Художнє осмислення екзистенційних втрат в українському живописі другої половини ХХ століття

Abstract

Мета статті – на основі визначення явища «екзистенційна втрата», здійснити спробу пере-осмислення художньої мови митців другої половини ХХ ст., котрі розкривали тему людської вразливості під час соціально-історичних катастроф. Розглянуто еволюцію художнього мислення від періоду «хрущовської відлиги» (1950-х років), через десятиліття застою та андеграунду (1960-ті – 1980-ті) до періоду відновлення незалежності. Проаналізовано ключові мистецькі концепції, художні течії та творчість видатних митців, які втілили драматичну екзистенцію людини в контексті історичних катастроф, політичного гніту та духовно-го пошуку. Здійснено системний аналіз творчості художників-шістдесятників, представників мистецького андеграунду 1970–1980-х років та пошукувачів нових форм художньої виразності. Методи. Дослідження ґрунтується на поєднанні герменевтичного аналізу живописних творів, структурно-образного аналізу художньої форми та інтерпретації мистецьких текстів у контексті екзистенціальної філософії й теорії культурної травми, що дає змогу виявити латентні смисли досвіду втрат у візуальній мові українського живопису другої половини ХХ століття. Результати. У дослідженні виявлено, що послідовний перехід від модифікованих форм соціалістичного реалізму й «суворого стилю» до експресіоністичних, символічних та андеграундних практик зумовив появу нової візуальної мови осмислення екзистенційних втрат, у якій індивідуальний досвід митця поєднується з колективною травмою суспільства та формує альтернативні наративи пам’яті й ідентичності. Висновок. Тема екзистенційних втрат в українському живописі другої половини ХХ ст. постає осердям художнього мислення, поєднуючи індивідуальний досвід митця з колективною травмою суспільства та перетворюючи живопис на простір духовної резистенції, збереження пам'яті та пошуку нових моделей ідентичності. The aim of the article is, based on the definition of the phenomenon of «existential loss», to attempt a reconsideration of the artistic language of artists of the second half of the 20th century who revealed the theme of human vulnerability during socio-historical catastrophes. The evolution of artistic thinking is examined from the period of the «Khrushchev Thaw» (1950s), through the decades of stagnation and the underground (1960s–1980s), to the period of independence. The author analyzes key artistic concepts, artistic movements, and the work of prominent artists who embodied the dramatic human existence in the context of historical catastrophes, political oppression, and spiritual search. A systematic analysis is carried out of the work of the «Sixtiers», representatives of the artistic underground of the 1970s–1980s, and seekers of new forms of artistic expression. Methods. The research is based on a combination of hermeneutic analysis of paintings, structural and figurative analysis of artistic form, and the interpretation of artistic texts in the context of existential philosophy and the theory of cultural trauma, which makes it possible to reveal latent meanings of the experience of loss in the visual language of Ukrainian painting of the second half of the 20th century. Results. The study reveals that the gradual transition from modified forms of socialist realism and the «severe style» to expressionist, symbolic, and underground practices led to the emergence of a new visual language for interpreting existential losses, in which the individual experience of the artist is combined with the collective trauma of society and shapes alternative narratives of memory and identity. Conclusion. The theme of existential losses in Ukrainian painting of the second half of the twentieth century appears as the core of artistic thinking, combining the individual experience of the artist with the collective trauma of society and transforming painting into a space of spiritual resistance, preservation of memory, and the search for new models of identity.