Соціокультурний аспект сучасного архітектурного кітчу

Abstract

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету, задачі і методи дослідження, визначено результати дослідження, їх наукову новизну та практичну цінність і впровадження результатів в архітектурну практику. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» сформовано теоретичну та методологічну основу дослідження сучасного архітектурного кітчу. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел обґрунтовано необхідність переходу від його трактування як суб’єктивно-оцінної категорії до розгляду в межах морфологічного, семіотичного та містобудівного аналізу. Сформовано теоретико-понятійний апарат дослідження та запропоновано авторське визначення архітектурного кітчу як форми імітаційної репрезентації, що відтворює історичні або стилістичні образи поза їхнім конструктивним і контекстуальним підґрунтям. Визначено ключові аналітичні категорії — атектонічність, симуляцію автентики та містифікацію простору. Проаналізовано світовий і вітчизняний досвід проявів кітчу, що дозволило виявити відмінності між його іронічно-комунікативними формами у глобальному контексті та статусно-комерційним характером у вітчизняному середовищі. На цій основі сформовано попередню класифікацію форм його прояву. Обґрунтовано міждисциплінарну методологію дослідження, що поєднує системно-структурний, компаративний, семіотичний і графоаналітичний підходи, а також розроблено триетапну процедурну модель, яка забезпечує послідовний перехід від емпіричного матеріалу до його аналітичного узагальнення та теоретичної інтерпретації.. У підрозділі 1.1 «Аналіз наукових досліджень» У підрозділі здійснено аналіз стану наукового опрацювання феномену архітектурного кітчу в межах міждисциплінарного підходу. Виявлено основні теоретичні напрями його інтерпретації у зарубіжному та вітчизняному дискурсі. Встановлено, що в архітектурознавстві кітч переважно трактується фрагментарно та редукується до естетично-оцінної категорії. Виявлено відсутність цілісного підходу до його розуміння як морфологічного та семіотичного явища, а також недостатню розробленість критеріїв розмежування кітчу і фахової стилізації. Обґрунтовано необхідність системного дослідження архітектурного кітчу як соціокультурного феномену. У підрозділі 1.2 «Теоретико-понятійний апарат дослідження» сформовано теоретико-понятійний апарат дослідження архітектурного кітчу. Систематизовано та уточнено понятійний апарат дослідження архітектурного кітчу на основі морфологічного, тектонічного та семіотичного підходів. Уточнено термінологічну базу та запропоновано авторське визначення сучасного архітектурного кітчу. Визначено ключові аналітичні категорії дослідження — атектонічність, симуляцію автентики та містифікацію простору. Підрозділ формує понятійне підґрунтя для подальшого аналізу механізмів формування й проявів архітектурного кітчу. У підрозділі 1.3 «Світовий та вітчизняний досвід проявів архітектурного кітчу» проаналізовано світовий і вітчизняний досвід проявів архітектурного кітчу в сучасному середовищі. Виявлено принципову відмінність між його функціонуванням у глобальному контексті, де він часто постає як елемент іронічної або концептуальної гри, та в українській практиці, де переважає його статусно-комерційний характер. На основі аналізу прикладів сформовано попередню класифікацію форм прояву сучасного архітектурного кітчу, що включає: тиражування історико-культурних символів, псевдоісторичну сценографізацію середовища, хроматичну гіперболізацію, інформаційне перенасичення фасадів, гіпердекоративну статусну репрезентацію, морфологічну гібридизацію та архітектуру статусної самопрезентації. У підрозділі 1.4 «Методи дослідження» обґрунтовано методологічну основу дослідження сучасного архітектурного кітчу. Визначено комплекс загальнонаукових і спеціалізованих методів, зокрема системно-структурний, історико-генетичний, компаративний, семіотичний, іконографічний, а також натурне спостереження, фотофіксацію та графоаналітичний аналіз. Розроблено триетапну процедурну схему дослідження, що охоплює емпіричний, аналітичний і теоретичний рівні. Запропонований міждисциплінарний підхід формує методичне підґрунтя для подальшого виявлення закономірностей формування й проявів архітектурного кітчу. У Другому розділі «Генеза формування архітектурного кітчу» досліджено історико-генетичні передумови формування архітектурного кітчу як закономірного результату еволюції архітектурної форми у ХІХ–ХХІ століттях. На основі аналізу репрезентативної вибірки архітектурних об’єктів простежено трансформацію архітектурної мови від класичної тектонічної цілісності до декоративної, статусної та комерційно орієнтованої репрезентації. Виявлено роль історизму, еклектики та постмодернізму у підготовці умов для формування кітчу, а також визначено комерціалізацію міського простору як один із ключових механізмів його поширення. Розділ формує історико-теоретичне підґрунтя для подальшого аналізу соціокультурних механізмів архітектурного кітчу. У підрозділі 2.1 «Еволюція естетичних критеріїв» досліджено історичну еволюцію естетичних і функціональних моделей архітектури як передумову формування архітектурного кітчу. На основі аналізу репрезентативної вибірки архітектурних об’єктів виявлено зміщення архітектурної репрезентації від адміністративно-сакральної до комерційно-житлової сфери. Розглянуто ампір, історизм та еклектику як етапи поступового відриву архітектурної форми від її конструктивного, семантичного та культурного підґрунтя. Обґрунтовано, що ці стилістичні системи не є тотожними кітчу, але створюють історичні передумови для його виникнення через перетворення форми на переносний знак престижу, декору та репрезентації. У підрозділі 2.2 «Постмодернізм як механізм легітимації» досліджено постмодернізм як етап, що легітимізував повернення в архітектуру знака, цитати, орнаменту та декоративної комунікативності. На основі порівняння українських і зарубіжних прикладів виявлено відмінність між західним постмодернізмом як формою іронічної та рефлексивної гри з історичними кодами та його вітчизняною рецепцією, пов’язаною зі статусною стилізацією й комерційною репрезентацією. Обґрунтовано, що саме постмодернізм створив семіотичні передумови для переходу від архітектурної цитати до симуляції, відкривши шлях до масового поширення архітектурного кітчу. У підрозділі 2.3 «Комерціалізація міського простору» досліджено комерціалізацію міського простору як ключовий етап трансформації архітектури в умовах пізнього капіталізму. Виявлено зміщення архітектурної практики від принципу «форма слідує за функцією» до логіки ринкової репрезентації, де форма підпорядковується економіці уваги та девелоперським стратегіям. Проаналізовано основні типологічні вектори комерціалізації (торгові, офісні, житлові, готельноресторанні та малі архітектурні об’єкти) та встановлено їхню роль у формуванні візуального середовища. Обґрунтовано, що в цих умовах архітектура втрачає тектонічну автономність і набуває рис медіа-об’єкта, що сприяє поширенню архітектурного кітчу як ефективного інструменту ринкової комунікації. У третьому розділі «Теоретичні, морфологічні та типологічні виміри соціокультурного аспекту архітектурного кітчу» здійснено комплексний аналіз сучасного соціокультурного середовища, яке детермінує масове поширення архітектурного кітчу, та розроблено інструментарій для його ідентифікації. Дослідження переходить від історичної ретроспективи до вивчення актуальних механізмів функціонування кітчу як стійкої морфологічної системи в умовах глобалізації та ринкової економіки. У підрозділі 3.1 «Теоретичні підходи до інтерпретації архітектурного кітчу» обґрунтовано, що архітектурний кітч не може бути пояснений у межах однієї дисциплінарної моделі або зведений до категорії «несмаку». Для його системного аналізу розроблено матрицю з п’яти взаємопов’язаних інтерпретаційних парадигм: соціокультурної, аксіологічної, семіотичної, естетико-критичної та постмодерністської. Визначено, що ця система дозволяє розкрити кітч як багатовимірне явище, пов’язане зі статусною мімікрією, ціннісним зсувом, автономізацією знака, втратою тектонічної правди та амбівалентною постмодерністською легітимацією. Підрозділ формує концептуальне підґрунтя для подальшого виведення принципів формотворення й типології архітектурного кітчу. У підрозділі 3.2 «Соціокультурні, ринкові та медійні чинники поширення кітчу» проаналізовано основні чинники поширення сучасного архітектурного кітчу: масову культуру, комерціалізацію та медіатизацію простору. Встановлено, що масова культура формує запит на швидко зчитувані й емоційно доступні архітектурні образи, комерціалізація перетворює цей запит на девелоперський продукт, а медіатизація підпорядковує форму логіці фотогенічності та цифрового тиражування. Введено поняття візуалізаційного та алгоритмічного кітчу. Доведено, що взаємодія цих чинників зумовлює перехід архітектури від просторово-тектонічної логіки до симулятивної, комунікативно перенасиченої та ринково оптимізованої форми. У підрозділі 3.3 «Типологія кітчу в сучасній архітектурній практиці» здійснено перехід від теоретичного аналізу архітектурного кітчу до його практичної систематизації. Обґрунтовано застосування системно-структурного підходу, за яким об’єкти класифікуються за домінантним механізмом формування образу. На цій основі розроблено авторську типологію сучасного архітектурного кітчу, що включає п’ять типів: історико-симулятивний, статусно-репрезентативний, атракційновидовищний, медійно-комунікативний та цифрово-симулятивний. Доведено, що запропонована типологія дозволяє розглядати кітч як впорядковану систему повторюваних моделей і створює прикладний інструментарій для морфологічного аналізу сучасної архітектурної практики. У підрозділі 3.4 «Принципи формування архітектурного кітчу» здійснено перехід від теоретичних парадигм інтерпретації архітектурного кітчу до розробки прикладного архітектурно-аналітичного інструментарію. Обґрунтовано необхідність відмови від емоційно-оцінних суджень на користь виявлення об’єктивних морфологічних закономірностей. Виведено шість базових принципів формування архітектурного кітчу: атектонічність, симуляцію та містифікацію, когнітивну економію, надлишкове кодування, комерційну редукцію та медіатизацію. Доведено, що ці принципи створюють методологічну основу для розмежування кітчу, історизму, еклектики та постмодерністської цитатності, а також для подальшої типологізації сучасних проявів кітчу. У загальних висновках узагальнено результати комплексного дослідження сучасного архітектурного кітчу як соціокультурної, просторово-семіотичної та морфологічної системи. Доведено необхідність переходу від його розуміння як категорії «несмаку» до об’єктивного наукового аналізу. Сформовано теоретикопонятійний апарат, виявлено історико-генетичні передумови, соціокультурні, ринкові та медійні чинники поширення, виокремлено базові принципи формування й розроблено авторську типологію сучасного архітектурного кітчу. Отримані результати створюють методологічну основу для фахової ідентифікації, критики та морфологічного аналізу сучасної архітектурної практики. The Introduction substantiates the relevance of the topic, defines the connection of the research with academic programmes, formulates the aim, objectives, and research methods, and presents the main results, scientific novelty, practical significance, and implementation potential in architectural practice. In Chapter 1 Theoretical and Methodological Foundations of the Research, the theoretical and methodological basis for the study of contemporary architectural kitsch is established. Based on an analysis of Ukrainian and international scholarly sources, the study substantiates the need to move beyond understanding kitsch as a subjectively evaluative category and to examine it within the framework of morphological, semiotic, and urbanplanning analysis. A theoretical and conceptual framework is developed, and an authorial definition of architectural kitsch is proposed as a form of imitative representation that reproduces historical or stylistic images outside their constructive and contextual foundations. The key analytical categories identified are atectonicity, simulation of authenticity, and mystification of space. Global and Ukrainian manifestations of kitsch are analysed, making it possible to distinguish between its ironic-communicative forms in the global context and its statuscommercial character in the domestic environment. On this basis, a preliminary classification of its manifestations is proposed. The dissertation substantiates an interdisciplinary methodology that combines systems-structural, comparative, semiotic, and grapho-analytical approaches, and develops a three-stage procedural model that ensures a consistent transition from empirical material to analytical generalization and theoretical interpretation. In Subchapter 1.1 Review of Scholarship, the state of academic research on architectural kitsch is examined within an interdisciplinary framework. The main theoretical directions of its interpretation in both international and Ukrainian discourse are identified. It is established that, within architectural studies, kitsch is still treated fragmentarily and is largely reduced to an aesthetically evaluative category. The lack of a holistic approach to its understanding as a morphological and semiotic phenomenon, as well as the insufficient elaboration of criteria for distinguishing kitsch from professional stylistic practice, is demonstrated. The necessity of a systematic study of architectural kitsch as a sociocultural phenomenon is substantiated. In Subchapter 1.2 Theoretical and Conceptual Framework of the Research, the conceptual apparatus of the study is developed. The terminology of architectural kitsch is systematized and refined on the basis of morphological, tectonic, and semiotic approaches. The terminological basis is clarified, and an authorial definition of contemporary architectural kitsch is proposed. The key analytical categories of the research—atectonicity, simulation of authenticity, and mystification of space—are identified. This subchapter forms the conceptual basis for the subsequent analysis of the mechanisms of formation and manifestation of architectural kitsch. In Subchapter 1.3 Global and Domestic Experience of Architectural Kitsch Manifestations, the global and Ukrainian experience of architectural kitsch in the contemporary environment is analysed. A fundamental difference is revealed between its functioning in the global context, where it often appears as an element of ironic or conceptual play, and in Ukrainian practice, where its status-commercial character predominates. Based on the analysis of examples, a preliminary classification of the manifestations of contemporary architectural kitsch is developed, including the replication of historical and cultural symbols, pseudo-historical scenographization of the environment, chromatic hyperbolization, informational oversaturation of façades, hyperdecorative status representation, morphological hybridization, and architecture of status self-representation. In Subchapter 1.4 Research Methods, the methodological foundation of the study of contemporary architectural kitsch is substantiated. A set of general scientific and specialized methods is identified, including systems-structural, historical-genetic, comparative, semiotic, and iconographic methods, as well as field observation, photographic documentation, and grapho-analytical analysis. A three-stage procedural research scheme is developed, encompassing empirical, analytical, and theoretical levels. The proposed interdisciplinary approach forms the methodological basis for further identifying the patterns of formation and manifestation of architectural kitsch. In Chapter 2 The Genesis of Architectural Kitsch Formation, the historical-genetic preconditions for the formation of architectural kitsch are examined as a regular outcome of the evolution of architectural form from the nineteenth to the twenty-first century. Based on the analysis of a representative sample of architectural objects, the transformation of architectural language is traced from classical tectonic integrity to decorative, statusoriented, and commercially oriented representation. The role of historicism, eclecticism, and postmodernism in preparing the conditions for the emergence of kitsch is revealed, while the commercialization of urban space is identified as one of the key mechanisms of its dissemination. This chapter forms the historical and theoretical basis for the subsequent analysis of the sociocultural mechanisms of architectural kitsch. In Subchapter 2.1 The Evolution of Aesthetic Criteria, the historical evolution of the aesthetic and functional models of architecture is studied as a precondition for the formation of architectural kitsch. Based on the analysis of a representative sample of architectural objects, a shift in architectural representation from the administrative-sacral sphere to the commercial-residential sphere is identified. Empire style, historicism, and eclecticism are examined as stages in the gradual separation of architectural form from its constructive, semantic, and cultural foundations. It is argued that these stylistic systems are not identical to kitsch, but they created the historical preconditions for its emergence by transforming form into a transferable sign of prestige, decoration, and representation. In Subchapter 2.2 Postmodernism as a Mechanism of Legitimation, postmodernism is analysed as the stage that legitimized the return of the sign, citation, ornament, and decorative communicativity in architecture. Based on a comparison of Ukrainian and international examples, a distinction is revealed between Western postmodernism as a form of ironic and reflective play with historical codes and its domestic reception, associated with status stylization and commercial representation. It is argued that postmodernism created the semiotic preconditions for the transition from architectural citation to simulation, thereby opening the way to the mass dissemination of architectural kitsch. In Subchapter 2.3 The Commercialization of Urban Space, the commercialization of urban space is examined as a key stage in the transformation of architecture under late capitalism. A shift in architectural practice is identified from the principle “form follows function” to the logic of market representation, in which form is subordinated to the economy of attention and developer strategies. The main typological vectors of commercialization—retail, office, residential, hotel and restaurant, and small architectural objects—are analysed, and their role in shaping the visual environment is established. It is argued that under these conditions architecture loses its tectonic autonomy and acquires the features of a media object, thereby contributing to the spread of architectural kitsch as an effective instrument of market communication. In Chapter 3 Theoretical, Morphological, and Typological Dimensions of the Sociocultural Aspect of Architectural Kitsch, a comprehensive analysis is undertaken of the contemporary sociocultural environment that determines the mass proliferation of architectural kitsch, and a toolkit for its identification is developed. The study moves from historical retrospect to the investigation of the current mechanisms through which kitsch functions as a stable morphological system under conditions of globalization and market economy. In Subchapter 3.1 Theoretical Approaches to the Interpretation of Architectural Kitsch, it is argued that architectural kitsch cannot be explained within a single disciplinary model or reduced to the category of “bad taste.” For its systematic analysis, a matrix of five interrelated interpretive paradigms is developed: sociocultural, axiological, semiotic, aesthetic-critical, and postmodernist. It is demonstrated that this system makes it possible to reveal kitsch as a multidimensional phenomenon associated with status mimicry, value shifts, the autonomization of the sign, the loss of tectonic truth, and ambivalent postmodern legitimation. This subchapter forms the conceptual basis for the subsequent derivation of the principles of form-making and the typology of architectural kitsch. In Subchapter 3.2 Sociocultural, Market, and Media Factors in the Spread of Kitsch, the main factors in the spread of contemporary architectural kitsch are analysed: mass culture, commercialization, and the mediatization of space. It is established that mass culture generates demand for quickly readable and emotionally accessible architectural images; commercialization turns this demand into a developer product; and mediatization subjects form to the logic of photogenicity and digital circulation. The concepts of visualization kitsch and algorithmic kitsch are introduced. It is demonstrated that the interaction of these factors leads to a shift from a spatial-tectonic logic of architecture to a simulated, communicatively oversaturated, and market-optimized form. In Subchapter 3.3 The Typology of Kitsch in Contemporary Architectural Practice, the study moves from the theoretical analysis of architectural kitsch to its practical systematization. The application of a systems-structural approach is substantiated, according to which objects are classified by the dominant mechanism of image formation. On this basis, an authorial typology of contemporary architectural kitsch is developed, comprising five types: historical-simulative, status-representative, attraction-spectacular, media-communicative, and digital-simulative. It is demonstrated that the proposed typology makes it possible to consider kitsch as an ordered system of recurring models and creates an applied toolkit for the morphological analysis of contemporary architectural practice. In Subchapter 3.4 Principles of Architectural Kitsch Formation, the research moves from the theoretical paradigms of interpreting architectural kitsch to the development of an applied architectural-analytical toolkit. The necessity of abandoning emotionally evaluative judgments in favor of identifying objective morphological regularities is substantiated. Six basic principles of architectural kitsch formation are derived: atectonicity, simulation and mystification, cognitive economy, excessive coding, commercial reduction, and mediatization. It is demonstrated that these principles provide a methodological basis for distinguishing kitsch from historicism, eclecticism, and postmodern citation, and for the further typologization of its contemporary manifestations. The general conclusions summarize the results of a comprehensive study of contemporary architectural kitsch as a sociocultural, spatial-semiotic, and morphological system. The necessity of moving from its understanding as a category of “bad taste” to an objective scholarly analysis is demonstrated. A theoretical and conceptual framework is developed; the historical-genetic preconditions and the sociocultural, market, and media factors of its spread are identified; the basic principles of its formation are distinguished; and an authorial typology of contemporary architectural kitsch is proposed. The results obtained create a methodological basis for the professional identification, critique, and morphological analysis of contemporary architectural practice.