Abstract:
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню феномену
петриківського розпису кінця ХХ — початку XXI століття як динамічної
художньої системи та компоненту репрезентації української культурномистецької ідентичності в умовах глобалізації та сучасних історичних викликів.
У праці вперше на системному рівні проаналізовано творчість сучасних
майстрів петриківського розпису, які працюють не лише в Україні, а й за її
межами. Дослідження охоплює період від кінця ХХ століття до сьогодення, з
акцентом на трансформаційних процесах початку ХХІ століття, зумовлених
включенням розпису до Репрезентативного списку нематеріальної культурної
спадщини людства ЮНЕСКО (2013) та впливом російсько-української війни
(2014—2026 рр.).
Наукова новизна дослідження ґрунтується на залученні авторських інтерв'ю
з представниками петриківського малярства, які працюють в Україні та за її
межами. Емпіричну базу роботи складають ексклюзивні інтерв'ю митців, чия
діяльність спрямована на репрезентацію національної художньої традиції в
міжнародному просторі, що дозволило вперше проаналізувати сучасний стан
промислу крізь призму особистого досвіду художників, виявити особливості
трансформації їхньої творчої мови в інокультурному середовищі та визначити
актуальні механізми культурної дипломатії. Дослідження також спирається на
музейні фонди, твори з приватних колекцій та сучасні цифрові платформи. У дисертації проаналізовано трансформацію петриківського малярства від
осередку народного промислу до статусу системи візуальної репрезентації
України. Основну увагу зосереджено на поширенні петриківського розпису в
міжнародному культурному просторі, де традиційні техніки адаптуються до
вимог інокультурного середовища. Через аналіз творчості сучасних художників,
які працюють за кордоном, виявлено процеси модернізації канонічних форм та
інтеграції розпису в актуальні мистецькі практики. Це дозволяє розглядати
петриківську традицію не як статичне явище, а як динамічний компонент
сучасної культури, що забезпечує суб'єктність українського мистецтва на
міжнародній арені. Встановлено, що особливості розпису — віртуозність
«перехідного мазка», імпровізаційність (відсутність попереднього малюнку) та
домінування автентичного білого тла — є візуальним вираженням ментальних
основ української культури. Ці художні особливості співвідносяться з такими
характеристиками національної ідентичності, як кордоцентризм, емоційна
виразність та прагнення до особистої й творчої свободи.
Дослідження підтверджує, що під впливом сучасних суспільно-політичних
викликів відбулося суттєве переосмислення традиційної іконографії розпису.
З’ясовано, що класичні рослинні та анімалістичні образи змінили своє змістове
навантаження з декоративно-побутового на меморіальне. Композиція «Дерево
життя» тепер виступає візуальним підтвердженням історичної тяглості та
неперервності розвитку народу. Семантика образів калини та маку зазнала
еволюції: від класичного уособлення дівочої вроди вони перейшли до
репрезентації ідей вшанування пам’яті захисників. Постать Козака Мамая в
сучасних творах переосмислена як образ захисника, що забезпечує збереження
культурного простору країни. Водночас образи Берегині та жар-птиці
утвердилися в художній системі як алегорії відновлення та стабільності держави.
Такі трансформації свідчать про здатність народного малярства адаптувати
архаїчні пластичні засоби до актуальних запитів сучасності. У роботі вперше запропоновано типологію стратегій репрезентації
українського мистецтва за кордоном через розмежування двох векторів розвитку
сучасного петриківського розпису — «діаспорного» та «експортного».
Проаналізовано творчість представників «діаспорного вектору» (Катерина
Криволап у Канаді, Марина Маляренко у США, Ольга Черьомушкіна в
Німеччині), яка характеризується активною адаптацією до іншокультурного
середовища та запитів західного артринку. Виявлено тенденції до стилістичного
змішування: інтеграцію нетипових мотивів (екзотична флора, мариністика),
технологічні експерименти (використання флуоресцентних фарб, нових
матеріалів) та трансформацію традиційної «мальовки» у формат станкового
живопису.
Досліджено діяльність представників «експортного вектору» (Галина
Назаренко, Вікторія Тимошенко, Тетяна Чорна, Лілія Зоркіна), які працюють в
Україні та зосереджені на збереженні академічної чистоти канону, його
монументалізації (розписи храмів, масштабних об’єктів) й інституційній
репрезентації на рівні дипломатичних місій.
Встановлено, що сучасний петриківський розпис характеризується високим
рівнем інтермедіальності та адаптивності. На прикладі творчості К. Криволап
проаналізовано високий адаптивний потенціал петриківського мазка в
інтерпретації мариністичних та екзотичних сюжетів. Встановлено, що динамічна
пластика «цибульки» та краплеподібна форма мазків є органічними для
відтворення плинності водної стихії, зображення фауни океану та тропічної
флори. Така інтеграція нових природних об’єктів у традиційну орнаментальну
структуру свідчить про гнучкість художньої системи, яка здатна до естетичного
освоєння різнорідного візуального матеріалу інших географічних широт без
втрати технологічної цілісності та національної основи.
У дослідженні проаналізовано творчу практику М. Маляренко як
репрезентативний приклад сучасної еволюції петриківського розпису.
Встановлено, що трансформація іконографічного канону відбувається шляхом розширення традиційної флористичної та орнітоморфної тематики через
введення фентезійних мотивів (зображення грибів, ентомоморфних елементів).
Обґрунтовано, що використання УФ-фарб у творчості М. Маляренко є
прикладом технологічного новаторства в межах традиційного малярства.
Застосування флуоресцентних пігментів дозволяє інтегрувати петриківську
орнаментику в сучасні візуальні формати (фестивальні простори, нічні
інсталяції), де світлові ефекти стають невід’ємною частиною художнього
сприйняття. Визначено, що така модернізація технічних засобів сприяє
ефективній рецепції української спадщини закордонною аудиторією. Завдяки
візуальній спорідненості з актуальними напрямами західного мистецтва
традиційні мотиви й символи стають зрозумілими для іноземного глядача, не
втрачаючи при цьому своєї автентичної основи. Адаптація розпису до запитів
міжнародного художнього середовища відбувається через діалог традиційної
іконографії з новітніми матеріалами, що перетворює народне мистецтво на
конкурентоспроможний елемент глобальної візуальної культури.
Окремим вектором міжнародної промоції національної спадщини
визначено діяльність О. Черьомушкіної та Л. Зоркіної у форматі артретритів, що
проводяться на базі мистецької платформи Open Art Academy. Встановлено, що
участь майстринь у таких заходах трансформує традиційне навчання в імерсивну
практику психологічного розвантаження та самопізнання. Для міжнародної
аудиторії цей формат забезпечує не лише засвоєння технічних прийомів
петриківського розпису, а й глибоке занурення в український культурний
контекст через арттерапевтичну взаємодію. З'ясовано, що ретрити сприяють
популяризації традиційних символів як універсальної мови візуальної
комунікації, що дозволяє іноземному глядачеві сприймати українське мистецтво
як інструмент гармонізації внутрішнього стану та розвитку креативності в межах
глобального артпростору.
Проаналізовано інтеграцію розпису в сучасні художні практики: дизайн
інтер’єрів, fashion-індустрію (співпраця з брендами одягу), цифрове мистецтво (NFT). Обґрунтовано стратегічну роль цифрових платформ та глобальних
маркетплейсів (Etsy, соціальні мережі) як новітніх механізмів культурної
дипломатії, що забезпечують пряму комунікацію зі світовою аудиторією та
переосмислення міфів про українську культуру.
На прикладі діяльності майстрині Тетяни Чорної та її представництва на
міжнародній платформі Etsy проаналізовано використання онлайн-інструментів,
що забезпечує постійну присутність українського мистецтва на ринках Західної
Європи та Північної Америки. Особливу увагу приділено стратегіям подолання
стереотипів про низьку художню вартість народного промислу через професійну
візуальну презентацію та стилізацію виробів. Автор висвітлює диспропорцію
між різними каналами просування розпису, розмежовуючи його функціонування
як об'єкта державного протоколу в дипломатичних установах та як предмета
крафтової культури на споживчому ринку. Окрему увагу приділено складнощам
позиціонування петриківського малярства в сегменті західних галерей сучасного
мистецтва через традиційне розділення понять образотворчого мистецтва (Fine
Art) та ремесла (Craft/Folk Art). Зроблено висновок, що успішна інтеграція
традиції в міжнародний артринок можлива за умови змістового переосмислення
художньої мови та використання сучасних комунікаційних платформ, які
дозволяють залучати іноземну аудиторію через пряму взаємодію та емоційний
вплив.
У роботі проаналізовано трансформацію петриківського малярства з об’єкта
статичної музейної експозиції на динамічний інструмент сучасної культурної
дипломатії через впровадження інтерактивних практик. Досліджено роль
майстер-класів як форми партисипативної комунікації, що дозволяє іноземній
аудиторії перейти від пасивного споглядання до активного засвоєння
технологічних канонів розпису (роботи з пензлем-«котячкою», пальцевої
техніки, опанування «перехідного мазка»). Виявлено, що репрезентація традиції
в країнах Європи, Північної Америки та Азії (зокрема в Японії, Індії, Малайзії)
реалізується на кількох стратегічних рівнях: офіційно-дипломатичному (заходи під егідою ЮНЕСКО та посольств), академічному (співпраця з іноземними
університетами), корпоративному (артворкшопи в офісах глобальних
корпорацій, наприклад Microsoft), а також через діяльність українських шкіл та
новостворених культурних осередків діаспори — Українських домів. Останні
виконують роль своєрідних культурних хабів, де традиційне мистецтво
функціонує як ефективний інструмент консолідації української громади та
активної взаємодії з місцевими спільнотами, сприяючи міжкультурному діалогу
та інтеграції національної спадщини у світовий соціокультурний простір.
Особливу увагу приділено функціональній еволюції розпису в умовах
вимушеної міграції, де інтерактивні заняття під керівництвом провідних
майстринь (Г. Назаренко, О. Черьомушкіної, К. Криволап, М. Маляренко та
інших) набувають ознак арттерапії, сприяють збереженню національної
ідентичності та подоланню культурної ізоляції. У дослідженні підсумовано, що
поєднання виставкової діяльності з освітніми та практичними форматами
(майстер-класами, публічними демонстраціями творення розпису,
дистанційними курсами) забезпечує активне поширення петриківського
малярства на міжнародному рівні, підтверджуючи його універсальну пластичну
мову в глобальному мистецькому просторі. Доведено, що через універсальну
мову мистецтва петриківський розпис транслює світові наративи про власну
ідентичність, історичне минуле та тяглість традицій України.
Результати дослідження можуть бути використані у викладацькій практиці,
при написанні узагальнюючих праць з історії українського мистецтва, у музейній
та виставковій діяльності, а також для розробки стратегій культурної дипломатії.
The dissertation is dedicated to a comprehensive study of the phenomenon of
Petrykivka painting at the turn of the 20th and 21st centuries as a dynamic artistic
system and a component of the representation of Ukrainian cultural and artistic identity
amidst globalization and contemporary historical challenges.
The work provides the first systematic analysis of the creative output of
contemporary Petrykivka masters working both within Ukraine and abroad. The study
covers the period from the late 20th century to the present, focusing on the
transformational processes of the early 21st century triggered by the inclusion of the
painting in the UNESCO Representative List of the Intangible Cultural Heritage of
Humanity (2013) and the impact of the Russian-Ukrainian war (2014–2026).
The scientific novelty of the research is based on the inclusion of authorial
interviews with representatives of Petrykivka painting. The empirical framework
consists of exclusive interviews with artists whose activities are aimed at representing
the national artistic tradition in the international arena. This allowed for the first-ever
analysis of the current state of the craft through the prism of the artists' personal
experiences, identifying the specific transformations of their creative language in
foreign cultural environments and determining the relevant mechanisms of cultural
diplomacy. The study also draws upon museum funds, works from private collections,
and contemporary digital platforms.
The dissertation analyzes the transformation of Petrykivka painting from a
localized folk craft to a system of visual representation for Ukraine. The primary focus is on the expansion of Petrykivka painting within the international cultural space,
where traditional techniques adapt to the requirements of foreign environments.
Through the analysis of contemporary artists working abroad, the processes of
modernizing canonical forms and integrating the painting into current art practices are
identified. This allows the Petrykivka tradition to be viewed not as a static
phenomenon, but as a dynamic component of contemporary culture that ensures the
agency of Ukrainian art on the international stage. It is established that the core features
of the painting — the virtuosity of the "transitional stroke" (perekhidnyi mazok),
improvisation (absence of preliminary sketches), and the dominance of the authentic
white background — serve as visual expressions of the mental foundations of
Ukrainian culture. These artistic features correlate with national identity characteristics
such as kardiotsentryzm (heart-centeredness), emotional expressiveness, and the
pursuit of personal and creative freedom.
The research confirms that under the influence of modern socio-political
challenges, a significant reinterpretation of traditional iconography has occurred. It was
found that classical floral and animalistic images have shifted their semantic load from
decorative-utilitarian to memorial. The «Tree of Life» composition now serves as a
visual confirmation of historical continuity and the uninterrupted development of the
nation. The semantics of the viburnum (kalyna) and poppy images have evolved: from
classical personifications of maidenly beauty, they have transitioned to representing
the ideas of honoring the memory of defenders. The figure of Cossack Mamay in
contemporary works is reimagined as the image of a protector ensuring the preservation
of the country's cultural space. Simultaneously, the images of the Berehynia and the
Firebird have established themselves in the artistic system as allegories of national
restoration and stability. Such transformations testify to the ability of folk painting to
adapt archaic plastic means to the urgent demands of the present.
The work proposes the first typology of strategies for representing Ukrainian art
abroad by distinguishing between two vectors of contemporary Petrykivka
development: the «diaspora» and «export» vectors. The creative activity of the «diaspora vector» representatives (Kateryna Kryvolap
in Canada, Maryna Maliarenko in the USA, Olha Cheromushkina in Germany) is
analyzed, characterized by active adaptation to foreign cultural environments and the
demands of the Western art market. Trends toward stylistic fusion were identified: the
integration of atypical motifs (exotic flora, marine art), technological experiments (use
of fluorescent paints and new materials), and the transformation of the traditional
maliovka into the format of easel painting.
The activities of the «export vector» representatives (Halyna Nazarenko, Viktoriia
Tymoshenko, Tetiana Chorna, Liliia Zorkina) are examined. They work primarily in
Ukraine and focus on preserving the academic purity of the canon, its
monumentalization (painting of churches and large-scale objects), and institutional
representation at the level of diplomatic missions.
It is established that contemporary Petrykivka painting is characterized by a high
level of intermediality and adaptability. Using the work of K. Kryvolap as an example,
the high adaptive potential of the Petrykivka stroke in interpreting marine and exotic
subjects is analyzed. It is determined that the dynamic plasticity of the «onion»
(tsybulka) and the teardrop shape of the strokes are organic for depicting the fluidity
of water, oceanic fauna, and tropical flora. Such integration of new natural objects into
the traditional ornamental structure demonstrates the flexibility of the artistic system,
which is capable of the aesthetic mastery of diverse visual material from other latitudes
without losing its technological integrity or national foundation.
The creative practice of M. Maliarenko is analyzed as a representative example
of the modern evolution of Petrykivka. It is established that the transformation of the
iconographic canon occurs through the expansion of traditional floral and
ornithomorphic themes via the introduction of fantasy motifs (images of mushrooms,
entomomorphic elements). It is argued that the use of UV paints in M. Maliarenko’s
work is an example of technological innovation within traditional painting. The
application of fluorescent pigments allows Petrykivka ornamentation to be integrated
into modern visual formats (festival spaces, night installations), where light effects become an integral part of artistic perception. Such modernization of technical means
facilitates the effective reception of Ukrainian heritage by foreign audiences. Due to
visual affinity with current trends in Western art, traditional motifs and symbols
become understandable to the foreign viewer without losing their authentic basis.
A separate vector for the international promotion of national heritage is identified
in the activities of O. Cheromushkina and L. Zorkina in the format of art retreats
conducted through the Open Art Academy platform. It is established that the
participation of masters in such events transforms traditional teaching into an
immersive practice of psychological relief and self-discovery. For the international
audience, this format ensures not only the mastery of technical Petrykivka strokes but
also a deep immersion into the Ukrainian cultural context through art-therapeutic
interaction.
The integration of the painting into modern artistic practices is analyzed: interior
design, the fashion industry (collaboration with clothing brands), and digital art
(NFTs). The strategic role of digital platforms and global marketplaces (Etsy, social
networks) as innovative mechanisms of cultural diplomacy is substantiated. These
platforms ensure direct communication with the world audience and the re-evaluation
of myths regarding Ukrainian culture. Using the activity of master Tetiana Chorna and
her representation on the international platform Etsy, the use of online tools is
analyzed, ensuring the constant presence of Ukrainian art in the markets of Western
Europe and North America. Particular attention is paid to strategies for overcoming
stereotypes about the «low artistic value» of folk craft through professional visual
presentation and stylization. The author highlights the disproportion between different
promotion channels, distinguishing its function as an object of state protocol in
diplomatic institutions versus a subject of craft culture in the consumer market.
The work analyzes the transformation of Petrykivka painting from a static
museum object into a dynamic tool of modern cultural diplomacy through the
implementation of interactive practices. The role of masterclasses as a form of
participatory communication is examined, allowing foreign audiences to move from passive observation to active mastery of the painting’s technological canons (working
with the «cat-hair» brush, finger techniques, and the transitional stroke). It is found that
the representation of the tradition in Europe, North America, and Asia (specifically
Japan, India, Malaysia) is realized at several strategic levels: official-diplomatic,
academic, corporate (art workshops at global corporations such as Microsoft), and
through the activities of Ukrainian schools and newly formed diaspora cultural centers
— Ukrainian Houses.
Particular attention is paid to the functional evolution of the painting in conditions
of forced migration, where interactive sessions led by prominent masters acquire the
characteristics of art therapy, aiding in the preservation of national identity and the
overcoming of cultural isolation. The study concludes that the combination of
exhibition activities with educational and practical formats ensures the active
expansion of Petrykivka painting internationally, confirming its universal plastic
language in the global art space.
The results of the study can be applied in teaching practice, in the writing of
comprehensive works on the history of Ukrainian art, in museum and exhibition
activities, and for the development of cultural diplomacy strategies.