Дорога без повернення

Abstract

Дипломна робота «Дорога без повернення» - це один з творів на історичну тему, який фокусується на дискримінації, яка призводить до трагедій, масових вбивств та геноциду. Одним з перших геноцидів ХХ століття був Мец Єгерн – Геноцид вірмен. Аналіз цієї трагедії і цих подій вже далекого минулого дає змогу зрозуміти механізми геноциду, його суспільні та психологічні наслідки, а також наголошує на потребі протидії мові ненависті та дискримінації. Картини в мистецтві – здатні занурювати у світ певних ідей, емоцій, переживань без слів, мовчки розповідаючи історію, які художник хоче донести до суспільства. Геноцид вірмен – це трагедія цілого народу, який був вимушений залишити рідну землю, щоб уникнути неминучої смерті. Паралельно з вбивствами руйнували церкви, палили стародавні рукописи, ліквідували кладовища, все це були спроби стерти історичну пам’ять. Суттєвим є культурний вимір осмислення трагедії. У своїй творчості вірменські та діаспорні художники зверталися до теми геноциду, яка поставала як концентрована колективна травма, що продовжувала визначати історичну пам’ять і самоусвідомлення народу. Зокрема творчість художників Аршила Горкі, Вардгеса Суренянца та Маріам Асламазян стали інструментами фіксації і передачі пам’яті про геноцид крізь покоління. The diploma project ‘The Road of No Return’ is one of the works on a historical theme, focusing on discrimination that leads to tragedies, mass killings, and genocide. One of the first genocides of the 20th century was the Medz Yeghern — the Armenian Genocide. Analyzing this tragedy and these events of the distant past makes it possible to understand the mechanisms of genocide, its social and psychological consequences, and also highlights the need to counter hate speech and discrimination. Paintings in art have the ability to immerse viewers in a world of ideas, emotions, and experiences without words, silently telling the story the artist wishes to convey to society. The Armenian Genocide is the tragedy of an entire people who were forced to leave their homeland to escape inevitable death. Alongside the killings, churches were destroyed, ancient manuscripts were burned, cemeteries were eliminated—these were all attempts to erase historical memory. The cultural dimension of comprehending the tragedy is significant. In their work, Armenian and diaspora artists turned to the theme of genocide, which emerged as a concentrated collective trauma that continued to shape the historical memory and self-awareness of the people. In particular, the works of artists Arshile Gorky, Vardges Sureniants, and Mariam Aslamazian became instruments for preserving and transmitting the memory of the genocide across generations.