http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/79 2026-07-06T22:30:56Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1249 Графічна візуалізація архетипічних героїв українських казок у сучасному вертепі Вергелес, Галина Ростиславівна Зміст анотації. Наукове обґрунтування присвячене комплексному мистецтвознавчому дослідженню візуальних та просторово-ігрових форм репрезентації українських казок в ілюстраціях, вертепній культурі та сучасних практиках арткниги. У фокусі дослідження перебуває процес трансформації графічних образів казкових героїв від площинних ілюстрацій до просторово організованих, інтерактивних форм паперового театру. Зображення, конструкція та взаємодія з читачем формують цілісну художню систему книги як об’єкта. Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням інтересу до питань культурної ідентичності, переосмислення фольклорної спадщини та пошуку нових художніх мов у сучасному українському мистецтві. В умовах активних соціокультурних трансформацій особливого значення набувають мистецькі практики, здатні репрезентувати традиційні образи й актуалізувати їх через сучасні візуальні та просторові форми. Українська народна казка є відкритою системою образів, мотивів і наративних моделей, що можуть набувати нових форм існування в книжковій графіці, вертепі та арткнизі. У роботі проаналізовано історичні та сучасні практики візуалізації українських казок в книжковій ілюстрації ХХ–ХХІ століть, зокрема творчий доробок українських митців ХХ століття та сучасні авторські підходи. Особливу увагу приділено образній системі створення казкових персонажів, ролі костюма, антропоморфних і зооморфних мотивів, принципам стилізації та умовності, що формують специфіку візуальної мови казки. Мета роботи полягає в теоретичному та художньо-проєктному обґрунтуванні принципів графічної візуалізації архетипічних героїв українських казок у контексті просторово-наративної моделі сучасного вертепу. У першому розділі розглянуто історіографію, джерельну базу та методологічні аспекти дослідження українських казок, вертепу та сучасних практик арткниги. Проаналізовано основні напрями мистецтвознавчих, фольклористичних і культурологічних досліджень, присвячених вертепу як синкретичному культурному явищу, українській книжковій ілюстрації, арткнизі та архетипічним образам українських казок. Опрацьовано багаторівневу джерельну базу, що включає наукові праці з мистецтвознавства, фольклористики, етнографії, теорії книжкового мистецтва, каталоги виставок, музейні колекції, авторські арткниги та ілюстровані видання українських народних казок. Обґрунтовано комплексну методологію дослідження, що поєднує історико-порівняльний, іконографічний, іконологічний, структурнокомпозиційний, аналітичний та художньо-проєктний підходи для осмислення принципів трансформації графічного образу в сучасному просторово-ігровому мистецькому середовищі. У другому розділі досліджено українську народну казку, ілюстративну традицію та вертеп у контексті сучасного художнього проєктування. Проаналізовано історичні й сучасні практики візуалізації українських казок в книжковій ілюстрації ХХ–ХХІ століть, принципи формування графічних образів архетипічних героїв, роль костюма, стилізації, силуетності та умовності у створенні візуальної мови казкового наративу. Значну увагу приділено вертепу як просторово-ігровій формі, у якій поєднуються сценічність, наратив і конструктивна організація простору. Розглянуто історичні зразки вертепних скринь, авангардні інтерпретації та сучасні мистецькі практики, що дозволило осмислити вертеп як модель для створення актуального ігрово-виставкового артоб’єкта. Окремо проаналізовано арткнигу як синтетичний медіум, що поєднує графіку, простір і взаємодію з глядачем, а також виявлено спільні принципи організації наративу між українською народною казкою, вертепом та сучасними інтерактивними книжковими формами. У третьому розділі розглянуто особливості формування авторського мистецького проєкту «Графічна візуалізація архетипічних героїв українських казок у сучасному вертепі» з акцентом на побудову візуальної мови, організацію простору та синтез графічного образу з театральною формою. Особливу увагу приділено інтерпретації архетипічних персонажів українських казок, ролі стилізації, силуетності, театрального костюма, колажності та модульності у створенні цілісної художньої системи проєкту. Досліджено матеріали, техніки й конструктивні рішення, що забезпечують взаємодію книжкової графіки, арткниги та просторово-ігрового середовища. Авторський мистецький проєкт розглянуто як практико-орієнтовану модель дослідження, у межах якої художня діяльність функціонує водночас як об’єкт аналізу та як спосіб сучасного переосмислення української культурної спадщини через синтез книжкового мистецтва, вертепної традиції та виставкової практики. Наукова новизна роботи полягає в цілісному мистецтвознавчому осмисленні українських казок як візуально-просторового феномену, а також у виявленні вертепної логіки побудови візуального наративу як концептуальної основи для сучасної арткниги. Практичне значення полягає в можливості використання її результатів у мистецькій освіті, зокрема в розробці курсів з історії книжкової графіки, ілюстрації та арткниги. Матеріали дослідження можуть бути застосовані в проєктній та кураторській діяльності, а також слугувати теоретичним підґрунтям для створення авторських арткниг, паперових театрів та інтерактивних книжкових форм, спрямованих на актуалізацію української культурної спадщини. This research is devoted to a comprehensive art-historical study of visual and spatial-playful forms of representing Ukrainian folk tales in illustration, vertep culture, and contemporary art book practices. The focus of the study lies on the transformation of graphic images of fairy-tale characters from flat illustrations into spatially organized, interactive forms of paper theatre. Image, construction, and reader interaction together form an integrated artistic system of the book as an object. The relevance of the topic is determined by growing interest in cultural identity, the reinterpretation of folklore heritage, and the search for new artistic languages in contemporary Ukrainian art. In the context of ongoing socio-cultural transformations, particular importance is attributed to artistic practices that not only represent traditional imagery but also reinterpret it through contemporary visual and spatial forms. Ukrainian folk tales are understood as an open system of images, motifs, and narrative models capable of acquiring new forms of existence within book graphics, vertep, and art books. The study analyses both historical and contemporary practices of visualizing Ukrainian folk tales in book illustration of the twentieth and twenty-first centuries, including the work of Ukrainian artists of the mid-twentieth century as well as current authorial approaches. Special attention is given to the system of character construction, the role of costume, anthropomorphic and zoomorphic motifs, and the principles of stylization and convention that shape the visual language of the fairy tale. A separate section is devoted to the vertep as a spatial and performative form in which narrative unfolds through the interaction of stage, characters, and viewer. The evolution of the vertep box is examined — from traditional examples to avantgarde and contemporary interpretations — with particular attention to its architectonics, spatial organization, and symbolic vertical structure associated with archaic models of the world. The vertep is considered a significant cultural mechanism that combines theatricality, play, and visual convention, and can be adapted to contemporary artistic practices. The third thematic block addresses the art book as a synthetic medium that integrates graphic imagery, narrative, and spatial construction. Historical and contemporary examples of art books and interactive book forms by Ukrainian and international authors are analysed. It is demonstrated that the art book enables a reinterpretation of the fairy tale as an open, playful structure in which the reader becomes an active participant in the unfolding of the narrative, while the materiality and construction of the book play a key role in shaping its artistic meaning. The methodological framework of the research is based on an integrated approach combining historical-cultural, iconographic, comparative, semiotic, and formal analysis. These methods made it possible to trace the transformation of the fairy-tale image across different media, to identify shared structural principles between illustration, vertep, and the art book, and to outline the mechanisms of synthesizing visual and spatial narrative. The scientific novelty of the study lies in a holistic art-historical interpretation of the Ukrainian folk tale as a visual and spatial phenomenon, as well as in identifying the logic of the vertep as a conceptual foundation for the contemporary art book. The practical significance of the research consists in the possibility of applying its results in art education, particularly in the development of courses on the history of book graphics, illustration, and art books. The findings may also be used in project-based and curatorial practices, and serve as a theoretical basis for the creation of authorial art books, paper theatres, and interactive book forms aimed at reactivating Ukrainian cultural heritage. The research consists of an introduction, three chapters, conclusions to each chapter, general conclusions, a list of references, and appendices containing illustrative materials and diagrams. 2026-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1248 Об’ємно-просторова графіка з комбінованою системою візуалізації Лапушен, Костянтин Анатолійович; Lapushen, K. A. Дослідження присвячене об'ємно-просторовій графіці як формі синтезу графічного зображення та інсталяційного об'єму в сучасному мистецтві. У роботі розглянуто процес трансформації графічного зображення шляхом його інтеграції у тривимірний простір із залученням прозорих, дзеркальних і фактурних матеріалів. Поєднання естампу з такими матеріалами утворює багатошарову візуальну структуру. Дослідження ґрунтується на аналізі сучасних і класичних підходів до стоврення графічного мистецтва, а також просторових та інсталяційних практик, в яких зображення втрачає площинну замкненість. Увагу зосереджено також на ролі світла і тіні як формотворчих чинників, завдяки яким зображення трансформується, набуваючи ефектів множинності. У роботі розглянуто принципи побудови багатокомпонентної композиції у просторі, що базується на взаємодії графічних об’єктів та середовища. Графічне зображення в цьому випадку використовується, як складова багатокомпонентної системи твору. Важливим є також додатковий фактор варіативності візуального образу, зумовленої зміною точки огляду, освітлення та положення глядача. Окрему увагу приділено аналізу сучасних художніх практик, у яких відбувається поєднання зображення з просторовою інсталяцією. У роботі розглянуто способи адаптації графічного зображення до об'ємно-просторової форми. Визначено основні методи інтеграції площинного зображення у тривимірне середовище. Практична частина роботи включає створення авторського інсталяційного проєкту, у якому застосовано поєднання графічних зображень із прозорими та дзеркальними матеріалами, де допоміжними інструментами виступають освітлення та падаюча тінь. Для підтвердження ефективності запропонованого підходу до стоврення просторових графічних композицій представленно фотофіксацію готового творчого проєкту. Зібрані матеріали дали змогу простежити, як світло, тінь і відбиття впливають на формування цілісного художнього образу. Мета роботи є комплексним дослідженням та систематизацією методів трансформації графічного мистецтва у площину, а також створення авторського художнього проєкту на основі виявлених закономірностей і принципів. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» основну увагу було зосереджено на роботах дослідників, в яких автори розглядали класичну та експериментальну друковану графіку та суміжні напрями мистецтва, пов’язані з простором і світлом. Розглянуто джерела, у яких досліджується історія становлення графічних технік, їхня еволюція та художні можливості. Окремо було проаналізовано роботи, присвячені експерименту як способу розвитку графічної мови та виходу зображення за межі традиційної площини. Значну увагу приділено дослідженням інсталяцій, світлових практик і технологічного мистецтва, в яких простір розглядається як елемент формування художнього образу. Простежено, що у більшості наукових праць графічне мистецтво та інсталяція аналізуються окремо, без розгляду їхньої взаємодії як єдиної системи. На основі цього визначено недостатню опрацьованість питання інтеграції графічного зображення у просторове середовище. У розділі також описується джерельна база дослідження та обґрунтовано вибір методів, що застосовуються в дослідженні. У другому розділі «Об’ємно-просторова графіка: аналіз сучасних художніх практик» описується аналіз творчість художників і майстрів, які працюють у різних напрямах графічного та просторового мистецтва. Основну увагу зосереджено на аналізі практик, в яких зображення функціонує у просторовому середовищі. У розділі представлено аналіз окремих творів, що демонструють різні підходи до зміни форми та зображення. Розгляд робіт здійснюється завдяки візуальному аналізу, що дає змогу простежити особливості побудови композиції та взаємодію елементів. Увагу приділено прикладам просторових композицій у яких використовуються світлові ефекти, прозорі та дзеркальні матеріали, принципи багатошаровості та накладання образів. Дослідження грунтується на резульатах аналізу, як класичних, так і сучасних художніх практик. В такий спосіб стало можливим виявити закономірності та проаналізувати прийоми авторів. Розглянуті приклади демонструють, як змінюється характер графіки в залежності від періоду історії та як може існувати зображення в умовах інсталяційного середовища. До матеріалів розділу включено ілюстрації та фотографії, що підтверджують проведений аналіз. Додатки містять візуальні приклади, які доповнюють теоретичні положення та розкривають особливості розглянутих художніх практик. У третьому розділі «Авторський художній проєкт: практична реалізація результатів дослідження» висвітлено процес створення інсталяційної роботи та етапи її формування. Логічна структура викладу тексту вибудувана відповідно до логіки послідовності ведення проєкту: підготовчий, виробничий і фінальний етапи. На підготовчому етапі художнього проєкту було сформовано ідею, визначено його тематичне спрямування та загальну художню концепцію. Розглянуто процес пошуку образного рішення, а також описано добір матеріалів і визначення принципів побудови просторової композиції. Виробничий етап художнього проєктку присвячено його безпосередній практичній реалізації. У цьому підрозділі висвітлено процес створення графічних елементів, їх інтеграцію в простір, а також роботу з матеріалами, світлом і тінями. Показано, як у ході роботи змінювалась структура інсталяції, уточнювались композиційні рішення та перевірялась взаємодія окремих елементів між собою. На фінальному етапі здійснено завершення роботи над проєктом і його презентацію у виставковому просторі. Проаналізовано результат проробленої творчої роботи, особливості її сприйняття та взаємодію з глядачем. Окремо розглянуто роль освітлення, тіней і відбиттів у формуванні цілісного образу, а також вплив простору на змінність візуального сприйняття. Наукова новизна отриманих результатів полягає в здійсненні аналізу світових тенденцій експериментального та графічного мистецтва для виявлення й обґрунтування можливих шляхів інтеграції графічного зображення у просторову композицію. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування розробленого підходу в освітній, виставковій та проєктній діяльності. Зокрема, результати роботи можуть бути використані при створенні навчальних курсів і спецдисциплін для студентів художніх та дизайнерських спеціальностей. Окрім цього, результати дослідження можуть бути застосовані у сфері сценографії, музейного дизайну та мультимедійних інсталяцій, де важливу роль відіграє взаємодія світла, матеріалу та глядацького сприйняття. The research is devoted to volumetric-spatial graphics as a form of synthesis between graphic imagery and installation volume in contemporary art. The paper examines the process of transforming graphic images through their integration into three-dimensional space with the use of transparent, mirrored, and textured materials. The combination of printmaking techniques with such materials forms a multilayered visual structure. The study is based on the analysis of both contemporary and classical approaches to graphic art creation, as well as spatial and installation practices in which the image loses its flat and isolated nature. Particular attention is also paid to the role of light and shadow as formative factors through which the image transforms and acquires the effect of multiplicity. The work explores the principles of constructing a multi-component spatial composition based on the interaction between graphic objects and the surrounding environment. In this case, graphic imagery is used as a component of a complex artistic system. An important additional factor is the variability of the visual image caused by changes in viewpoint, lighting conditions, and the viewer’s position. Special attention is paid to the analysis of contemporary artistic practices in which imagery is combined with spatial installation. The work examines methods of adapting graphic images to volumetric-spatial forms. The main methods of integrating flat imagery into a three-dimensional environment are identified. The practical part of the research includes the creation of an авторial installation project that combines graphic images with transparent and mirrored materials, where lighting and cast shadows serve as auxiliary tools. To confirm the effectiveness of the proposed approach to creating spatial graphic compositions, photographic documentation of the completed artistic project is presented. The collected materials made it possible to trace how light, shadow, and reflections influence the formation of a holistic artistic image. The aim of the work is a comprehensive study and systematization of methods for transforming graphic art into a spatial dimension, as well as the creation of an авторial artistic project based on the identified patterns and principles. The first chapter, «Theoretical and Methodological Foundations of the Research,» focuses primarily on the works of scholars who examined classical and experimental printmaking as well as related artistic fields connected with space and light. Sources investigating the history of graphic techniques, their evolution, and artistic possibilities are analyzed. Particular attention is devoted to studies exploring experimentation as a means of developing graphic language and extending imagery beyond the traditional plane. Considerable attention is paid to studies of installation art, light practices, and technological art in which space is viewed as an element in the formation of an artistic image. It was found that in most scholarly works graphic art and installation are analyzed separately, without considering their interaction as a unified system. On this basis, the insufficient study of integrating graphic imagery into spatial environments was identified. The chapter also describes the research source base and substantiates the methods applied in the study. The second chapter, «Volumetric-Spatial Graphics: Analysis of Contemporary Artistic Practices,» presents an analysis of the works of artists and practitioners operating in various fields of graphic and spatial art. The main focus is placed on practices in which imagery functions within a spatial environment. The chapter includes an analysis of individual works demonstrating different approaches to transforming form and image. The examination of the works is carried out through visual analysis, which makes it possible to trace the peculiarities of compositional construction and the interaction of elements. Attention is given to examples of spatial compositions using lighting effects, transparent and mirrored materials, principles of multilayering, and the overlapping of images. The research is based on the results of analyzing both classical and contemporary artistic practices. This approach made it possible to identify patterns and analyze the techniques used by different authors. The examples examined demonstrate how the nature of graphics changes depending on the historical period and how imagery can exist within an installation environment. The materials of the chapter include illustrations and photographs confirming the conducted analysis. The appendices contain visual examples that complement the theoretical provisions and reveal the features of the artistic practices under consideration. The third chapter, «Authorial Artistic Project: Practical Implementation of the Research Results,» highlights the process of creating the installation work and the stages of its development. The logical structure of the text corresponds to the sequence of the project implementation: preparatory, production, and final stages. At the preparatory stage of the artistic project, the main idea, thematic direction, and overall artistic concept were formed. The process of searching for figurative solutions, selecting materials, and defining the principles of constructing the spatial composition is described. The production stage of the artistic project is devoted to its direct practical implementation. This section highlights the process of creating graphic elements, their integration into space, and work with materials, light, and shadows. It demonstrates how the structure of the installation evolved during the process, how compositional decisions were refined, and how the interaction between individual elements was tested. At the final stage, the completion of the project and its presentation within the exhibition space were carried out. The results of the creative work, the peculiarities of its perception, and its interaction with the viewer are analyzed. Special attention is given to the role of lighting, shadows, and reflections in forming a holistic image, as well as to the influence of space on the variability of visual perception. The scientific novelty of the obtained results lies in the fact that, for the first time: he task of the research is to analyze global trends in experimental and graphic art in order to identify and substantiate possible ways of integrating graphic imagery into spatial composition. The practical significance of the study lies in the possibility of applying the developed approach in educational, exhibition, and project activities. In particular, the results may be used in the creation of academic courses and specialized disciplines for students of art and design specialties. In addition, the results of the research may be applied in scenography, museum design, and multimedia installations, where the interaction of light, material, and viewer perception plays an important role. 2026-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1247 «Книга художника» в контексті сучасного мистецтва України Грищенко, Олег Володимирович; Gryshchenko, Oleg Зміст анотації. Проєкт досліджує «книгу художника» в контексті сучасного мистецтва України. На прикладі творчого мистецького проєкту визначено можливості «книги художника» в розкритті актуальних тем та синтезі традиційних та новітніх технологічних рішень. Аналітична частина передбачає дослідження розвитку української «книги художника» в період від 1990-х років до першої чверті XXI століття. Представлення еволюції «книги художника» в Україні передбачає необхідність розуміння та критичного дослідження цього явища у сучасному мистецтві, книговидавництві та творчій педагогічній діяльності в мистецьких закладах вищої освіти. Розглянуті особливості складових проєктів «книги художника» та їх взаємозв’язки: головної концепції, візуальної частини, конструктивного вирішення, техніки виконання. Досліджено «книгу художника» в Україні як форму мистецтва, що динамічно розвивається і дає можливість автору втілювати багатовекторні концептуальні підходи. Простежено аналітичні можливості «книги художника», через які автор може осмислювати актуальні теми в сучасному мистецтві України. Її відкрита форма виходить за межі традиційного книговидання, забезпечуючи можливість реалізації проєктів у різних форматах – від камерних об'єктів до виставкових інсталяцій і цифрових презентацій. «Книга художника» як синтетичний продукт дозволяє поєднувати різні медіа (традиційну гравюру, рисувальні техніки, сучасну типографіку, фотографію, прикладні техніки тощо). Це дало можливість реалізувати творчий мистецький проєкт і презентувати українські регіональні візуальні історії на основі існуючих культурних артефактів. Визначено ефективність «книги художника» у педагогічних практиках вищих мистецьких закладів. У межах дисципліни «Композиція за фахом» кафедри графічних мистецтв НАОМА вона сприяє розвитку образного мислення, проєктних навичок і дослідницького підходу, а також формує здатність студентів працювати з культурним контекстом і авторською концепцією, поєднуючи традиційні техніки зі сучасними візуальними практиками. Простежено еволюцію даного явища: авангардні книги, французькі «livre d`artiste» початку ХХ століття та рукотворні історичні книги різних періодів. В мистецькому процесі Європи і США «книга художника» стала самодостатнім й вагомим явищем, починаючи від 1970-х років і протягом кількох десятиліть свого розвитку отримала розподіл на підвиди та стилі як: книга-об’єкт, книгаінсталяція, книга-перформанс тощо. В Україні «книга художника» з’явилася як сформоване явище після набуття незалежності та можливості вільного доступу до міжнародних мистецьких процесів. Протягом другої половини 1990-х та 2000- х років багато українських авторів сформували своє бачення «книги художника» завдяки поєднанню традицій українського мистецтва та їхнього сучасного переосмислення через досвід участі в міжнародних проєктах та подальший розвиток світових тенденцій в Україні. Таким чином, «книга художника» почала набувати унікальних локальних рис у середовищі, де вона створювалась. На основі цього визначено потенціал творчих проєктів в Україні через переосмислення локальних культурно-мистецьких явищ. Мета роботи – здійснити наукове обґрунтування творчого мистецького проєкту через дослідження особливостей розвитку «книги художника» в Україні в контексті сучасного мистецтва. У першому розділі розглядається «книга художника» як явище, що сформувалось в світовому мистецтві, його мистецтвознавче трактування, термінологія та зв’язки з іншими видами мистецтва. Розкрито український досвід дослідження «книги художника», його потенціал та проблематику. Проведено огляд джерельної бази, на яку спирається творчий мистецький проєкт. Здебільшого це культурологічні та мистецтвознавчі дослідження, також до розгляду було узято публіцистичні матеріали. Опрацьовано та критично осмислено публікації українських дослідників «книги художника». Автори (Галина Листвак, Катерина Носко, Поліна Ліміна, Остап Ковальчук, Олеся Собкович, Катерина Бруєвич, Оксана Сьомак, Олег Коваль) у своїх матеріалах засвідчують широкі можливості «книги художника» в сучасному українському мистецтві від персональних та групових виставок, фестивалів до навчальних студентських творів, з яким молоді автори входять до професійного середовища. Оскільки «книга художника» продовжує розвиватись і змінюватись, важливим джерелом стають інтерв’ю безпосередньо з художниками і кураторами. Проаналізовано «книги художників» другої половини ХХ століття. Унікальність цих книг забезпечувалась тим, що більшість авторів не мали професійного досвіду в роботі з книговидавництвом. Відповідно це був художній жест входу митця у видавничий процес, його «привласнення», використання книги як цілісного медіа для висловлювання (такого як полотно для живопису, камінь для скульптури тощо). В наукових статтях та інтерв’ю автори розкривають історію «книги художника», її нерозривний зв’язок із багатовіковою культурою книги та можливостями розвитку в контексті сучасного мистецтва. Також дані матеріали важливі для перенесення міжнародного досвіду формування термінології та мистецтвознавчого аналізу на дослідження творів українських митців. Комплексно розглянуто джерела щодо витоків «книги художника». До її прямих попередників належать авангардні видання початку ХХ століття, а також багатий досвід конструктивних і формальних рішень, що прийшли з традиційної книжкової структури. В сегменті української авангардної книги до джерельної бази належать праці Ольги Лагутенко, Мирослави Мудрак, Сергія Білоконя, Людмили Соколюк. У другому розділі проведено дослідження концептуальних та формотворчих якостей «книги художника» на прикладі робіт українських авторів. Проаналізовано підходи художників до роботи як і з книжковим кодексом, так і з експериментальними книжковими форматами. Розглянуто досвід експозиційних проєктів, роль «книги художника» в них та її значення для персональних проєктів художника, що включають інші види сучасного мистецтва. Висвітлено проєкти «книги художника», які виступають як альтернатива традиційному книжковому виданню, визначено місце таких проєктів в сучасному мистецтві України. Практичні можливості «книги художника» в контексті локальних концептуально-візуальних тенденцій українського графічного мистецтва розглядаються через кураторські групові виставки: «Метахроніки» («Я Галерея» Київ, 2018), проєкти на Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал» (Київ, 2015–2025). Визначено коло українських авторів, що системно працюють з «книгою художника»: Павло Маков, Гамлет Зінківський, Алевтина Кахідзе, Катерина Лесів, Стас Волязловський, Ірина Озаринська, Володимир Гавриш, Катерина Бруєвич, Катерина Свіргуненко. Окремо проаналізовано досвід впровадження створення «книги художника» як навчального завдання в НАОМА. На прикладі студентських проєктів показано потенціал «книги художника» для розвитку студентів, їхніх концептуальних і технічних здібностей, можливості масштабування даних проєктів в професійному середовищі сучасного мистецтва України. Висвітлено зв’язок роботи студентів в процесі розробки «книги художника» з темою української спадщини. У третьому розділі проаналізовано попередній досвід автора у використанні «книги художника» в персональних проєктах та її вплив на концептуальний та технічний підхід до творчого мистецького проєкту. Почергово розглянуто всі елементи творчого мистецького проєкту, їхній зміст, стилістичні особливості, джерела образотворчості. Наочно продемонстровано можливості «книги художника» в роботі з переосмисленням української культурної спадщини в контексті сучасного мистецтва на прикладі робіт, що входять до творчого мистецького проєкту: «Прихисток», «К. Мамай», «Суцвіття» (2026 р.). В цих «книгах художника» порушується проблематика збереження мистецької спадщини під час повномасштабного вторгнення, вимушеної евакуації, роботи з традиційними образами українського мистецтва. В творчому мистецькому проєкті досліджено можливості поєднання різних графічних технік в сучасній «книзі художника» (від традиційного малювання тушшю до цифрового друку). Такий підхід визначає значний потенціал роботи з «книгою художника» в сучасному мистецтві для висвітлення української спадщини і нагальних проблем, пов’язаних з її збереженням, інтерпретацією та переосмисленням. Наукова новизна роботи полягає у комплексному мистецтвознавчому дослідженні «книги художника» в контексті сучасного мистецтва України. Практичне значення полягає у можливості використання матеріалів та результатів дослідження у розробці навчальних програм та спецкурсів у закладах вищої мистецької освіти, орієнтованих на поглиблене вивчення книжкового мистецтва, поєднання досвіду художнього оформлення книги з практиками сучасного мистецтва. Використання матеріалів дослідження у викладанні дисциплін, пов’язаних з використанням новітніх друкарських технологій, макетування книжкових видань, роботою з книгою як мистецьким об’єктом. Окрім цього результати дослідження можуть використовуватись та бути корисними для інституцій культури, що займаються виставковою діяльністю, дослідженнями сучасного українського мистецтва, книжкової графіки. Abstract content. The project explores the artist's book in the context of contemporary Ukrainian art. Using a creative art project as an example, it identifies the potential of the artist’s book in exploring current themes and synthesizing traditional and cutting-edge technological solutions. The analytical section examines the development of the Ukrainian artist’s book from the 1990s to the first quarter of the 21st century. Presenting the evolution of the artist’s book in Ukraine necessitates an understanding and critical examination of this phenomenon in contemporary art, book publishing, and creative pedagogical activities at higher education art institutions. The paper examines the distinctive features of the components of artist’s book projects and their interrelationships: the main concept, the visual component, the structural design, and the techniques of execution. This research examines the artist’s book in Ukraine as a dynamically evolving art form that enables the artist to implement multifaceted conceptual approaches. The analytical possibilities of the artist’s book are explored, through which the author can explore themes relevant to contemporary art in Ukraine. Its open form goes beyond the boundaries of traditional book publishing, providing the opportunity to realize projects in various formats – from small-scale objects to exhibition installations and digital presentations. The artist’s book as a synthetic product allows for the combination of various media (traditional engraving, drawing techniques, contemporary typography, photography, applied techniques, etc.). This made it possible to realize the artistic creative project of the author of the study The Artist’s Book in the context of contemporary art, presenting Ukrainian regional visual histories based on existing cultural artifacts. The effectiveness of the artist’s book in the pedagogical practices of higher art institutions has been established. Within the course Composition by Major offered by the Department of Graphic Arts at the National Academy of Arts of Ukraine, it fosters the development of visual thinking, design skills, and a research-oriented approach, while also cultivating students’ ability to engage with cultural contexts and artistic concepts by combining traditional techniques with contemporary visual practices. The evolution of this phenomenon has been traced: avant-garde books, early 20th-century French livre d’artiste, and handcrafted historical books from various periods. In the artistic landscape of Europe and the United States, the artist’s book became a self-sufficient and significant phenomenon starting in the 1970s; over several decades of its development, it branched into subgenres and styles such as the bookobject, book-installation, book-performance, and others. In Ukraine, the artist’s book emerged as a fully formed phenomenon following independence and the opportunity for free access to international art scenes. During the second half of the 1990s and the 2000s, many Ukrainian artists developed their own vision of the artist’s book by combining the traditions of Ukrainian art with a contemporary reinterpretation of those traditions, informed by their participation in international projects and the subsequent development of global trends in Ukraine. Thus, the artist’s book began to acquire unique local characteristics within the environment in which it was created. Based on this, the potential of creative projects in Ukraine has been identified through a reinterpretation of local cultural and artistic phenomena. The purpose of the research is to create an artistic creative project, conceptually based on the study of the features of the development of the artist's book in Ukraine in the context of contemporary art. The first section examines the artist’s book as a phenomenon that has emerged in the global art world, including its art-historical interpretation, terminology, and connections to other art forms. It explores the Ukrainian experience in researching the artist’s book, its potential, and the issues involved. An overview of the source base on which the creative art project is based is provided. For the most part, these are cultural studies and art history research, and journalistic materials were also taken into consideration. Publications by Ukrainian researchers on the artist’s book have been analyzed and critically evaluated. The authors (Halina Lystvak, Kateryna Nosko, Polina Limina, Ostap Kovalchuk, Olesia Sobkovych, Kateryna Bruyevych, Oksana Somak, Oleg Koval) demonstrate in their materials the broad possibilities of the artist’s book in contemporary Ukrainian art – from solo and group exhibitions and festivals to student works – through which young artists enter the professional sphere. As the artist’s book continues to evolve and change, interviews directly with artists and curators become an important source. This article analyses artists’ books from the second half of the 20th century. The uniqueness of these books stemmed from the fact that most authors had no professional experience in book publishing. Consequently, this was an artistic gesture of the artist’s entry into the publishing process, their “appropriation” of it, and the use of the book as a holistic medium for expression (much like a canvas for painting, stone for sculpture, and so on). In academic articles and interviews, the authors explore the history of the artist’s book, its inseparable connection to the centuries-old culture of the book, and its potential for development within the context of contemporary art. These materials are also important for applying international experience in the development of terminology and art-historical analysis to the study of works by Ukrainian artists. This study provides a comprehensive examination of the origins of the artist’s book. Its direct precursors include avant-garde publications from the early 20th century, as well as a wealth of structural and formal innovations derived from traditional book design. In the segment of the Ukrainian avant-garde book, the source base includes works by Olha Lagutenko, Myroslava Mudrak, Serhii Bilokon, and Liudmyla Sokolyuk. The second section examines conceptual and formal qualities of the artist’s book using the works of Ukrainian artists as examples. It analyzes artists’ approaches to working with both the book codex and experimental book formats. The experience of exhibition projects is examined, along with the role of the artist’s book in them and its significance for the artist’s personal projects, which incorporate other forms of contemporary art. Artist’s book projects that serve as an alternative to traditional book publishing are highlighted, and the place of such projects in contemporary Ukrainian art is defined. The practical potential of the artist’s book in the context of local conceptual and visual trends in Ukrainian graphic art is examined through curated group exhibitions: Metachronicles (Ya Gallery, Kyiv, 2018), projects at the International Book Arsenal Festival (Kyiv, 2015–2025). A group of Ukrainian authors who systematically work with the artist’s book has been identified: Pavlo Makov, Hamlet Zinkivsky, Alevtina Kakhidze, Kateryna Lesiv, Stas Voliazlovsky, Iryna Ozarynska, Volodymyr Havrysh, Kateryna Bruyevych, and Kateryna Svirgunenko. The experience of introducing the creation of an artist’s book as a course assignment at the National Academy of Fine Arts and Architecture (NAFAA) is analyzed separately. Using student projects as examples, the article demonstrates the potential of the artist’s book for student development and the enhancement of their conceptual and technical skills, as well as the potential for scaling these projects within the professional context of contemporary art in Ukraine. The connection between students’ work in the process of developing the artist’s book and the theme of Ukrainian heritage is highlighted. In the third section there is an analysis of the previous author’s experience in using the “artist’s book” in solo projects and its influence on the conceptual and technical approach to a creative art project. It examines, in turn, all the elements of a creative art project, their content, stylistic features, and sources of imagery. The potential of the artist’s book in reinterpreting Ukrainian cultural heritage within the context of contemporary art is vividly demonstrated through the works included in the artistic project: “Shelter,” “K. Mamai,” and “Inflorescence” (2026). These artist’s books address the issues of preserving artistic heritage during a full-scale invasion, forced evacuation, and working with traditional images of Ukrainian art. The artistic creative project explores the possibilities of combining various graphic techniques in a contemporary artist’s book (from traditional ink drawing to digital printing). This approach highlights the significant potential of the artist’s book in contemporary art for shedding light on Ukrainian heritage and the pressing issues related to its preservation, interpretation, and reinterpretation. The scientific novelty of this work lies in a comprehensive art-historical study of the artist’s book in the context of contemporary Ukrainian art. The practical significance lies in the possibility of using the materials and results of this study to develop curricula and specialized courses at institutions of higher arts education focused on the in-depth study of book art, combining the experience of book design with contemporary art practices. The research materials can be used in teaching courses related to the use of the latest printing technologies, book layout, and working with the book as an art object. In addition, the research findings can be utilized and prove useful for cultural institutions engaged in exhibition activities, research on contemporary Ukrainian art, and book graphics. 2026-01-01T00:00:00Z http://195.20.96.242:5068/kvnaoma-xmlui/handle/123456789/1221 Творчість Олексія Фіщенка в контексті розвитку українського образотворчого мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття Барко, Людмила Володимирівна; Barko, L. Дисертацію присвячено комплексному аналізу творчості Олексія Фіщенка (1920–2010) у контексті розвитку українського образотворчого мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття. У праці здійснено системний аналіз формування й еволюції авторського стилю художника, окреслено основні жанри, тематику та мотиви його творчості з урахуванням історико-культурного контексту. Систематизовано стильові й композиційні прийоми та визначено чинники, що вплинули на становлення індивідуальної художньої манери майстра. З’ясовано, що, попри значний художній доробок, спадщина митця досі не стала предметом комплексного мистецтвознавчого дослідження. Наявні відомості про О. Фіщенка обмежуються оглядовими публікаціями в академічних виданнях та статтями, що висвітлюють фрагментарні аспекти творчості художника. Це актуалізує потребу всебічного вивчення спадщини митця, а також визначення його внеску у розвиток українського образотворчого мистецтва. Простежено, що формування творчої манери О. Фіщенка відбувалося в умовах домінування соцреалізму. Адаптуючись до радянського культурного контексту, митець звертався до пейзажного жанру, традицій українського декоративно-ужиткового мистецтва та техніки кольорової ліногравюри, поєднуючи реалістичні принципи художньої мови з експериментами щодо виразних можливостей кольору і форми. Встановлено ключові чинники, що зумовили професійне становлення майстра: київська академічна школа і навчання в майстерні О. Пащенка, засвоєння української й європейської графічної традиції, переосмислення спадщини В. Фалілеєва, а також вплив кольорової гравюри початку ХХ століття. Опрацювання архівних матеріалів, творів з родинного архіву та колекції музею НАОМА дало можливість ввести до наукового обігу низку маловідомих робіт О. Фіщенка. На основі вивчення каталогів встановлено хронологію його мистецької діяльності кінця 1950-х – початку ХХІ століття, систематизовано твори за періодами, жанрами й техніками, уточнено їх датування та окреслено етапи творчої еволюції майстра. У результаті проведеної реконструкції життєвого шляху О. Фіщенка виокремлено чотири основні етапи. Так, період 1953–1959 років був присвячений формуванню професійних навичок, орієнтованих на реалістичну образність творів. У 1960–1970-х роках у творах художника утверджуються декоративно-площинні принципи, лаконізм виражальних засобів, що супроводжувалися експериментами в техніці кольорової ліногравюри й зумовили перехід до умовно-декоративної, частково абстрагованої мови. У 1980-х поглибилися колористичні й композиційні пошуки, які характеризувалися поєднанням декоративності, конструктивності та геометризації. Пізній період творчості (1990-ті – початок 2000-х років) відзначений ускладненням символічної структури образів, посиленням абстрактних тенденцій з граничним узагальненням художньої форми. Доведено, що провідним жанром робіт О. Фіщенка є пейзаж, у якому домінують природні та міські мотиви. Зображення природи Карпат, Канева, Дніпра репрезентують лірично-поетичний тип образності з акцентом на кольорі, ритміці ліній, зменшення фігуративності та узагальненні форм. Урбаністичний пейзаж, зокрема київський цикл робіт, демонструє еволюцію від ілюзорно-просторового до площинно-декоративного та геометризованого трактування композиції під впливом модернізму й українського авангарду. Жанровий діапазон творів О. Фіщенка доповнюють натюрморт і портрет. Виявлено, що натюрморти вирізняються декоративним узагальненням і формально-колористичними експериментами, що демонструють паралелі із творчістю П. Пікассо. Портрети художника характеризуються посиленою психологізацією та символізацією, які реалізуються через відтворення експресії жесту, тонально-штрихову організацію площини та застосування системи символічних мотивів. Дослідження художньої мови кольорової ліногравюри (1960–1980) дало змогу обґрунтувати її провідну роль у формуванні живописного мислення митця. Саме тут апробовувалися принципи ритмічної організації композиції, площинності зображень та утверджувалася роль кольору як самостійного смислотворчого чинника, які згодом розвиваються у живописі митця. У 1960-х роках О. Фіщенко відходить від деталізації й об’ємності, узагальнює форму і колір, мінімізує виражальні засоби, посилюючи експресію творів через широкий штрих і контур. У 1970-х роках поглибились експерименти художника з багатошаровим кольоровим друком і ручним нанесенням фарб, які розширили декоративно-виразні можливості ліногравюри. Звернення О. Фіщенка до досвіду західноєвропейського мистецтва початку ХХ століття зумовлене виявленими паралелями з ознаками з ознаками супрематизму та фовізму. Встановлено, що київські серії ліногравюр 1980-х років характеризувалися відмовою від іконографічної впізнаваності, схематизацією форм, контрастною взаємодією кольорових площин, що надавало творам символічно-метафоричного характеру. Поєднання декоративності, конструктивності й абстрагування зближує ці роботи з геометризованими та кубістичними практиками ХХ століття; відмова від штрихування та площинно-ритмічна організація кольору – з українським декоративно-прикладним мистецтвом. Рисункова спадщина О. Фіщенка 1950-х – початку 2000-х років представлена портретною серією «Людина праці» (1979-1983), яка вирізняється психологізацією та символічним осмисленням образу й орієнтацією на індивідуальність портретованих. Встановлено спорідненість пластичної організації творів серії з принципами бойчукізму щодо площинності побудови, декоративного узагальнення форми та орієнтації на великі форми зображення. У портретах Т. Шевченка художник відійшов від усталеної ідеологічної редукції образу поета, поєднавши індивідуальні риси із символікою духовної сили та свободи. Автопортрети О. Фіщенка характеризуються філософським узагальненням образу митця та переданням внутрішнього стану через ритм ліній, тональні площини й плямову організацію аркуша. Еволюція художньої мови майстра у портретах діячів «Розстріляного відродження» (1990-ті роки) простежується у геометризації, деформації та фрагментації форми образу. Композицію творів побудовано на взаємодії контрастних акцентів і домінантних форм, що засвідчує паралелі з практиками А. Матісса та Ф. Леже. Встановлено, що символічні мотиви у поєднанні з деформацією образу трансформуються у портретному жанрі у філософсько-екзистенційну систему смислів, близьку до творчих підходів П. Пікассо. Встановлено, що графічна спадщина О. Фіщенка репрезентує його як майстра ліричного пейзажу. Виявлено спорідненість гірських пейзажів художника із японською гравюрою у стилізації, тональному розмежуванні планів, декоративному узагальненні і медитативній атмосфері. З’ясовано, що експериментальні серії колажів художника відзначені пластичним узагальненням і синтезом візуального та вербального, як зокрема можемо бачити у циклі «З пісень материнської печалі», де архетип скорботи актуалізовано в площині колективної пам’яті. Живописні якості акварелей і пастелей художника 1970–1980-х років полягають у виразних колористичних поєднаннях, насиченості тональних співвідношень і провідній ролі кольору як формотворчого чинника. Тематичне розмаїття цих творів охоплює гірські, степові, морські та урбаністичні пейзажі. Визначено, що організація простору в пастельних творах характеризується декоративністю та статичністю, а в акварельних творах – світлоповітряною динамікою. Техніка пастелі у пейзажах О. Фіщенка дозволяє щільним колірним масам матеріалу відображати формування простору і підпорядковувати композиційну цілісність, тоді як в акварелях прозорість пігментів, біле тло паперу та багатошарові лесування сприяють передачі руху світла й зміни природних станів. Як в акварелях, так і в пастелях митця простежуються стилістичні впливи імпресіонізму та постімпресіонізму. Виявлено, що у живописі О. Фіщенка 1980-х – початку 2000-х років відбувається становлення абстрактно-символічної системи, структурними елементами якої стали геометричні форми (коло, квадрат, прямокутник, вертикаль) та етнокультурні символи (глечик, птах, хата, свічка тощо). Також визначено, що твори 1990–2000-х років позначені ускладненням символічної структури образу, граничним узагальненням форми та інтеграцією космологічних, екзистенційних і пам’яттєвих мотивів. Творчість цього періоду функціонує в контексті українського нефігуративного живопису доби незалежності (Т. Сільваші, О. Животков, А. Криволап, М. Гейко, М. Кривенко). З’ясовано, що абстрактно-символічна система творів О. Фіщенка поєднує модерністські формальні принципи з українською національною символікою та архетипними мотивами шляху, часу, вибору й духовного становлення. У композиціях значущими стають образи хреста, дерева, метелика, оберега та човна як універсальні знаки буття, трансформації й пам’яті, що поглиблюють філософське осмислення творів. Системна взаємодія графічного й живописного мислення у творчості О. Фіщенка проявляється у виборі технік, авторській технології друку, домінуванні кольору як формотворчого чинника, композиційних принципах, серійності та поєднанні декоративної площинності з умовною просторовістю. Встановлено, що цей синтез відображає трансформаційні процеси українського мистецтва другої половини ХХ століття, пов’язані з розмиванням меж між графікою та живописом і посиленням живописних якостей ліногравюри через варіативність фактури та активізацію кольору. Взаємозв’язок художніх стратегій О. Фіщенка з тенденціями українського мистецтва другої половини ХХ століття, зокрема з творчістю Ф. Манайла та Г. Смольського, полягає у таких спільних рисах як: узагальнення форми, контрастність кольорових площин, декоративність і ритмізація композиції. З практиками київських шістдесятників В. Задорожного, В. Перевальського, І. Литовченка спільними є площинність, символічність та метафоричність образу та відмова від ілюзорної тривимірності. Виявлено і спорідненість пластичних і образних пошуків О. Фіщенка з нефігуративним мистецтвом львівського середовища (К. Звіринський та його учні). Простежено типологічні паралелі з візуальною семіотикою О. Дубовика, що виявляються у кодуванні геометричними формами екзистенційних сюжетів, а також із творчістю Г. Гавриленка у впливах на художні системи митців східної філософії та ідей медитативного простору. Доведено, що творчість О. Фіщенка є знаковим явищем українського мистецтва другої половини ХХ століття. Його художній метод поєднує декоративність, символізацію та інтелектуалізацію образу, синтезуючи українську традицію з досвідом західноєвропейського мистецтва початку ХХ століття. Значущість ролі митця полягає у виробленні самобутньої художньої мови і нових підходів до трактування колористики, просторової організації творів та їхньої образної структури, що зберігають актуальність у сучасному мистецькому дискурсі. The dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the oeuvre of Oleksii Fishchenko (1920–2010) in the context of the development of Ukrainian easel graphics and painting of the second half of the 20th and the early 21st centuries. The study provides a systematic examination of the formation and evolution of the artist’s individual style, outlines the principal genres, themes, and motifs of his work with due consideration of the historical and cultural context. It also systematizes stylistic and compositional devices and identifies the factors that shaped the master’s distinctive artistic manner. It has been established that, despite the artist’s substantial body of work, his creative legacy has not yet been the subject of comprehensive art-historical research. Existing information on O. Fishchenko is limited to overview publications in academic and reference editions, as well as articles addressing selected aspects of his works and artistic practice. This underscores the need for a thorough study of the artist’s legacy in view of his contribution to the development of Ukrainian graphics and painting. It has been demonstrated that the formation of O. Fishchenko’s artistic manner took place under conditions of ideological regulation and the dominance of socialist realism. Adapting to the Soviet cultural context, the artist turned to the «neutral» landscape genre, the traditions of Ukrainian decorative and applied arts, and the technique of color linocut, combining a realist foundation with experiments in color and form. The key factors that determined the artist’s professional formation have been identified: the Kyiv academic school and his training in the workshop of O. Pashchenko, the assimilation of Ukrainian and European graphic traditions, the reinterpretation of the legacy of V. Falileiev, as well as the influence of early 20th-century color printmaking and Eastern art. As a result of examining archival materials – primarily the family archive – and private collections, a number of little-known works by O. Fishchenko have been introduced into scholarly circulation. Based on exhibition catalogues, the chronology of his exhibition activity from the late 1950s to the early 21st century has been established; his works have been systematized according to periods, genres, and techniques; their dating has been specified, and the stages of his artistic evolution have been outlined. Through the reconstruction of O. Fishchenko’s life and creative trajectory, four stages of his artistic development have been distinguished. The period from 1953 to 1959 is marked by the formation of professional skills and an orientation toward realist imagery. In the 1960s-1970s, decorative planar principles, laconic means of expression, and experiments in the technique of color linocut became established, leading to a transition toward a conditionally decorative, partially abstracted visual language. In the 1980s, his work is characterized by deepened explorations of color and composition, combining decorativeness, constructiveness, and geometrization. The late period (1990s-early 2000s) is distinguished by a more complex symbolic structure of imagery and a strengthening of abstract tendencies accompanied by an extreme generalization of artistic form. It has been demonstrated that landscape remained the leading genre in O. Fishchenko’s oeuvre, undergoing significant figurative and stylistic transformations. His work is dominated by natural and urban landscapes. Natural motifs (the Carpathians, Kaniv, the Dnipro) represent a lyrical-poetic type of imagery, with an emphasis on color, rhythmic linearity, reduction of figuration, and generalization of form. The urban landscape, particularly the Kyiv cycle, evolves from an illusionistic spatial treatment to a planar-decorative and geometrized mode under the influence of modernism and the Ukrainian avant-garde. The genre spectrum is complemented by still life – marked by decorative generalization and formal-coloristic experiments with parallels to the work of P. Picasso – and portraiture, characterized by psychological depth and symbolization (self-portraits, images of figures of the «Executed Renaissance»), achieved through expressive gesture, tonal-linear organization, and symbolic motifs. O. Fishchenko’s landscapes are distinguished by decorative generalization and meditative qualities, his portraits by psychological intensity and symbolism, and his experimental series and collages by a synthesis of plastic and semantic structures. As a result of the analysis of the artistic language of color linocut (1960–1980), its leading role in shaping the artist’s painterly thinking has been substantiated: it is here that the principles of rhythmic organization of composition, planar treatment, and the role of color as an independent meaning-generating factor were formed, later developing in the artist’s painting. In the 1960s, O. Fishchenko moved away from detail and volumetric modeling, instead generalizing form and color, minimizing expressive means, and intensifying expression through broad strokes and contour. In the 1970s, the artist deepened his experiments with multi-layered color printing and hand-applied pigments, employing the principle of reduction (in analogy with P. Picasso), which expanded the decorative and expressive possibilities of linocut. The study reveals Fishchenko’s adaptation of early 20th-century Western European artistic experience, including parallels with Suprematism (planarity, geometrization, rejection of perspective) and Fauvism (intense local color, contrast). It has been established that in the 1980s, O. Fishchenko’s Kyiv linocut series were characterized by a departure from iconographic recognizability, the schematization of forms, heightened contrast, and a network-like interaction of color planes, which imparted a symbolic and metaphorical quality to the works. The combination of decorativeness, constructiveness, and abstraction brings these works closer to the geometrized and Cubist practices of the 20th century, while the rejection of hatching and the planar-rhythmic organization of color relate them to Ukrainian decorative and applied arts. The analysis of O. Fishchenko’s drawing heritage from the 1950s to the early 2000s has revealed the dominance of the portrait genre. The portrait series «Man of Labor» is distinguished by psychological depth and symbolic interpretation of the image, as well as a focus on the individuality of the sitters. An affinity between the plastic organization of the works in this series and the principles of Boychukism has been identified, particularly in the planar construction and decorative generalization of forms. In his portraits of Taras Shevchenko, the artist departs from the established ideological reduction of the poet’s image, combining individual features with symbolism of spiritual strength and freedom. O. Fishchenko’s self-portraits are characterized by a philosophical generalization of the artist’s image and the conveyance of an inner state through the rhythm of lines, tonal planes, and the spot-based organization of the sheet. The evolution of the artist’s visual language in his portraits of figures of the «Executed Renaissance» (1990s) has been traced, manifesting in the geometrization, deformation, and fragmentation of form, which serve to convey psychological tension. The compositions are reduced to tonal accents and dominant lines, revealing parallels with the practices of H. Matisse and F. Léger. It has been established that symbolic motifs (in particular, the candle), combined with the deformation of the image, are transformed within the portrait genre into a philosophical and existential system of meanings, akin to the approaches of P. Picasso. The study demonstrates the consonance of the artist’s graphic language with the tendencies of Ukrainian art at the turn of the 20th and 21st centuries, marked by the increasing complexity of symbolic and plastic structures. It has been established that O. Fishchenko’s graphic legacy presents him as a master of the lyrical landscape (marine, urban, rural, and mountain). An affinity between the artist’s mountain landscapes and Japanese printmaking has been identified in their stylization, tonal differentiation of planes, decorative generalization, and meditative atmosphere. It has been found that his experimental series and collages are marked by plastic generalization and a synthesis of the visual and the verbal, particularly in the cycle «From the Songs of Maternal Sorrow» where the archetype of grief is actualized within the framework of collective memory. The painterly quality of the artist’s watercolors and pastels (1970s–1980s) has been substantiated, manifested in color combinations, the richness of tonal relationships, and the leading role of color in form-making. The expansion of the thematic range of his pastel works has been traced – from the mountain motifs of the 1970s to steppe, marine, and urban landscapes. Two distinct models of spatial organization in his watercolor and pastel works have been identified: a decorative-static model in pastels and a light-air dynamic model in watercolors. In pastel landscapes, dense color masses construct the space and determine compositional unity, whereas in watercolors, the transparency of pigments, the white ground of the paper, and multilayered glazing convey the movement of light and the changeability of natural states. In both watercolors and pastels, stylistic influences of Impressionism and Post-Impressionism have been observed. The gradual formation of a system of abstract-symbolic signs in O. Fishchenko’s painting of the 1980s–early 2000s has been established. Its structural elements include geometric forms (circle, square, rectangle, vertical) and ethno-cultural signs (jug, bird, house, candle, etc.), which acquire symbolic meaning. It has been determined that works of the 1990s–2000s are marked by an increasingly complex symbolic structure, an extreme generalization of form, and the integration of cosmological, existential, and mnemonic motifs. It has been shown that the artist’s work of this period functions within the context of Ukrainian non-figurative painting of the independence era (T. Sylvashi, O. Zhyvotkov, A. Kryvolap, M. Heiko, M. Kryvenko). It has been established that O. Fishchenko’s abstract-symbolic system combines modernist formal principles with national symbolism and archetypal motifs of path, time, choice, and spiritual becoming. In his compositions, such images as the cross, tree, butterfly, amulet, and boat acquire particular significance as universal signs of being, transformation, and memory, deepening the philosophical resonance of the works. It has been established that the systematic interaction of graphic and painterly modes of thinking in O. Fishchenko’s work is manifested in the choice of techniques, the artist’s printing methodology, the dominance of color as a form-generating factor, compositional principles, seriality, and the combination of decorative planarity with conditional spatiality. It has been determined that this synthesis reflects the transformational processes of Ukrainian art in the second half of the 20th century, associated with the blurring of boundaries between graphics and painting and the intensification of the painterly qualities of linocut through the variability of texture and the activation of color. The interrelation between O. Fishchenko’s artistic strategies and the trends of Ukrainian art in the second half of the 20th century has been established, in particular with the work of F. Manailo and H. Smolskyi (generalization of form, contrast of color planes, decorativeness, and rhythmic organization of composition), as well as with the practices of the Kyiv Sixtiers – V. Zadorozhnyi, V. Perevalskyi, and I. Lytovchenko – characterized by planarity, symbolism, metaphorical imagery, and the rejection of illusionistic three-dimensionality. An affinity has also been identified between Fishchenko’s plastic and figurative explorations and the non-figurative art of the Lviv milieu (K. Zvirynskyi and his students). Typological parallels with the visual semiotics of O. Dubovyk have been traced, manifested in the encoding of existential themes through geometric forms, as well as with the work of H Havrylenko – in terms of the influence of Eastern philosophy and the concept of meditative space on the artists’ visual systems. It has been demonstrated that O. Fishchenko’s oeuvre constitutes a significant phenomenon in Ukrainian art of the second half of the 20th century. His artistic system combines decorativeness, symbolization, and the intellectualization of the image, synthesizing Ukrainian tradition with the experience of early 20th-century Western European art. The significance of the artist lies in the development of an original artistic language and new approaches to the treatment of color, spatial organization, and image structure, which remain relevant in contemporary artistic discourse. 2026-01-01T00:00:00Z