Інквізиція Відьми

Abstract

Мистецький проєкт «Інквізиція відьми» репрезентує живописне дослідження історичного феномену полювання на відьом як системного механізму соціального контролю, що поєднував релігійні, гендерні, політичні та ідеологічні чинники. Центральний образ страти функціонує не лише як реконструкція минулого акту насильства чи демонстрація жорстокості, спрямованої на створення видовищності, а й як метафора тривалої культурної традиції, у якій жіноча інакшість — інтелектуальна, тілесна, емоційна чи соціальна — протягом століть позначалася як загроза, що нібито потребує «очищення» й покарання. Звертаючись до історичних подій полювання на відьом і використовуючи їх як основу сюжетної структури проєкту, неможливо оминути феміністичний аспект. Адже ключовими рушійними силами судових процесів над «відьмами» були сексистські страхи щодо жіночої свободи, незалежності та будь-якого відхилення від соціально санкціонованих норм. У феміністичному контексті проєкт порушує питання про те, як історичний образ «відьми» слугував інструментом патріархального порядку: жінка, яка виходила за межі встановлених ролей, автоматично набувала символічного статусу носійки небезпеки та ставала зручним цапом-відбувайлом суспільних проблем. Дискредитуючий ярлик відьомства виступав механізмом придушення жіночої автономії та маргіналізації жіночих голосів. Живописне зображення акту страти підкреслює цю асиметрію влади, роблячи видимим момент, у якому суспільний страх трансформується в нормативну форму жорстокості. Таким чином, «Інквізиція відьми» функціонує як культурна рефлексія над повторюваністю моделей соціального покарання та політичного контролю. Проєкт пропонує розглядати сцену страти не як фіксовану подію минулого, а як універсальний символ процесу, у якому влада прагне перекласти відповідальність за суспільні проблеми на тих, кого не здатна або не бажає зрозуміти. Робота закликає глядача переосмислити власне ставлення до інакшості, свободи й відповідальності, нагадуючи, що демократія як модель державного устрою може існувати лише за умови критичного спротиву популістичним маніпуляціям та недопущення відтворення старих інквізиційних сценаріїв у нових формах. In the art project “Witch Inquisition,” the artist explores the history of witch hunts through painting, showing how they worked as a system of social control shaped by religious, gender, political, and ideological forces. The central image of the execution is not only a depiction of past violence or cruelty meant to shock, but also a metaphor for a long-lasting cultural tradition in which women’s difference — whether intellectual, physical, emotional, or social — has been treated as a threat that supposedly needed to be “purified” or punished. Thus, The Witch Inquisition functions as a cultural reflection on the repetitiveness of patterns of social punishment and political control. The project proposes to consider the execution scene not as a fixed event of the past, but as a universal symbol of a process in which the authorities seek to shift responsibility for social problems onto those they are unable or unwilling to understand. The work calls on the viewer to rethink their own attitude towards otherness, freedom, and responsibility, reminding them that democracy as a model of government can only exist if there is critical resistance to populist manipulation and the prevention of the reproduction of old inquisitorial scenarios in new forms.