Аннотации:
Пластична мова архітектури громадських будівель ХХ століття як
складова архітектурної форми вперше розглянута як об’єкт еволюції, з
виявленням витоків і чинників формування нових пластичних об’ємних
елементів, їх виразності, сучасних засад і прийомів організації архітектурної
форми, що дозволило виявити етапи еволюційного процесу та спрогнозувати
перспективи і принципи подальшого розвитку.
Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із
висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел,
ілюстративного матеріалу та додатків.
У вступі обґрунтовано актуальність теми наукового дослідження,
визначено проблему дослідження та оцінено стан її наукових і практичних
опрацювань. Визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, межі та методи
дослідження. Описано базу наукових джерел. Розкрито наукову новизну,
теоретичне та практичне значення дослідження, зазначено особистий внесок
здобувача та апробацію матеріалів дослідження.
Перший розділ «Історіографія, поняттєвий апарат, методика
дослідження» складається з трьох підрозділів, метою яких є аналіз і
систематизація наукових джерел, присвячених історії та теорії архітектури,
визначенню поняттєвого апарату цього дослідження та методики.
Схарактеризовано сучасний стан вивченості проблеми дослідження.
Розглянуто джерельну базу щодо теоретичних питань формування
архітектурної форми, тектоніки та композиціїйних рішень. Охоплено праці з визначення особливостей пластичної мови архітектури. Залучено джерела для
визначення головних чинників і витоків становлення архітектури ХХ століття.
Проаналізовано джерела, присвячені історії архітектури ХХ століття та
відмінностям формоутворення архітектури і пластичної мови громадських
будинків, що еволюціонували у ХХ столітті. Використано джерела, які
характеризують основні конструктивні системи та типи зовнішніх
огороджувальних конструкцій громадських будівель ХХ століття, а також
прийоми організації архітектурної форми. Опрацьовано літературу з
перспективних технологій і теоретичних питань новітнього формоутворення в
галузі будівництва та архітектури. Сукупність розглянутих і проаналізованих
джерел відкрила можливість для дослідження питань формування пластичної
мови архітектури громадських будівель ХХ століття; встановлення причиновонаслідкових зв’язків її появи та розвитку.
Особливу увагу приділено аналізу наукових праць, присвячених
теоретичному визначенню поняттєвого апарату дослідження, а саме розумінню
поняття «архітектурна форма» та її невіддільної складової – «пластичної мови
архітектури». На підставі здійсненого аналізу визначено, що архітектурна
форма є результатом поєднання вимог функції, технічного рішення та
художньої виразності пластичних елементів. Пластичні об’ємні елементи,
сформовані в єдину композицію, є складовою архітектурної форми. Саме їхні
«морфологія», трактування, закономірності форми, тектоніка і репрезентують
пластичну мову різних еволюційних періодів. Вона уособлює сукупність усіх
елементів, деталей, композиційних рішень, характеристик видимої оболонки
архітектури, формуючи певний візуальний ряд, пластичний код. Величезне
різноманіття стилістичних напрямків, тенденцій, постійних змін у різних
сферах буття впродовж як ХХ століття, так і ХХІ століття зумовило значне
розширення палітри пластичних засобів вираження архітектурної форми. І саме
різноманіття спонукало до поглибленого вивчення витоків, еволюції та
подальшого розвитку пластичної мови архітектури громадських будівель у ХХ
столітті. У дисертації підкреслена цінність описового логічного, системного,
змістовно-формального методів. А також методи охоплюють спостереження,
порівняння, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного,
абстрагування, конкретизацію, ототожнення. Залучені методи аналізу, синтезу.
Визначення пластичних елементів як об’єктів мови архітектури і визначення їх
трактування здійснено завдяки використанню морфологічного підходу.
Сукупність обраних методів і підходів дозволила розкрити та максимально
широко опрацювати матеріал наукового дослідження. Варто наголосити, що
методика дослідження полягала не в почерговому аналізі стилів архітектури, а
у виявленні та аналізі властивостей або трактуванні елементів пластичної мови
архітектури в процесі її еволюції протягом ХХ століття.
У другому розділі «Еволюційні закономірності формування
пластичної мови архітектури громадських будівель у ХХ столітті» виявлено
та досліджено витоки формування архітектури громадських будівель у ХХ
столітті, їх пластичну мову, етапи еволюції, зміну стилів і напрямів, а також
протиріччя еволюційних процесів, які виникали в окремих історичних періодах
в різних країнах світу.
Змінам у архітектурі ХХ ст. передували причиново-наслідкові процеси
культурного, соціального, технологічного та урбаністичного характеру, які
впливали на еволюцію архітектури. Структуризація та поглиблене вивчення
цих процесів дало чітке розуміння витоків формування пластичної мови
архітектури ХХ століття, яка значущо відрізняється від усіх попередніх стилів і
саме це робить її суголосною часу. Зазначено, що розвивалась і теорія
архітектури, відбувалося переосмислення підходів до формування та організації
архітектурної форми. Історичний аналіз основних еволюційних процесів у
архітектурі початку ХХ століття показав, що тогочасні зміни були не
поступовими, а мали різкий, стрибкоподібний характер.
У дослідженні з’ясовано, що у ХХ столітті відбулися значні якісні
переміни у формуванні архітектурної форми та її пластичної мови, змінилися
тектонічні характеристики. Формування першого етапу (1900–1920) пластичної мови архітектури громадських будівель ХХ століття відбулося з появою стилю
«модерн», який прийшов на зміну еклектиці та неокласичним,
псевдоісторичним напрямкам, які панували наприкінці ХІХ століття. Пошук
виразності конструктивних і декоративних пластичних елементів відбувався на
основі біотектоніки, рослинних і органічних форм. Відбулася зміна
«морфології» мови. На зміну модерну прийшов стиль «модернізм». Це стало
другим етапом (1920–1930) еволюції пластичної мови архітектури громадських
будівель ХХ століття. Основою формування архітектурної форми стає
функціональність простору, який необхідно було обмежити поверхнями. Тому
питання виразності пластики, знаків і символів практично знято. В окремих
країнах розвиток модернізму було перервано. Третій етап (1930–1950) еволюції
пластичної мови відображає повернення до використання класичних
архітектурних символів. Незалежно від типу будівлі архітектурну форму
підпорядковували композиційним законам часів розквіту імперського світу, а
пластична мова формувалася згідно з класичним ордером. Проте тяжіння до
раціональності й технологічності в архітектурі з часом повернулося. Пізні етапи
модернізму (1950–1970) можна виділити у окремий четвертий етап. Одним із
таких напрямів був бруталізм. Його пластичною мовою стала спроба надати
тектоніку основному будівельному матеріалу того часу – залізобетону. П’ятий
етапом еволюції пластичної мови архітектури (починаючи з середини 1960-х)
виявлений заміною аскетизму модернізму на пошуки виразності та знакового
смислу пластичних елементів. Постмодернізм виникає як певна філософська,
інтелектуальна позиція принципів створення архітектури. Філософія
постмодернізму дозволяла вільне трактування архітектури, гру із сенсами та
стилями. Головна відмінність постмодерної архітектури в тому, що вона
вирішує не тільки функціональні та конструктивні завдання, а і виконує
функцію «повідомлення», «символу», а її пластична мова має яскраве
семантичне навантаження. Плюралізм філософської сутності постмодерної
архітектури привів до появи різних напрямів таких як радикальний еклектизм,
іронічний постмодернізм, хай-тек, деконструктивізм і кіч, де пластична мова від художньої виразності прямує більше до семантичних, знакових сенсів. Це
заключний, шостий етап еволюції, початок якого умовно можна датувати
серединою 80-х років ХХ століття. Процес зміни стилів достатньо вивчений,
але мало досліджень присвячено саме чинникам змін та еволюції пластичної
мови у ХХ столітті. Еволюційні процеси ХХ століття в архітектурі не змогли б
відбутися без зміни конструктивної основи в будівництві. Це – конструктивне
виокремлення зовнішньої стіни із загальної структури і втрата її несних
властивостей. Підтверджено, що саме цей процес істотно вплинув на еволюцію
пластичної мови архітектури в подальшому. Відбулася зміна тектонічних
принципів, і художнє вираження роботи конструктивних рішень будівлі
перестало бути явним, змінилася сутність цього поняття, його трактування.
Тектоніка в деяких випадках сфальсифікована в архітектурній формі.
Особливістю еволюції архітектури ХХ століття є тенденція повернення
до стилів попередніх епох. Проведений аналіз виявив такі причини цього
явища: панівна ідеологія держав; філософське, інтелектуальне ставлення до
архітектури (на прикладі стилю постмодернізм); вплив історичного
середовища, а також зауважено відсутність коректного розуміння сучасних
можливостей формування архітектури.
На підставі досліджень зміни архітектурних стилів і напрямів було
створено модель еволюції пластичної мови архітектури громадських будівель
ХХ століття. З’ясовано, що пластична мова розвивалася нерівномірно та
повсякчас змінювала своє трактування. На початку ХХ століття відбувалися
пошуки нових трактувань і нового вираження. Пластична мова набувала
іншомовних трактувань природного органічного світу, його тектоніки. Другий
етап означився як відмова від художньої виразності пластичних елементів.
Третій етап звертався до використання повтору класичних елементів, символів,
які беруть свій початок від часів Античності. Четвертий етап – це спроба
повернути принципи тектонічності, поетизувати аскетизм модернізму. П’ятий
етап – інтерпретація класичних форм. Плюралізм, закладений філософією в
розуміння архітектури, привів до появи різноманітності нових трактувань. У третьому розділі «Пластична мова та її еволюція як відображення
новітніх тектонічних властивостей архітектури» ґрунтуючись на
дослідженні змін, що відбулись в архітектурі ХХ століття, визначено основні
типи конструктивних систем громадських будівель і класифікацію зовнішніх
огороджувальних конструкцій. Схарактеризовано прийоми та засоби
формування архітектурної форми та її пластичної мови громадських будівель у
ХХ та на початку ХХІ століття. Визначено головні перспективні принципи
формування пластичної мови архітектури громадських будівель на основі
новітніх вимог і трактувань, що і є результатом еволюції архітектури
громадських будівель ХХ століття.
З’ясовано, що завдяки новітнім технологіям та будівельним матеріалам
на сьогодні сформувалися основні конструктивні типи будівель: будівлі з
несними стінами (традиційні); будівлі з внутрішнім каркасом із навісними, або
самонесними фасадами; будівлі із зовнішнім каркасом; будівлі-оболонки, які
мають окремі конструктивні рішення: зовнішню оболонку – огородження та
внутрішній каркас.
У дослідженні запропоновано та сформовано класифікацію
огороджувальних елементів: за конструктивними ознаками (самонесучі,
навісні), за матеріалом (світлопрозорі, непрозорі конструкції, скло, метал,
композити, полімери та інше), а також різні за текстурою, фактурою, кольором,
конфігурацією елементів, системами кріплення. Здійснений аналіз показав, що
унікальність систем навісних фасадів дозволяє якнайкраще відображати
індивідуальність і концептуальність архітектури. Застосування значної
кількості елементів і матеріалів у архітектурі ХХІ століття зумовило
формування нових композиційних прийомів організації архітектурних форм.
Нові технології, конструктивні схеми та смислове художне навантаження
породжують нові прийоми організації архітектурної форми, які кардинально
відрізняються від класичних. Узагальнено такі прийоми формоутворення
архітектури, як: світлопрозорі фасади; дематеріалізація архітектури; можливість хаотичного розташування віконних отворів на фасадах; злиття стін
і покриття; криволінійність зовнішніх стін; будівлі-консолі.
Дослідженням визначено основні принципи формування новітніх
трактувань пластичної мови як результат еволюції архітектури громадських
будівель ХХ століття, які і визначають подальший розвиток архітектури.
Перше – принцип оптимізації вимог сталого розвитку. Головне завдання
та вимога від суспільства до архітектури вирішується вдосконаленням системи
огороджувальної оболонки будівель, застосуванням прийомів еко-архітектури
та використанням систем отримання альтернативної енергії безпосередньо
архітектурною формою. Друге – принцип інформативності в архітектурі. Цей
принцип відповідає вимогам реклами та маркетингу сучасної економіки. У
даному випадку пластична мова архітектури дематеріалізується і змінюється на
мову візуального мистецтва у вигляді медіафасадів та їх елементів. Також цим
принципом користуються архітектори, проєктуючи несподівані,
експериментальні будівлі, що робить їх знаковими, рекламними домінантами в
містобудівному каркасі. Третє – принцип інтеграції дизайну в архітектуру. Цей
принцип виявляється в новітніх архітектурних прийомах – типове
проєктування, кінетична архітектура, мобільна архітектура, 3D друк. Цей
принцип спростовує основні архітектурні властивості – прив’язку до місця,
статичну незмінність композиційного рішення, індивідуальність. Четверте –
принцип використання алгоритмів. Залучення штучного інтелекту до
проєктування приводить до формування нових архітектурних форм і
трактувань пластичної мови – параметрична архітектура, віртуальна, космічна.
Еволюційний процес формування пластичної мови ХХ століття був
неоднозначним і складним, але слід зауважити, що принципи її формування,
засоби та прийоми архітектури ХХІ століття беззаперечно революційно
відрізняються від засобів та організації архітектурної форми традиційної
класичної архітектури. Пластичною мовою стає не лише краса і тектонічна
виразність окремих складових конструктивних рішень, а головним є відгук на потреби суспільства: сталий розвиток, екологічність, ресурсоощадливість,
енергоефективність, інформативність, технологічність.
The plastic language of the architecture of public buildings of the 20th century
as a component of the architectural form was considered for the first time as an object
of evolution, with the identification of the origins and factors of the formation of new
plastic three-dimensional elements, their expressiveness, modern principles and
techniques of the organization of the architectural form, which made it possible to
identify the stages of the evolutionary process and predict prospects and principles of
further development.
The dissertation study consists of an introduction, three chapters with
conclusions to each, general conclusions, a list of used sources, illustrative material,
and appendices.
The introduction substantiates the relevance of the topic of scientific research, defines
the research problem, and evaluates the state of its scientific and practical studies.
The purpose, task, object, subject, boundaries, and methods of research are defined.
The basis of scientific sources is described. The scientific novelty, the theoretical and practical significance of the research is disclosed, and the personal contribution of the
recipient and approval of the research materials are indicated.
The first section "Historiography, conceptual apparatus, research methodology"
consists of three subsections, the purpose of which is the analysis and systematization
of scientific sources devoted to the history and theory of architecture, the definition
of the conceptual apparatus of this research, and methodology. The current state of
study of the problem is characterized.
The source base on theoretical issues of the formation of architectural form,
tectonics, and composition is considered. Works on defining the features of the
plastic language of architecture are covered. Sources are involved to determine the
main factors and origins of the formation of architecture in the 20th century. Sources
devoted to the history of architecture of the 20th century, differences in the formation
of architecture, and the plastic language of public buildings, which evolved in the
20th century, were analyzed. Sources are used that characterize the main structural
systems and types of external enclosing structures of public buildings of the 20th
century, as well as methods of organizing the architectural form. The literature on
promising technologies and theoretical issues of the latest form-building in the field
of construction and architecture has been elaborated. The set of considered and
analyzed sources opened an opportunity for research on the formation of the plastic
language of the architecture of public buildings of the 20th century; the establishment
of cause-and-effect relationships of its appearance and development.
Special attention is paid to the analysis of scientific works devoted to the theoretical
definition of the conceptual apparatus of research, namely to the understanding of the
concept of "architectural form" and its inseparable component - the "plastic language
of architecture". Based on the analysis, it was determined that the architectural form
is the result of a combination of functional requirements, technical solutions, and
artistic expression of plastic elements. Plastic three-dimensional elements formed into
a single composition are a component of the architectural form. It is their
"morphology", interpretation, regularities of form, and tectonics that represent the
plastic language of different evolutionary periods. It represents the totality of all elements, details, compositional means, and characteristics of the visible envelope of
architecture, forming a certain visual series, a plastic code. The huge diversity of
stylistic trends, trends, and constant changes in various spheres of life both in the
20th century and today led to a significant expansion of the palette of plastic means
of expressing architectural form. And it was this diversity that prompted an in-depth
study of the origins, evolution, and further development of the plastic language of the
architecture of public buildings in the 20th century.
The thesis emphasizes the value of descriptive logical, systematic, contentformal methods. And the methods include observation, comparison, generalization,
descent from the abstract to the concrete, abstraction, concretization, and
identification. Methods of analysis and synthesis are involved. The definition of
plastic elements as objects of the language of architecture and the definition of their
interpretation was carried out thanks to the use of a morphological approach. The set
of selected methods and approaches made it possible to reveal and develop the
material of scientific research as widely as possible. It is worth emphasizing that the
research methodology was not a sequential analysis of architectural styles, but rather
in identifying and analyzing the properties or interpretation of the elements of the
plastic language of architecture in the course of its evolution during the 20th century.
In the second chapter "Evolutionary regularities of the formation of the plastic
language of the architecture of public buildings in the 20th century" the origins of the
formation of the architecture of public buildings in the 20th century, their plastic
language, the stages of evolution, the change of styles and directions, as well as the
contradictions of the evolutionary processes that arose in individual historical periods
in different countries of the world.
Changes in the architecture of the 20th century. it was preceded by cause-andeffect processes of a cultural, social, technological, and urban character that
influenced the evolution of architecture. The structuring and in-depth study of these
processes gave a clear understanding of the origins of the formation of the plastic
language of architecture of the 20th century, which is significantly different from alltheory of architecture was also developing, there was a rethinking of approaches to
the formation and organization of architectural form. The historical analysis of the
main evolutionary processes in the architecture of the beginning of the 20th century
showed that the changes at that time were not gradual, but had a sharp, jumpy
character.
The research revealed that in the 20th century, there were significant
qualitative changes in the formation of the architectural form and its plastic language,
and the tectonic characteristics changed. The formation of the first stage (1900–1920)
of the plastic language of the architecture of public buildings of the 20th century took
place with the appearance of the "modern" style, which replaced eclecticism and
neoclassical, pseudo-historical trends that prevailed at the end of the 19th century.
The search for the expressiveness of constructive and decorative plastic elements
took place on the basis of tectonics, plant, and organic forms. The "morphology" of
the language has changed. Modernism was replaced by the style "modernism". This
became the second stage (1920–1930) of the evolution of the plastic language of the
architecture of public buildings of the 20th century. The basis of the formation of the
architectural form is the functionality of the space, which had to be limited by
surfaces. Therefore, the question of the expressiveness of plastic, signs, and symbols
is practically removed. In some countries, the development of modernism was
interrupted. The third stage (1930–1950) of the evolution of plastic language reflects
a return to the use of classical architectural symbols. Regardless of the type of
building, the architectural form was subordinated to the compositional laws of the
heyday of the imperial world, and the plastic language was formed according to the
classical order. However, the attraction to rationality and technology in architecture
returned over time. The late stages of modernism (1950–1970) can be divided into a
separate fourth stage. Brutalism was one of these directions. His plastic language
became an attempt to give tectonics to the main building material of that time -
reinforced concrete. The fifth stage of the evolution of the plastic language of
architecture (starting from the mid-1960s) is revealed by replacing the asceticism of
modernism with the search for expressiveness and symbolic meaning of plastic elements. Postmodernism arises as a certain philosophical, intellectual position of the
principles of creating architecture. The philosophy of postmodernism allowed a free
interpretation of architecture, a game with meanings and styles. The main difference
of postmodern architecture is that it solves not only functional and constructive tasks,
but also performs the function of "message", and "symbol", and its plastic language
has a vivid semantic load. The pluralism of the philosophical essence of postmodern
architecture led to the emergence of various trends such as radical eclecticism, ironic
postmodernism, deconstructivism, and kitsch, where plastic language moves from
artistic expressiveness to semantic, symbolic meanings. This is the final, sixth stage
of evolution, the beginning of which can tentatively be dated to the mid-80s of the
20th century. The process of changing styles is sufficiently studied, but few studies
are devoted to the factors of change and evolution of plastic language in the 20th
century. Evolutionary processes of the 20th century in architecture could not have
occurred without a change in the structural basis of construction. This is the structural
separation of the outer wall from the general structure and the loss of its load-bearing
properties. It has been confirmed that this very process significantly influenced the
evolution of the plastic language of architecture in the future. There was a change in
tectonic principles, and the artistic expression of the construction work of the
building ceased to be obvious, the essence of this concept, its interpretation, changed.
Tectonics is in some cases falsified in architectural form.
New technologies, constructive schemes, and meaningful artistic load give rise
to new methods of organizing architectural forms, which are radically different from
classical ones. Such methods of architecture formation are generalized, such as
translucent facades; dematerialization of architecture; the possibility of chaotic
arrangement of window openings on facades, a fusion of walls and covering;
curvature of external walls; cantilever buildings.
The research determined the main principles of the formation of the latest
interpretations of plastic language as a result of the evolution of the architecture of
public buildings of the 20th century, which determine the further development of
architecture. The first is the principle of optimizing the requirements of sustainable
development. The main task and demand from society to architecture are solved by
improving the building envelope system, using eco-architecture techniques, and using
alternative energy production systems directly in the architectural form. The second
is the principle of informativeness in architecture. This principle meets the
requirements of advertising and marketing in the modern economy. In this case, the
plastic language of architecture dematerializes and changes the language of visual art
in the form of media facades and their elements. Architects also use this principle,
designing unexpected, experimental buildings, which makes them iconic, advertising
dominants in the urban framework. The third is the principle of integration of design
into architecture. This principle is manifested in the latest architectural methods -
typical design, kinetic architecture, mobile architecture, and 3D printing. This
principle refutes the main architectural properties - attachment to the place, static
immutability of the composition, and individuality. The fourth is the principle of
using algorithms. The involvement of artificial intelligence in design leads to the
formation of new architectural forms and interpretations of plastic language -
parametric, virtual, and space architecture.
The evolutionary process of the formation of the plastic language of the 20th
century was ambiguous and complex, but it should be noted that the principles of its
formation, the means, and techniques of today are undeniably revolutionary different
from the means and organization of the architectural form of traditional classical
architecture. Plastic language becomes not only the beauty and tectonic
expressiveness of individual components of the structure, but the main thing is the
response to the needs of society: sustainable development, environmental
friendliness, resource-saving, energy efficiency, informativeness, technology.