Творчість Олексія Фіщенка в контексті розвитку українського образотворчого мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному аналізу творчості Олексія Фіщенка (1920–2010) у контексті розвитку українського образотворчого мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття. У праці здійснено системний аналіз формування й еволюції авторського стилю художника, окреслено основні жанри, тематику та мотиви його творчості з урахуванням історико-культурного контексту. Систематизовано стильові й композиційні прийоми та визначено чинники, що вплинули на становлення індивідуальної художньої манери майстра. З’ясовано, що, попри значний художній доробок, спадщина митця досі не стала предметом комплексного мистецтвознавчого дослідження. Наявні відомості про О. Фіщенка обмежуються оглядовими публікаціями в академічних виданнях та статтями, що висвітлюють фрагментарні аспекти творчості художника. Це актуалізує потребу всебічного вивчення спадщини митця, а також визначення його внеску у розвиток українського образотворчого мистецтва. Простежено, що формування творчої манери О. Фіщенка відбувалося в умовах домінування соцреалізму. Адаптуючись до радянського культурного контексту, митець звертався до пейзажного жанру, традицій українського декоративно-ужиткового мистецтва та техніки кольорової ліногравюри, поєднуючи реалістичні принципи художньої мови з експериментами щодо виразних можливостей кольору і форми. Встановлено ключові чинники, що зумовили професійне становлення майстра: київська академічна школа і навчання в майстерні О. Пащенка, засвоєння української й європейської графічної традиції, переосмислення спадщини В. Фалілеєва, а також вплив кольорової гравюри початку ХХ століття. Опрацювання архівних матеріалів, творів з родинного архіву та колекції музею НАОМА дало можливість ввести до наукового обігу низку маловідомих робіт О. Фіщенка. На основі вивчення каталогів встановлено хронологію його мистецької діяльності кінця 1950-х – початку ХХІ століття, систематизовано твори за періодами, жанрами й техніками, уточнено їх датування та окреслено етапи творчої еволюції майстра. У результаті проведеної реконструкції життєвого шляху О. Фіщенка виокремлено чотири основні етапи. Так, період 1953–1959 років був присвячений формуванню професійних навичок, орієнтованих на реалістичну образність творів. У 1960–1970-х роках у творах художника утверджуються декоративно-площинні принципи, лаконізм виражальних засобів, що супроводжувалися експериментами в техніці кольорової ліногравюри й зумовили перехід до умовно-декоративної, частково абстрагованої мови. У 1980-х поглибилися колористичні й композиційні пошуки, які характеризувалися поєднанням декоративності, конструктивності та геометризації. Пізній період творчості (1990-ті – початок 2000-х років) відзначений ускладненням символічної структури образів, посиленням абстрактних тенденцій з граничним узагальненням художньої форми. Доведено, що провідним жанром робіт О. Фіщенка є пейзаж, у якому домінують природні та міські мотиви. Зображення природи Карпат, Канева, Дніпра репрезентують лірично-поетичний тип образності з акцентом на кольорі, ритміці ліній, зменшення фігуративності та узагальненні форм. Урбаністичний пейзаж, зокрема київський цикл робіт, демонструє еволюцію від ілюзорно-просторового до площинно-декоративного та геометризованого трактування композиції під впливом модернізму й українського авангарду. Жанровий діапазон творів О. Фіщенка доповнюють натюрморт і портрет. Виявлено, що натюрморти вирізняються декоративним узагальненням і формально-колористичними експериментами, що демонструють паралелі із творчістю П. Пікассо. Портрети художника характеризуються посиленою психологізацією та символізацією, які реалізуються через відтворення експресії жесту, тонально-штрихову організацію площини та застосування системи символічних мотивів. Дослідження художньої мови кольорової ліногравюри (1960–1980) дало змогу обґрунтувати її провідну роль у формуванні живописного мислення митця. Саме тут апробовувалися принципи ритмічної організації композиції, площинності зображень та утверджувалася роль кольору як самостійного смислотворчого чинника, які згодом розвиваються у живописі митця. У 1960-х роках О. Фіщенко відходить від деталізації й об’ємності, узагальнює форму і колір, мінімізує виражальні засоби, посилюючи експресію творів через широкий штрих і контур. У 1970-х роках поглибились експерименти художника з багатошаровим кольоровим друком і ручним нанесенням фарб, які розширили декоративно-виразні можливості ліногравюри. Звернення О. Фіщенка до досвіду західноєвропейського мистецтва початку ХХ століття зумовлене виявленими паралелями з ознаками з ознаками супрематизму та фовізму. Встановлено, що київські серії ліногравюр 1980-х років характеризувалися відмовою від іконографічної впізнаваності, схематизацією форм, контрастною взаємодією кольорових площин, що надавало творам символічно-метафоричного характеру. Поєднання декоративності, конструктивності й абстрагування зближує ці роботи з геометризованими та кубістичними практиками ХХ століття; відмова від штрихування та площинно-ритмічна організація кольору – з українським декоративно-прикладним мистецтвом. Рисункова спадщина О. Фіщенка 1950-х – початку 2000-х років представлена портретною серією «Людина праці» (1979-1983), яка вирізняється психологізацією та символічним осмисленням образу й орієнтацією на індивідуальність портретованих. Встановлено спорідненість пластичної організації творів серії з принципами бойчукізму щодо площинності побудови, декоративного узагальнення форми та орієнтації на великі форми зображення. У портретах Т. Шевченка художник відійшов від усталеної ідеологічної редукції образу поета, поєднавши індивідуальні риси із символікою духовної сили та свободи. Автопортрети О. Фіщенка характеризуються філософським узагальненням образу митця та переданням внутрішнього стану через ритм ліній, тональні площини й плямову організацію аркуша. Еволюція художньої мови майстра у портретах діячів «Розстріляного відродження» (1990-ті роки) простежується у геометризації, деформації та фрагментації форми образу. Композицію творів побудовано на взаємодії контрастних акцентів і домінантних форм, що засвідчує паралелі з практиками А. Матісса та Ф. Леже. Встановлено, що символічні мотиви у поєднанні з деформацією образу трансформуються у портретному жанрі у філософсько-екзистенційну систему смислів, близьку до творчих підходів П. Пікассо. Встановлено, що графічна спадщина О. Фіщенка репрезентує його як майстра ліричного пейзажу. Виявлено спорідненість гірських пейзажів художника із японською гравюрою у стилізації, тональному розмежуванні планів, декоративному узагальненні і медитативній атмосфері. З’ясовано, що експериментальні серії колажів художника відзначені пластичним узагальненням і синтезом візуального та вербального, як зокрема можемо бачити у циклі «З пісень материнської печалі», де архетип скорботи актуалізовано в площині колективної пам’яті. Живописні якості акварелей і пастелей художника 1970–1980-х років полягають у виразних колористичних поєднаннях, насиченості тональних співвідношень і провідній ролі кольору як формотворчого чинника. Тематичне розмаїття цих творів охоплює гірські, степові, морські та урбаністичні пейзажі. Визначено, що організація простору в пастельних творах характеризується декоративністю та статичністю, а в акварельних творах – світлоповітряною динамікою. Техніка пастелі у пейзажах О. Фіщенка дозволяє щільним колірним масам матеріалу відображати формування простору і підпорядковувати композиційну цілісність, тоді як в акварелях прозорість пігментів, біле тло паперу та багатошарові лесування сприяють передачі руху світла й зміни природних станів. Як в акварелях, так і в пастелях митця простежуються стилістичні впливи імпресіонізму та постімпресіонізму. Виявлено, що у живописі О. Фіщенка 1980-х – початку 2000-х років відбувається становлення абстрактно-символічної системи, структурними елементами якої стали геометричні форми (коло, квадрат, прямокутник, вертикаль) та етнокультурні символи (глечик, птах, хата, свічка тощо). Також визначено, що твори 1990–2000-х років позначені ускладненням символічної структури образу, граничним узагальненням форми та інтеграцією космологічних, екзистенційних і пам’яттєвих мотивів. Творчість цього періоду функціонує в контексті українського нефігуративного живопису доби незалежності (Т. Сільваші, О. Животков, А. Криволап, М. Гейко, М. Кривенко). З’ясовано, що абстрактно-символічна система творів О. Фіщенка поєднує модерністські формальні принципи з українською національною символікою та архетипними мотивами шляху, часу, вибору й духовного становлення. У композиціях значущими стають образи хреста, дерева, метелика, оберега та човна як універсальні знаки буття, трансформації й пам’яті, що поглиблюють філософське осмислення творів. Системна взаємодія графічного й живописного мислення у творчості О. Фіщенка проявляється у виборі технік, авторській технології друку, домінуванні кольору як формотворчого чинника, композиційних принципах, серійності та поєднанні декоративної площинності з умовною просторовістю. Встановлено, що цей синтез відображає трансформаційні процеси українського мистецтва другої половини ХХ століття, пов’язані з розмиванням меж між графікою та живописом і посиленням живописних якостей ліногравюри через варіативність фактури та активізацію кольору. Взаємозв’язок художніх стратегій О. Фіщенка з тенденціями українського мистецтва другої половини ХХ століття, зокрема з творчістю Ф. Манайла та Г. Смольського, полягає у таких спільних рисах як: узагальнення форми, контрастність кольорових площин, декоративність і ритмізація композиції. З практиками київських шістдесятників В. Задорожного, В. Перевальського, І. Литовченка спільними є площинність, символічність та метафоричність образу та відмова від ілюзорної тривимірності. Виявлено і спорідненість пластичних і образних пошуків О. Фіщенка з нефігуративним мистецтвом львівського середовища (К. Звіринський та його учні). Простежено типологічні паралелі з візуальною семіотикою О. Дубовика, що виявляються у кодуванні геометричними формами екзистенційних сюжетів, а також із творчістю Г. Гавриленка у впливах на художні системи митців східної філософії та ідей медитативного простору. Доведено, що творчість О. Фіщенка є знаковим явищем українського мистецтва другої половини ХХ століття. Його художній метод поєднує декоративність, символізацію та інтелектуалізацію образу, синтезуючи українську традицію з досвідом західноєвропейського мистецтва початку ХХ століття. Значущість ролі митця полягає у виробленні самобутньої художньої мови і нових підходів до трактування колористики, просторової організації творів та їхньої образної структури, що зберігають актуальність у сучасному мистецькому дискурсі. The dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the oeuvre of Oleksii Fishchenko (1920–2010) in the context of the development of Ukrainian easel graphics and painting of the second half of the 20th and the early 21st centuries. The study provides a systematic examination of the formation and evolution of the artist’s individual style, outlines the principal genres, themes, and motifs of his work with due consideration of the historical and cultural context. It also systematizes stylistic and compositional devices and identifies the factors that shaped the master’s distinctive artistic manner. It has been established that, despite the artist’s substantial body of work, his creative legacy has not yet been the subject of comprehensive art-historical research. Existing information on O. Fishchenko is limited to overview publications in academic and reference editions, as well as articles addressing selected aspects of his works and artistic practice. This underscores the need for a thorough study of the artist’s legacy in view of his contribution to the development of Ukrainian graphics and painting. It has been demonstrated that the formation of O. Fishchenko’s artistic manner took place under conditions of ideological regulation and the dominance of socialist realism. Adapting to the Soviet cultural context, the artist turned to the «neutral» landscape genre, the traditions of Ukrainian decorative and applied arts, and the technique of color linocut, combining a realist foundation with experiments in color and form. The key factors that determined the artist’s professional formation have been identified: the Kyiv academic school and his training in the workshop of O. Pashchenko, the assimilation of Ukrainian and European graphic traditions, the reinterpretation of the legacy of V. Falileiev, as well as the influence of early 20th-century color printmaking and Eastern art. As a result of examining archival materials – primarily the family archive – and private collections, a number of little-known works by O. Fishchenko have been introduced into scholarly circulation. Based on exhibition catalogues, the chronology of his exhibition activity from the late 1950s to the early 21st century has been established; his works have been systematized according to periods, genres, and techniques; their dating has been specified, and the stages of his artistic evolution have been outlined. Through the reconstruction of O. Fishchenko’s life and creative trajectory, four stages of his artistic development have been distinguished. The period from 1953 to 1959 is marked by the formation of professional skills and an orientation toward realist imagery. In the 1960s-1970s, decorative planar principles, laconic means of expression, and experiments in the technique of color linocut became established, leading to a transition toward a conditionally decorative, partially abstracted visual language. In the 1980s, his work is characterized by deepened explorations of color and composition, combining decorativeness, constructiveness, and geometrization. The late period (1990s-early 2000s) is distinguished by a more complex symbolic structure of imagery and a strengthening of abstract tendencies accompanied by an extreme generalization of artistic form. It has been demonstrated that landscape remained the leading genre in O. Fishchenko’s oeuvre, undergoing significant figurative and stylistic transformations. His work is dominated by natural and urban landscapes. Natural motifs (the Carpathians, Kaniv, the Dnipro) represent a lyrical-poetic type of imagery, with an emphasis on color, rhythmic linearity, reduction of figuration, and generalization of form. The urban landscape, particularly the Kyiv cycle, evolves from an illusionistic spatial treatment to a planar-decorative and geometrized mode under the influence of modernism and the Ukrainian avant-garde. The genre spectrum is complemented by still life – marked by decorative generalization and formal-coloristic experiments with parallels to the work of P. Picasso – and portraiture, characterized by psychological depth and symbolization (self-portraits, images of figures of the «Executed Renaissance»), achieved through expressive gesture, tonal-linear organization, and symbolic motifs. O. Fishchenko’s landscapes are distinguished by decorative generalization and meditative qualities, his portraits by psychological intensity and symbolism, and his experimental series and collages by a synthesis of plastic and semantic structures. As a result of the analysis of the artistic language of color linocut (1960–1980), its leading role in shaping the artist’s painterly thinking has been substantiated: it is here that the principles of rhythmic organization of composition, planar treatment, and the role of color as an independent meaning-generating factor were formed, later developing in the artist’s painting. In the 1960s, O. Fishchenko moved away from detail and volumetric modeling, instead generalizing form and color, minimizing expressive means, and intensifying expression through broad strokes and contour. In the 1970s, the artist deepened his experiments with multi-layered color printing and hand-applied pigments, employing the principle of reduction (in analogy with P. Picasso), which expanded the decorative and expressive possibilities of linocut. The study reveals Fishchenko’s adaptation of early 20th-century Western European artistic experience, including parallels with Suprematism (planarity, geometrization, rejection of perspective) and Fauvism (intense local color, contrast). It has been established that in the 1980s, O. Fishchenko’s Kyiv linocut series were characterized by a departure from iconographic recognizability, the schematization of forms, heightened contrast, and a network-like interaction of color planes, which imparted a symbolic and metaphorical quality to the works. The combination of decorativeness, constructiveness, and abstraction brings these works closer to the geometrized and Cubist practices of the 20th century, while the rejection of hatching and the planar-rhythmic organization of color relate them to Ukrainian decorative and applied arts. The analysis of O. Fishchenko’s drawing heritage from the 1950s to the early 2000s has revealed the dominance of the portrait genre. The portrait series «Man of Labor» is distinguished by psychological depth and symbolic interpretation of the image, as well as a focus on the individuality of the sitters. An affinity between the plastic organization of the works in this series and the principles of Boychukism has been identified, particularly in the planar construction and decorative generalization of forms. In his portraits of Taras Shevchenko, the artist departs from the established ideological reduction of the poet’s image, combining individual features with symbolism of spiritual strength and freedom. O. Fishchenko’s self-portraits are characterized by a philosophical generalization of the artist’s image and the conveyance of an inner state through the rhythm of lines, tonal planes, and the spot-based organization of the sheet. The evolution of the artist’s visual language in his portraits of figures of the «Executed Renaissance» (1990s) has been traced, manifesting in the geometrization, deformation, and fragmentation of form, which serve to convey psychological tension. The compositions are reduced to tonal accents and dominant lines, revealing parallels with the practices of H. Matisse and F. Léger. It has been established that symbolic motifs (in particular, the candle), combined with the deformation of the image, are transformed within the portrait genre into a philosophical and existential system of meanings, akin to the approaches of P. Picasso. The study demonstrates the consonance of the artist’s graphic language with the tendencies of Ukrainian art at the turn of the 20th and 21st centuries, marked by the increasing complexity of symbolic and plastic structures. It has been established that O. Fishchenko’s graphic legacy presents him as a master of the lyrical landscape (marine, urban, rural, and mountain). An affinity between the artist’s mountain landscapes and Japanese printmaking has been identified in their stylization, tonal differentiation of planes, decorative generalization, and meditative atmosphere. It has been found that his experimental series and collages are marked by plastic generalization and a synthesis of the visual and the verbal, particularly in the cycle «From the Songs of Maternal Sorrow» where the archetype of grief is actualized within the framework of collective memory. The painterly quality of the artist’s watercolors and pastels (1970s–1980s) has been substantiated, manifested in color combinations, the richness of tonal relationships, and the leading role of color in form-making. The expansion of the thematic range of his pastel works has been traced – from the mountain motifs of the 1970s to steppe, marine, and urban landscapes. Two distinct models of spatial organization in his watercolor and pastel works have been identified: a decorative-static model in pastels and a light-air dynamic model in watercolors. In pastel landscapes, dense color masses construct the space and determine compositional unity, whereas in watercolors, the transparency of pigments, the white ground of the paper, and multilayered glazing convey the movement of light and the changeability of natural states. In both watercolors and pastels, stylistic influences of Impressionism and Post-Impressionism have been observed. The gradual formation of a system of abstract-symbolic signs in O. Fishchenko’s painting of the 1980s–early 2000s has been established. Its structural elements include geometric forms (circle, square, rectangle, vertical) and ethno-cultural signs (jug, bird, house, candle, etc.), which acquire symbolic meaning. It has been determined that works of the 1990s–2000s are marked by an increasingly complex symbolic structure, an extreme generalization of form, and the integration of cosmological, existential, and mnemonic motifs. It has been shown that the artist’s work of this period functions within the context of Ukrainian non-figurative painting of the independence era (T. Sylvashi, O. Zhyvotkov, A. Kryvolap, M. Heiko, M. Kryvenko). It has been established that O. Fishchenko’s abstract-symbolic system combines modernist formal principles with national symbolism and archetypal motifs of path, time, choice, and spiritual becoming. In his compositions, such images as the cross, tree, butterfly, amulet, and boat acquire particular significance as universal signs of being, transformation, and memory, deepening the philosophical resonance of the works. It has been established that the systematic interaction of graphic and painterly modes of thinking in O. Fishchenko’s work is manifested in the choice of techniques, the artist’s printing methodology, the dominance of color as a form-generating factor, compositional principles, seriality, and the combination of decorative planarity with conditional spatiality. It has been determined that this synthesis reflects the transformational processes of Ukrainian art in the second half of the 20th century, associated with the blurring of boundaries between graphics and painting and the intensification of the painterly qualities of linocut through the variability of texture and the activation of color. The interrelation between O. Fishchenko’s artistic strategies and the trends of Ukrainian art in the second half of the 20th century has been established, in particular with the work of F. Manailo and H. Smolskyi (generalization of form, contrast of color planes, decorativeness, and rhythmic organization of composition), as well as with the practices of the Kyiv Sixtiers – V. Zadorozhnyi, V. Perevalskyi, and I. Lytovchenko – characterized by planarity, symbolism, metaphorical imagery, and the rejection of illusionistic three-dimensionality. An affinity has also been identified between Fishchenko’s plastic and figurative explorations and the non-figurative art of the Lviv milieu (K. Zvirynskyi and his students). Typological parallels with the visual semiotics of O. Dubovyk have been traced, manifested in the encoding of existential themes through geometric forms, as well as with the work of H Havrylenko – in terms of the influence of Eastern philosophy and the concept of meditative space on the artists’ visual systems. It has been demonstrated that O. Fishchenko’s oeuvre constitutes a significant phenomenon in Ukrainian art of the second half of the 20th century. His artistic system combines decorativeness, symbolization, and the intellectualization of the image, synthesizing Ukrainian tradition with the experience of early 20th-century Western European art. The significance of the artist lies in the development of an original artistic language and new approaches to the treatment of color, spatial organization, and image structure, which remain relevant in contemporary artistic discourse.