Abstract:
Кваліфікаційну бакалаврську роботу присвячено дослідженню еволюції єврейського образотворчого мистецтва України у складний період трансформацій 1930–1950-х років. Основна увага зосереджена на генезі національного образотворчого стилю, що сформувався в межах діяльності об’єднання Культур-Ліга, та його подальшій видозміні під тиском тоталітарної ідеології, геноциду та війни.
У роботі проаналізовано Культур-Лігу не лише як культурно-громадський феномен, а як потужний інтелектуальний фундамент, що ставив за мету творення сучасного єврейського мистецтва в загальноєвропейському модерністському контексті. Досліджено джерела формування візуальної мови митців: від навчання у провідних академіях Європи та співпраці з представниками українського авангарду до переосмислення релігійної символіки, народної культури та естетики «примітиву».
Особливий акцент зроблено на процесі руйнації цілісного колективного проєкту Культур-Ліги після її офіційної ліквідації. Розглянуто трансформацію творчого методу художників: від сміливих модерністських експериментів 1920-х років до вимушеного пристосування в умовах панування соціалістичного реалізму в 1930-х. Автором відстежено, як єврейська мистецька спільнота, розпорошена політичним терором, перейшла від маніфестації національного стилю до індивідуальних художніх стратегій.
Важливою частиною дослідження є висвітлення трагедії Голокосту як болючого духовного вектора, що докорінно змінив зміст і образність творів. Проаналізовано, як пам'ять про національну катастрофу проявилася в роботах митців, що працювали на теренах радянської України. Встановлено, що в повоєнний період мистецтво стає формою збереження ідентичності та фіксації національної травми, де традиційні образи-символи набувають нового, трагічного переосмислення.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному відстеженні шляху єврейського мистецтва в Україні від періоду його розквіту (1918–1924) до стадії внутрішнього спротиву та рефлексії над досвідом нищення в межах національної пам’яті.
The bachelor’s qualification thesis is devoted to the study of the evolution of Jewish visual art in Ukraine during the complex period of transformations spanning the 1930s–1950s. The primary focus is placed on the genesis of a national visual style that emerged within the framework of the Kultur Lige association and its subsequent transformation under the pressure of totalitarian ideology, genocide, and war.
The thesis examines the Kultur Lige not only as a cultural and social phenomenon, but also as a powerful intellectual foundation aimed at creating a modern Jewish art within the broader context of European modernism. The study explores the sources that shaped the artists’ visual language, including their education at leading European academies, collaboration with representatives of the Ukrainian avant-garde, and reinterpretation of religious symbolism, folk culture, and the aesthetics of “primitivism.”
Special attention is given to the process of disintegration of the unified collective project of the Kultur Lige following its official dissolution. The transformation of the artists’ creative methods is analyzed, tracing the shift from the bold modernist experiments of the 1920s to the forced adaptation to Socialist Realism in the 1930s. The author demonstrates how the Jewish artistic community, fragmented by political terror, moved from the articulation of a national style toward individual artistic strategies.
An important aspect of the research is the examination of the Holocaust tragedy as a profound spiritual vector that fundamentally altered the content and imagery of artistic works. The thesis analyzes how the memory of national catastrophe manifested itself in the works of artists active in Soviet Ukraine. It is established that, in the postwar period, art became a means of preserving identity and recording national trauma, while traditional symbolic images acquired new tragic reinterpretations.
The scientific novelty of the study lies in its comprehensive tracing of the development of Jewish art in Ukraine from the period of its flourishing (1918–1924) to the stage of internal resistance and reflection upon the experience of destruction within the framework of national memory.
