Особливості протестантської архітектури України в контексті богословських і соціокультурних змін

Abstract

У кваліфікаційній роботі комплексно досліджено еволюцію архітектурних форм протестантських громад України від XVI ст. до сучасності крізь призму теологічних трансформацій та соціокультурних чинників. Проаналізовано термінологічний апарат, за допомогою якого протестантські спільноти ідентифікують свій сакральний простір, та обґрунтовано доцільність використання термінів «кірха», «дім молитви» та «християнський центр» замість традиційного поняття «храм». У процесі дослідження визначено вплив фундаментальних доктрин Реформації на архітектурне планування, що виявилося у десакралізації будівлі, ліквідації вівтарної перегородки та центруванні простору навколо кафедри як місця проповіді Слова. Розглянуто специфіку архітектурної спадщини іноземних колоністів (лютеран, реформатів, менонітів) XVIII—XIX ст. та доведено, що сучасна євангельська архітектура України фактично втратила пряму стилістичну тяглість із цією традицією через радянські репресії та переривання мистецької школи. Описано соціокультурні особливості протестантського будівництва доби незалежності. Доведено, що перші пострадянські десятиліття характеризувалися засиллям строкатої еклектики та кітчу, паралельно з якими під впливом американської моделі «емоційного поклоніння» відбувся перехід до проєктування залів за театрально-концертним принципом та концепцією мультифункціональності. Особливу увагу приділено феномену «псевдоготики» як засобу конфесійної самоідентифікації, практикам «сакралізації світського простору» через ревіталізацію цивільних споруд, а також усвідомленому запозиченню силуетних елементів православного зодчества для подолання соціокультурних барʼєрів. На основі проведеної автором серії інтервʼю з пасторами та архітекторкою виявлено, що в українському протестантизмі досі триває боротьба між прагматичним мінімалізмом та підсвідомим наслідуванням православної естетики (використання куполів, розписів тощо). Одночасно з цим зафіксований інтелектуальний зсув у сучасному протестантському середовищі, повʼязаний із рецепцією ідей теоестетики (богословʼя краси) для розпізнавання та критичного подолання архітектурного кітчу. Зроблено висновок, архітектура протестантів України відмовляється від ізоляції, еволюціонуючи від замкненої «домашньої церкви» до відкритого, людиноорієнтованого та інклюзивного громадського центру. Наукова новизна полягає у систематизації архітектурних стилів протестантських споруд України та виявленні механізмів впливу теології на зміну типології будівель у ХХІ ст., а також у введенні до наукового обігу євангельського дискурсу матеріалів інтервʼю з релігійними діячами та практикуючою архітекторкою. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання при проєктуванні нових молитовних будинків, реставрації історичних кірх та у викладанні курсів з історії сакрального мистецтва. The qualifying work is the complex study to examine the evolution of architectural forms of Protestant communities in Ukraine from the 16th century to the present through the prism of theological transformations and socio-cultural factors. The terminology used by Protestant communities to identify their sacred space is analyzed, and the appropriateness of using the terms "kirkh" (German-style church), "house of prayer", and "Christian center" instead of the traditional concept of "temple" is justified. The study determines the influence of the fundamental doctrines of the Reformation on architectural planning, which resulted in the desacralization of the building, the elimination of the altar screen (partition), and the centering of the space around the pulpit as the place for preaching the Word. The specific architectural heritage of foreign colonists (Lutherans, Reformed, Mennonites) of the 18th—19th centuries is considered, and it is proven that modern evangelical architecture in Ukraine has virtually lost its direct stylistic continuity with this tradition due to Soviet repressions and the interruption of the artistic school. The socio-cultural features of Protestant construction during the era of Independence are described. It is proven that the first post-Soviet decades were characterized by a predominance of eclectic styles and kitsch, alongside which, under the influence of the American model of "emotional worship", a transition occurred toward designing halls based on the theater-and-concert principle and the concept of multifunctionality. Particular attention is paid to the phenomenon of "pseudo-Gothic" as a means of denominational self-identification, the practices of "sacralizing secular space" through the revitalization of civic buildings, and the conscious borrowing of silhouette elements from Orthodox architecture to overcome socio-cultural barriers. Based on a series of interviews conducted by the author with pastors and architects, it was revealed that Ukrainian Protestantism is still caught in a struggle between pragmatic minimalism and the subconscious imitation of Orthodox aesthetics (the use of domes, wall paintings, etc.). Simultaneously, an intellectual shift in the modern Protestant environment has been documented, associated with the reception of the ideas of theo-aesthetics (theology of beauty) for the identification and critical overcoming of architectural kitsch. It is concluded that the architecture of Protestants in Ukraine is abandoning isolation, evolving from a closed "house church" into an open, people-oriented, and inclusive community hub. Scientific novelty lies in the systematization of architectural styles of Protestant buildings in Ukraine and identifying the mechanisms of theology's influence on changing the typology of buildings in the 21st century, as well as in introducing the materials of interviews with religious figures and practicing architects into the scientific discourse of evangelical studies. Practical significance of the results lies in the possibility of using them in the design of new prayer houses, restoration of historical churches, and in teaching courses on the history of sacred art.