Цифрові технології у виставковій діяльності музеїв: міжнародний досвід та українська практика

Abstract

У кваліфікаційній бакалаврській роботі досліджено роль цифрових технологій у виставковій діяльності музеїв на прикладі міжнародного та українського досвіду. Актуальність теми зумовлена активною цифровізацією музейної сфери, посиленою кризами останніх років – пандемією COVID-19 та повномасштабною війною Росії проти України, які в українському контексті розширили функції цифрового ресурсу: до його комунікаційної ролі, що залишається визначальною, додалися функції збереження спадщини та захисту прав на культурні цінності. Метою роботи є аналіз теоретичних моделей і практичного міжнародного та українського досвіду використання цифрових технологій у виставковій діяльності музеїв, а також виявлення технологічних, економічних і етичних ризиків їх упровадження. Об’єктом дослідження є виставкова діяльність музеїв, предметом – цифрові технології в музейних експозиціях. Застосовано системний і порівняльний аналіз, метод кейс-стаді, дискурс-аналіз та модель музейного користувацького досвіду (MEUX), що дозволяє оцінити прагматичний і гедоністичний виміри взаємодії відвідувача з експозицією. Проаналізовано теоретичні підходи до музейної комунікації; розглянуто міжнародні кейси Лувру, Rijksmuseum, Tate і teamLab Planets; досліджено український досвід Музею Ханенків, НХМУ, платформи єМузей та ініціатив SUCHO, HeMo і Skeiron; систематизовано ризики цифровізації. Доведено, що ефективність цифрових технологій у виставковій діяльності визначається насамперед мірою їхньої відповідності конкретній репрезентаційній меті, а не технологічною складністю чи новизною рішення. Обґрунтовано розширення функцій цифрових виставкових практик в умовах кризи: комунікаційна функція доповнюється завданнями збереження спадщини, документування експозиційного матеріалу та забезпечення інституційного виживання. Показано, що якість цифрової документації музейних колекцій визначає межі майбутньої виставкової та реституційної роботи. Наукова новизна полягає в комплексному мистецтвознавчому аналізі українських практик «кризової цифровізації» у співвідношенні з міжнародними тенденціями. Практичне значення результатів – можливість їх використання в музейній, кураторській та освітній діяльності. The thesis examines the role of digital technologies in the exhibition activity of museums based on international and Ukrainian experience. The relevance of the topic stems from the rapid digitalization of the museum sector, intensified by the recent crises – the COVID-19 pandemic and Russia’s full-scale war against Ukraine. In the Ukrainian context these crises broadened the functions of the digital resource: alongside its communicative role, which remains central, it acquired the functions of heritage preservation and the protection of rights to cultural property. The aim of the research is to analyze theoretical models and the practical international and Ukrainian experience of using digital technologies in museum exhibition activity, and to identify the technological, economic and ethical risks of their implementation. The object of the study is museum exhibition activity, while the subject is digital technologies in museum displays. The methodology includes systemic and comparative analysis, the case-study method, discourse analysis and the Museum Exhibition User Experience (MEUX) model. The study examines the international cases of the Louvre, the Rijksmuseum, Tate and teamLab Planets and investigates the Ukrainian experience of the Khanenko Museum, the NAMU, the eMuseum platform, and the SUCHO, HeMo, and Skeiron initiatives. It is argued that the effectiveness of digital technologies in exhibition activity is determined primarily by the degree of their correspondence to a specific representational goal, rather than by the technological complexity or novelty of the solution. The broadening of the functions of digital exhibition practices under crisis conditions is substantiated: the communicative function is complemented by the tasks of heritage preservation, documentation of exhibition material and the securing of institutional survival. It is shown that the quality of digital documentation of museum collections determines the limits of future exhibition and restitution work. The scientific novelty consists in a comprehensive art-historical analysis of Ukrainian practices of crisis-driven digitalization in comparison with international trends. The practical significance lies in the applicability of the results in museum, curatorial, and educational activity.