Дмитро Донський: міфологізований «святий» Московії

Abstract

Мета дослідження - розглянути церковну політику московського князя Дмитра Донського, якого Російська православна церква канонізувала у 1988 році та спростувати міфологему про так звану «святість» цього представника московських Рюриковичів. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивізму та історизму, методи аналізу історичних джерел про стосунки Дмитра Донського з церковними ієрархами, їх порівняння та критики. Наукова новизна полягає у тому, що авторка вперше спеціально проаналізувала широке коло історичних свідчень про анафемування у 1378 році митрополитом Київським і всієї Русі Кипріаном Дмитра Донського: церковні літописні зведення, лист литовського князя Ольгерда до Константинопольського патріарха Філофея, звернення митрополита Кипріана до московських ігуменів Сергія Радонежського та Феодора Симоновського. Висновки. Московський князь Дмитро Іванович намагався перетворити церкву у підвладну державі структуру, призначивши після смерті митрополита Олексія руським митрополитом попа Мітяя. При цьому Дмитро Московський демонстрував повну неповагу як до Константинопольського патріарха, так і до канонічно призначеного ним руського митрополита Кипріана. Коли той прибув до Москви, князь познущався з митрополита, ув’язнивши та пограбувавши його. З’ясовано, oj Дмитро Московський поводився не як православний князь, а як варвар, якому не були відомі християнські закони та приписи людської моралі. Доведено, що у 1378 році він справедливо був анафемований руським митрополитом Кипріаном. Проте ганебна розправа «христолюбивого» московита Дмитра Івановича над законно призначеним церковним ієрархом не завадила керівникам російської православної церкви визнати Дмитра Донського святим. The purpose of this study is to examine the church policy of the Moscow prince Dmitry Donskoy, who was canonized by the Russian Orthodox Church in 1988, and to refute the mythologize about the so-called "holiness" of this representative of the Moscow Rurikovichs. Research methodology of the study is based on the principles of objectivism and historicism, methods of analyzing historical sources about the relations of Dmitry Donskoy with church hierarchs. The scientific novelty lies in the fact that the author has for the first time specifically analyzed a wide range of historical evidence about the anathematization in 1378 by Metropolitan of Kyiv and All Russia Cyprian of Dmitry Donskoy: church chronicle collections, a letter from the Lithuanian prince Olgerd to the Patriarch of Constantinople Philofey, an appeal by Metropolitan Cyprian to the Moscow abbots Sergius of Radonezh and Feodor Symonovsky. Conclusions. The Moscow prince Dmitry Ivanovich tried to transform the church into a structure subordinate to the state, appointing priest Mitya as the Russian metropolitan after the death of Metropolitan Alexei. At the same time, Dmitry Moscow demonstrated complete disrespect for both the Patriarch of Constantinople and the canonically appointed Russian metropolitan Cyprian. When the latter arrived in Moscow, the prince mocked the metropolitan, imprisoning and robbing him. It has been found that Dmitry Moscow behaved not as an Orthodox prince, but as a barbarian who was unaware of Christian laws and the prescriptions of human morality. It has been proven that in 1378 he was rightly anathematized by the Rus metropolitan Cyprian. However, the shameful massacre of a legally appointed church hierarch by the "Christ-loving" Muscovite Dmitry Ivanovich did not prevent the leaders of the Russian Orthodox Church from recognizing Dmitry Donskoy as a saint.