http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/379 2026-04-21T02:14:48Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/590 роман Джорджа Орвелла «1984» Грабченко, Марія; Grabchenko, Mariia Магістерська робота представлена на захисті: 3 ескізи сценографії (полотно, акрил, змішана техніка, 60х60 см). Ескізи костюмів головних персонажів (полотно, акрил, змішана техніка 60х40 см.), афіша до вистави (друк на папері), макет сценографії до вистави у розмірі 1:20. Написаний у середині ХХ століття роман Джорджа Орвелла «1984» не приніс письменнику бажаної популярності та прибутку впродовж життя. Але це один з найактуальніших пророчих творів сучасного світу. Суспільство, яке описує Орвелл, з фантастичного трансформується у абсолютно реальну країну реальних людей ̶ саме в контексті страшної та кривавої війни, яку розв’язала у ХІ столітті держава-терорист Росія. Роман-антиутопія Орвелла про деградацію та приниження особистості, про заляканість всебічною пропагандою, про стирання значення людського життя ̶ усе це виключно задля всеосяжної жаги влади, що стає цілковитою реальністю в наш час. Сценографічне рішення: Сценографія розкриває безликість та приниження цілого соціуму, людей без відчуття власної гідності, думок, відчуттів. Отвори, в яких живуть люди ̶ це нори, куди вони себе загнали свідомо, пригнічуючи відсутність сміливості. Вирви від снарядів ̶ це помешкання, принижено обжите житло, боязке пристосовування до реальності буття, диктатури і рабства. Сценічне оформлення ̶ це сталі вертикальні рами, як елемент нав’язливої пропаганди, в якій постійно знаходяться персонажі вистави. Простір обмежений рамками, в яких існує ціла країна. Рухливі сценічні станки трикутної форми, які рухаються залежно від потреб мізансцени, в якій знаходиться актор. Всі станки мають отвори та поділені від меншого до більшого в глибину сцени, з’єднуючись в єдиний моноліт до центру. The scenography reveals the facelessness The master's thesis is presented at the defense: 3 scenography sketches, (canvas, acrylic, mixed media, 60x60 cm). Sketches of the costumes of the main characters (canvas, acrylic, mixed media 60x40 cm), a poster for the performance (print on paper), a model of the stage design for the performance in size (wood, fabric, paper, acrylic). Written in the middle of the 20th century, George Orwell's novel "1984" did not bring the writer the desired popularity and material benefits beyond life. But this is one of the most relevant, one might say prophetic works of the modern world. The environment described by Orwell turns from fantastic into a completely real country, real people, in the context of a terrible and bloody war, which was unleashed in the 21st century by the terrorist state - Russia. The story of the humiliation of the individual, the insignificance of human life, the intimidation of comprehensive propaganda for the all-embracing horror of power in any way is becoming an absolute reality in our time. The scenographic solution: and humiliation of the whole society, people without a sense of their own dignity, thoughts, feelings. The holes in which these people live are the holes into which they drove themselves due to lack of courage. Guts from fallen shells are a dwelling, a degraded habitation, a fearful adaptation to the reality of existence, dictatorship and slavery. Stage decoration is permanent vertical frames, as an element of obsessive propaganda, in which the characters of the play are constantly located. A space limited by the framework within which an entire country exists. Movable triangular-shaped stage machines that move depending on the needs of the mise-en-scène in which the actor is located. All machines have openings and are divided from smaller to larger in the depth of the stage, connecting into a single monolith towards the center. 2023-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/196 Сценографія до кінофільму за твором Р. Бредбері «451 градус по Фаренгейту» Гарагуля, Катерина Олександрівна; Harahulia, Kateryna Мій дипломний проект - це екранізація роману Рея Бредбері "451 за Фаренгейтом", науково-фантастичний роман - філософська антиутопія Бредбері, яка малює безпросвітну картину розвитку постіндустріального суспільства: це світ майбутнього, в якому всі письмові видання безжально знищуються спеціальним загоном пожежників, а зберігання книг переслідується за законом. Інтерактивне телебачення успішно служитьзагальному обдурюванню, каральна психіатрія рішуче розуміється на рідкісних інакодумців, а на полювання за невиправними дисидентами виходить електричний пес… У моїй інтерпретації світ поділяється на дві частини: світ міста - тоталітарний, що давить сумішшю сірості та дурних неонових вивісок, що не дає можливості думати, відчувати. Критично мислити – все одно, що мислити проти держави, а сумніватися в чомусь рівносильно злісному злочину .Сірий світ міста майбутнього анти-утопії все одно що висмоктує життя та емоції з людини, підпорядковуючи її волю і роблячи з неї простий гвинтик системи, без емоцій, культури та мрій. Як антипод виступає світ книги, світ , який відкриває нові грані людської особистості, нові емоції, відчуття, надає життю сенсу і фарби. Він є настільки цінним для своїх читачів, що вони готові буквально померти за нього, як це зробила одна з героїнь. У процесі роботи у мене з'явилася нова концепція бачення взаємодії цих процесів, адже ми знаємо, що все у цьому світі є відносно. Г оловним питанням для мене було зрозуміти, чому люди почали знищувати книги? Ідеєю Бредбері був концепт того, що уряд знищує книги, щоб керувати людьми. А якщо книга, це теж спосіб маніпуляції? Світ книги насправді не світ , а матриця, паралельна реальність, куди читачі тікають від сірого та тоталітарного світу , щоб знову почати відчувати емоції, відчувати та жити. По суті, книга є новим простором, новим світом, який з'являється з рядків кожного твору . З цього випливає моя концепція, що при протиборстві дуальностей світу міста і світу книги з'являється нова ідея того, що книга, це такий самий штучно-створений світ , своєрідна реальність, а може бути й рукотворний штучний інтелект , що має здатність приймати рішення, виживати. З цього випливає моя концепція, що книга - це проект штучного інтелекту , який називається "Книга". І своїм існуванням він намагається покращити життя людства, створити так звану утопію, яка є антиподом антиутопічного міста. Штучний інтелект книги намагається створити новий найкращий світ для людей, світ щасливий та казковий, чуттєвий, де кожному було б добре. І штучний інтелект використовує для цього свої інформаційні носії – старі паперові книги. Нейро-код, що складається з комбінацій слів, віддруковується на сітківці людського ока і вбудовується в роботу мозку при передачі через нейроімпульси. Саме тому людям навіть заборонено читати книги, адже при прочитанні в мозку людини якраз і завантажується програма штучного інтелекту . Саме тому , пожежники спалюють паперові книги, адже якщо всі люди стануть матрицею утопічного світу штучного інтелекту , то нічим і нічим керуватиме уряду тоталітарного міста. Для того щоб уникнути повного знищення через спалювання носіїв-книг , штучний інтелект "книга" починає використовувати новий носій-людський розум. Для цього вона починає завантажувати інтелект і свідомість кожного читача у свою матрицю, по суті роблячи клон людини у віртуальному світі. Коли Монтег рятується від пса, насправді це матриця книги рятує його свідомість і поміщає у свій світ , але насправді монтег (його фізична оболонка) помирає від отрути, просто його свідомість встигає завантажитися у віртуальну реальність книги і тим самим штучний інтелект рятує його життя, рятуючи його свідомість і поміщаючи його у новий щасливий світ утопії. Там Монтег зустрічає жінку , яка пішла на самоспалення і фізична оболонка якої згоріла, але інтелект як і раніше продовжує жити в новому, кращому світі. Наприкінці Штучний інтелект , показує Монтегу , що трапилося з містом, після його відходу - воно повністю знищене черговою війною і по суті вижили тільки ті люди, що встигли стати частиною нового світу - віртуальної нової утопічної реальності. Для всіх глядачів порушується питання. Що вважати за смерть? Коли вмирає тіло чи коли вмирає свідомість? Що ж є насправді життям? Питання особисте для кожного. Правильного відповіді немає. На мій погляд, це дуже актуальна тема в наш час, коли ми бачимо смерть свідомість і колективне безумство, не здатне зрозуміти очевидні речі. Світ тоталітарного міста теж знищує свідомість, підкоряє розум людей і робить їх по суті "живими мерцями - зомбі". Саме цей ефект убогості та відсутності життя я хотіла показати в костюмах героїв міста, які не відкрили для себе найкращий світ "Книги". Сірі та темні, похмурі кольори, дурні та прості форми голови та зачісок, спроби слідувати сміттєвій та нав'язаній моді, а не почуттям, атрибути типу навушників та окулярів, що блокують звуки справжнього життя, перетворюють людей на зомбі, прямі лінії крою та силуетність, прямолі рубані форми геометричних фігур. Протиставленням їм виступають м'які форми, що літають, приємні і домашні патерни одягу , ніжні кольори, як наприклад сукня Кларисси, затишний і простий костюм читачки, що спалила себе, або вигляд Фабера, м'які і прості, такі знайомі для нас крій і форма одягу , властивої більше нашому часу , Чим майбутньому . Велику увагу я також приділила зброї (вогнеметам), засобам пересування - байкам ілітаючим авто, а також шоломам, аксесуарам одурманювання, а також зовнішньому вигляду того страшного механічного собаки з отруйною голкою в пащі. При технічній складовій зйомок я планую використовувати реальні об'єкти та форми тоталітарної архітектури, домальовані за допомогою комп'ютерної графіки, а також CGI графіку (технологія генерації зображення комп'ютером, по суті також є резуль татом роботи штучного інтелекту комп'ютера). My thesis project is a film adaptation of Ray Bradbury's novel "Fahrenheit 451", a science fiction novel - Bradbury's philosophical dystopia, which paints a bleak picture of the development of post-industrial society: it is a world of the future in which all written publications are ruthlessly destroyed by a special squad of firefighters, and book storage prosecuted by law. Interactive television successfully serves the general deception, punitive psychiatry resolutely understands rare dissidents, and an electric dog goes on the hunt for incorrigible dissidents... In my interpretation, the world is divided into two parts: the world of the city is totalitarian, oppressive with a mixture of grayness and stupid neon signs, which does not give the opportunity to think and feel. Thinking critically is the same as thinking against the state, and doubting something is tantamount to a malicious crime. The gray world of the city of the future anti-utopia is like sucking the life and emotions out of a person, subordinating him to his will and making him a simple cog in the system, without emotions, culture and dreams. The world of the book acts as an antithesis, a world that opens up new facets of the human personality , new emotions, feelings, and gives life meaning and color . He is so valuable to his readers that they are ready to literally die for him, as one of the heroines did. In the process of work, I have a new concept of seeing the interaction of these processes, because we know that everything in this world is relative. The main question for me was to understand why people started destroying books? Bradbury's idea was the concept of the government destroying books to rule the people. And if it is a book, is it also a method of manipulation? The world of the book is not really a world, but a matrix, a parallel reality where readers escape from the gray and totalitarian world to start feeling, feeling and living again. In fact, the book is a new space, a new world that appears from the lines of each work. From this follows my concept that when the dualities of the world of the city and the world of the book are confronted, a new idea emerges that the book is the same artificially created world, a kind of reality , and there may also be a man-made artificial intelligence that has the ability to make decisions to survive. From this follows my concept that the book is an artificial intelligence project called "The Book". And with his existence, he tries to improve the life of mankind, to create a so-called utopia, which is the antipode of a dystopian city . The artificial intelligence of the book is trying to create a new best world for people, a world that is happy and fabulous, sensual, where everyone would be fine. And artificial intelligence uses its information carriers for this - old paper books. The neurocode, consisting of combinations of words, is imprinted on the retina of the human eye and embedded in the brain when transmitted through neuroimpulses. That is why people are even forbidden to read books, because when they read, the artificial intelligence program is loaded into the human brain. That is why firefighters burn paper books, because if all people become the matrix of a utopian world of artificial intelligence, then nothing and nothing will govern the government of a totalitarian city . In order to avoid complete destruction due to the burning of book carriers, the artificial intelligence "book" begins to use a new carrier-human mind. T o do this, she begins to download the intelligence and consciousness of each reader into her matrix, essentially making a human clone in the virtual world. When Montag is saved from the dog, in fact it is the matrix of the book that saves his consciousness and puts him in his world, but in fact Montag (his physical shell) dies from the poison, just his consciousness manages to load into the virtual reality of the book and thus the artificial intelligence saves his life, saving his consciousness and placing him in a happy new world of utopia. There, Montag meets a woman who committed self-immolation and whose physical shell was burned, but the intellect continues to live in a new, better world At the end, Artificial Intelligence shows Montag what happened to the city after his departure - it was completely destroyed by another war and in fact only those people survived who managed to become part of the new world - a virtual new utopian reality . A question is raised for all viewers. What is considered death? When does the body die or when does consciousness die? What is life really? The question is personal for everyone. There is no correct answer . In my opinion, this is a very relevant topic in our time, when we see the death of consciousness and collective insanity , unable to understand the obvious things. The world of the totalitarian city also destroys consciousness, subjugates people's minds and essentially makes them "living dead - zombies". It was this effect of poverty and lack of life that I wanted to show in the costumes of the heroes of the city who did not discover the best world of the "Book". Gray and dark, gloomy colors, stupid and simple head shapes and hairstyles, trying to follow trashy and imposed fashion instead of feelings, attributes like headphones and glasses that block out the sounds of real life, turning people into zombies, straight lines and silhouettes , straight cut forms of geometric shapes. They are contrasted with soft, flying forms, pleasant and homely clothing patterns, delicate colors, such as Clarissa's dress, the cozy and simple costume of the reader who burned herself, or Faber's look, soft and simple, such a familiar cut for us and a form of clothing that is more characteristic of our time than the future. I also paid a lot of attention to weapons (flame throwers), means of transportation - bikes and flying cars, as well as helmets, stun accessories, as well as the appearance of that terrible mechanical dog with a poisonous needle in its mouth. In the technical component of the filming, I plan to use real objects and forms of totalitarian architecture, drawn with the help of computer graphics, as well as CGI graphics (computer image generation technology , in fact, it is also the result of computer artificial intelligence). 2022-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/166 Конотопська відьма. Г. Квітка-Основ’яненко Ovsiichuk, Tetiana Volodymyrivna; Овсійчук, Тетяна Володимирівна Любов і повага до своєї культури спонукає працювати з українською класикою, досліджувати своє коріння, розвивати нову естетику, відкривати сенси які ховаються в простих діалогах, згадувати, що я бачила і відчувала в дитинстві. Моєю відправною точкою у формуванні сценічного простору було відчуття засухи, сухості, спраги. Як це відчувається тепер у селах, в час швидкої урбанізації та соціокультурних перетворень. Нехватка життєво необхідних ресурсів впливає на існування героїв та їх поведінку, існування, вчинки. Думки набули форми в легких та крихких природніх фактурах, таких як сухий бур’ян, кущі, перекотиполе, які є пошестю, навалою, але і в той же час в цьому світі саме вони дарують життя, конденсуючи на своїх тонких гілках вологу, як голки кактусів у пустелі. Простір живий, дихає та завдяки похилій поверхні – пандусу на всю сцену, має постійний рух. Костюми виникають із простору, в силуети інтегровані перекотиполе, на яких в повітрі конденсується волога, яку персонажі збирають для виживання. Важливість фундаментального усвідомлення власної ідентичності, глибокого коріння західноукраїнських предків дає поштовх до пластичної драматургії, мета якої створити етнічний світ, який оживить глибину духу народу, зруйнує пласт багатолітнього спрощення та заборон, наштовхне на думки молодше покоління про сенси класики в театральних постановках. Love and respect for one's culture prompts one to work with Ukrainian classics, explore one's roots, develop a new aesthetic, discover meanings hidden in simple dialogues, remember what I saw and felt in childhood. My starting point in shaping the stage space was the feeling of drought, dryness, thirst. How it feels now in the villages, at a time of rapid urbanization and socio-cultural transformations. The lack of vital resources affects the existence of the characters and their behavior, existence, and actions. Thoughts have taken form in light and fragile natural textures, such as dry weeds, bushes, tumbleweeds, which are pests, an invasive species, but at the same time in this world they are what gives life, condensing moisture on their thin branches like needles on cacti in the desert. The space is alive, breathing and, thanks to the sloping surface - a ramp in the size of entire stage, has constant movement. The costumes are born from space, and the tumbleweeds are integrated into the silhouettes, on which moisture condenses in the air, which the characters collect for survival. The importance of fundamental awareness of one's own identity, the deep roots of Western Ukrainian ancestors gives way to plastic drama, the purpose of which is to create an ethnic world that will revive the spiritual depth of the people, destroy the layers of many years of simplification and prohibitions, and prompt the younger generation to think about the meanings of classics in theatrical productions. 2022-01-01T00:00:00Z