in international legal instruments of the Ukrainian state, and the author’s methodology of morphological analysis of architectural and urban heritage objects, the essence of these entities as objects of protection is determined, and corresponding definitions of an architectural monument and an urban planning monument are formulated. Thus, an architectural monument is defined as an object of architectural and construction activity created in the past that has survived fully or partially in an authentic state and, in conjunction with a historically established environment, possesses social value, is recognised as a source of historical and cultural information, and represents a work of architectural art. An urban planning monument is understood as an ensemble, complex, estate, block, street, or another territorial and spatial formation which, in combination with a characteristic natural landscape or anthropogenic environment within defined territorial boundaries and compositional integrity, through the contemporary existence of a historically inherited spatial framework of development, attests to the urban planning culture of a particular historical period and serves as a source of historical and cultural information. Architectural monuments and urban planning monuments are regarded as objects of protection within defined parameters. With regard to the subject of protection of a monument, its determination should be guided by the intended purpose of the applied conservation measures; accordingly, the subject of protection is the part of the monument, or the monument as a whole, to which a particular conservation measure is applied. 2026-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1148 Формоутворення міських просторів у контексті інтеграції фізкультурно-спортивних комплексів у житлових районах Ковальчук, Сергій; Kovalchuk, Serhii Мета статті – дослідити особливості формоутворення міських просторів у процесі інтеграції фізкультурно-спортивних комплексів у структуру житлових районів. Методи дослідження базуються на порівняльному аналізі реалізованих європейських фізкультурно-спортивних комплексів, системно-функціональному аналізі просторових рішень та узагальненні сучасних наукових підходів до формування міського середовища. Результати дослідження полягають у виявленні та узагальненні основних просторових моделей формоутворення міських просторів у контексті інтеграції спортивної інфраструктури, зокрема верти-кальної, ландшафтної та кампусної моделей. Встановлено, що фізкультурно-спортивні комплекси можуть виступати активними елементами міської структури, формуючи громадські простори та впливаючи на просторову організацію житлових районів. Висновки. Проведене дослідження підтверджує, що інтеграція фізкультурно-спортивних комплексів у міське середовище сприяє підвищенню просторового взаємозв’язку, соціальної активності та якості міських просторів. Виявлені моделі формоутворення можуть бути використані як теоретична та практична основа для архітектурно-містобудівного проєктування в умовах сучасних житлових районів. The purpose of the article is to investigate the features of urban space formation in the process of integrating physical culture and sports complexes into the structure of residential areas. Research methods are based on a comparative analysis of implemented European sports complexes, a system-functional analysis of spatial solutions, and the generalization of contemporary scientific approaches to urban environment formation. The resultsof the study consist in identifying and systematizing the main spatial models of urban space formation in the context of sports infrastructure integration, namely vertical, landscape, and campus models. It has been established that physical culture and sports complexes can function as active elements of the urban structure, shaping public spaces and influencing the spatial organization of residential areas. Conclusions. The conducted research confirms that the integration of physical culture and sports complexes into the urban environment contributes to increased spatial connectivity, social activity, and overall quality of urban spaces. The identified formation models may be used as a theoretical and practical basis for architectural and urban planning design in contemporary residential areas. 2026-01-01T00:00:00Z