Abstract:
Дослідження присвячене феномену “дозволеного мистецтва” в Україні
1970–1980-х років - явища, що виникло на перетині офіційної радянської
культури та неофіційних художніх практик. Мета роботи полягає у виявленні
регіональної специфіки художнього процесу в Києві, Харкові, Львові, Одесі та
Дніпрі, аналізі творчих стратегій митців в умовах ідеологічного контролю та
осмисленні мистецтва як простору прихованого діалогу між митцем і
системою.
Період “застою” характеризувався домінуванням соціалістичного
реалізму, що визначав допустимі теми й форми творчості. Водночас
художники використовували символіку, метафоричність і технічний
експеримент для створення альтернативної художньої мови, формально не
виходячи за межі прийнятної естетики. Саме така подвійність визначила
сутність “дозволеного мистецтва” як проміжної форми між офіційним
каноном і нонконформізмом.
Аналіз регіональних осередків показав, що кожен виробив власну
модель розвитку. Київ представлений монументальним мистецтвом і
концептуальними пошуками Ади Рибачук та Володимира Мельниченка,
Флоріана Юр'єва, Валерія Ламаха. Харківська школа фотографії - група “Час”
із Борисом Михайловим, Євгеном Павловим та Юрієм Рупіним - перетворила
фотографію на інструмент критичного експерименту. Львів вирізнявся
впливом субкультури хіпі та діяльністю фотогрупи “Вежа”. В Одесі
сформувався концептуалізм із характерними іронією та абсурдом,
центральною постаттю якого став Войцехов. Дніпро поєднав академічну
скульптуру Небоженка й Куценка з авторською фотографічною школою
фотоклубу “Дніпро”.
Дослідження доводить, що регіональна різноманітність мистецьких
процесів стала важливою передумовою розвитку сучасного українського
мистецтва.
The study is devoted to the phenomenon of “permitted art” in Ukraine during
the 1970s–1980s, a phenomenon that emerged at the intersection of official Soviet
culture and unofficial artistic practices. The purpose of the research is to identify the
regional specificities of artistic processes in Kyiv, Kharkiv, Lviv, Odesa, and
Dnipro, to analyze the creative strategies employed by artists under conditions of
ideological control, and to interpret art as a space of hidden dialogue between the
artist and the Soviet system.
The period of “stagnation” was characterized by the dominance of Socialist
Realism, which determined the acceptable themes and forms of artistic expression.
At the same time, artists employed symbolism, metaphorical imagery, and technical
experimentation to create an alternative artistic language while formally remaining
within the boundaries of approved aesthetics. This duality defined the essence of
“permitted art” as an intermediate form between the official canon and
nonconformist art.
The analysis of regional artistic centers demonstrated that each developed its
own distinctive model of artistic practice. Kyiv was represented by monumental art
and conceptual explorations of Ada Rybachuk, Volodymyr Melnychenko, Florian
Yuriev, and Valerii Lamakh. The Kharkiv School of Photography, particularly the
“Vremya” (“Time”) group with Borys Mykhailov, Yevhen Pavlov, and Yurii Rupin,
transformed photography into a tool of critical experimentation. Lviv stood out due
to the influence of the hippie subculture and the activities of the “Tower”
photographic group. In Odesa, a form of conceptualism characterized by irony and
absurdity emerged, with Vojtsekhov as one of its central figures. Dnipro combined
the academic sculpture of Nebozhenko and Kutsenko with the authorial
photographic tradition of the “Dnipro” photo club.
The research demonstrates that the regional diversity of artistic processes
became an important prerequisite for the development of contemporary Ukrainian
art.
