Проект театральної сценографії до п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра

Abstract

Для своєї дипломної роботи я обрала п’єсу «Гамлет» Вільяма Шекспіра та розробила до неї театральну сценографію. Це історія Датського королівства, де одного разу до принца Гамлета приходить привид його Батька і говорить про свого вбивцю, ким виявляється його рідний брат, Клавдій. Головні події пов'язані з рішенням Гамлета помститися своєму дядькові за вбивство його батька, скоєного з розрахунку зайняти престол і одружитися з матір'ю Гамлета. Закінчується п'єса вервечкою смертей та вбивств, де гине і сам Гамлет. Головним конфліктом для мене у п'єсі є зіткнення двох стихій: самосвідомості та стихії «звичайного життя», повсякденності. Мені здається, існує якесь поле істини, як спільної для всіх сили, до якої звертається кожна людина і бере звідти те, що їй потрібно. Запити Гамлета непомірно високі, коли іншим героям достатньо чогось низького, незначного. Наприкінці п'єси земля ніби прокидається від кошмару. Але цей кошмар - ніяке не чаклунство. Він породжений людською природою, її повсякденністю та ницістю. Мене хвилює внутрішній рух людини. Я вважаю, що людська природа за своєю суттю – безкрайня, як і все живе. І ця нескінченність - лякає і заворожує. Мені дуже цікаво туди пірнати та Шекспір відчиняє двері. Підбираючись до простору п'єси, по моїм відчуттям, кожного героя поруч, ніби супроводжує щось невидиме, присутність чогось неясного, що віддзеркалює та посилює справжню природу кожного! Задачею було знайти образ цього невидимого та як він може бути виражений через дію. Ідея полягає в тому, що на сцені відбувається величезне масштабне будівництво Клавдієм склепу для свого брата, цілого комплексу. Робочі навіть розкопують старі могили, на місцях яких створюють нові. Цей склеп, який належить світу невідомого, починає «оживати» через дію акторів. Починається все зі сцени, коли Гамлет зустрічає привида свого батька. Він сидить у склепі на обладунку свого улюбленого коня. Після цієї зустрічі, батько залишає Гамлетові частину обладунку коня. Гамлет її роздивляється з усіх боків і помічає, що ця частина має здатність трансформуватися. Він одягає її на себе, ніби як кринолін (в якому потім, буде вдавати себе за божевільного, бо таким його і вважатимуть.) В цьому криноліні він залишає склеп. І тут, через кринолін він вперше зачіпляє елементи металевого світу, що приводить простір у рух! Через цей костюм, зустрічаючись з матір’ю, він буде зачіпляти її прикраси. Від Офелії, він зачіплятиме квіти. А, повертаючись з подорожі до Англії, він виносить на собі мушлі, морські ролини, ніби як сіткою, зачіпивши все за себе. У сцені «Мишоловка», склеп, через гру, виступає коробкою театру. Це сцена з акторами, де вони розігрують, написаний Гамлетом, текст, імітуючи вбивство батька, щоб викрити Клавдія. У сцені вбивства Полонія, килимом, за яким ховається Полоній, виступають металеві елементи створеного Всесвіту. Він затаївся за тими елементами і підслуховує розмову Гамлета з Королевою. Через ці структури, ніби заточений у клітці, Гамлет проткне його шпагою. У кінці розвитку простору, склеп, який виступає стихією «невідомого», поглинає все у себе, стаючи непід’ємним злитком, звідки не можна вийти, і куда не можна уввійти. У костюмах та характерах образів я хотіла поєднати світ повсякденний та інфернальний. Ніби герої живуть на межі цих двох світів. Якійсь елементи костюмів я планувала зробити зі шкіри померлих людей із розорених могил. Ідеєю костюма Гамлета було максимальне наближення до оголеного тіла людини, зберігаючи якусь первозданність його образу. Клавдій, за ідеєю, є замовником будівництва. Своєю «заточкою» він залякує та підганяє робочих. Гульфік ,як елемент середньовічного костюму, є важливою деталлю образу героя. Клавдій при кожній нагоді демонструє свій величезний металевий гульфік, як образ його сили та влади. Якщо Клавдій - замовник будівництва, то Полоній – виконавець. Він дає розпорядження робочим, слідкує за матеріалами, процесом, перераховує, та щось краде собі. Цим костюмом я хотіла підкреслити пихатість героя, його хитріть, лінькуватість та лицемірство. Ідеєю костюма Гертруди було завісити її прикрасами, що звисають до самих ніг. Вона плутається в цих прикрасах, вони обтяжують її рухи, плетуться по сцені, зачіпляючи кістки та черепа з могил. For my diploma thesis, I chose the play "Hamlet" by William Shakespeare and developed a theatrical scenography for it. This is the story of the Danish kingdom, where one day the ghost of Prince Hamlet’s Father comes and tells Hamlet about his murderer, who turns out to be his own brother, Claudius. The main events are related to Hamlet's decision to take revenge on his uncle for the murder of his father, committed with the intention of taking the throne and marrying Hamlet's mother. The play ends with a series of deaths and murders, where Hamlet himself dies. The main conflict for me in the play is the clash of two forces: consciousness and the force of «ordinary life», everyday life. It seems to me that there is some field of truth, as a force common to all, to which each person turns and takes from there what he needs. Hamlet's demands are unreasonably high, when other characters are satisfied with something low, insignificant. At the end of the play, the land seems to wake up from a nightmare. But this nightmare is not sorcery. It is born of human nature, its everydayness and baseness. I care about the inner movement of a person. I believe that human nature is inherently infinite, like all living things. And this infinity scares and fascinates me. I am very interested to dive in there and Shakespeare opens that door. Getting to the space of the play, according to my feelings, every hero is nearby, as if accompanied by something invisible, the presence of something unclear, which reflects and strengthens the true nature of everyone. The task was to find an image of this invisible and how it can be expressed through action. The idea is that on stage there is a huge, large-scale construction of a crypt built by Claudius for his brother. The workers dig up old graves, in their place create new ones. This crypt, which belongs to the world of the unknown, begins to «come alive» through the action of the actors. It all begins with the scene when Hamlet meets the ghost of his father. He sits in the crypt on the armor of his favorite horse. After this meeting, the father leaves Hamlet a piece of horse armor. Hamlet looks at its from all sides and notices that some parts have the ability to transform. He puts it on himself, as if like a crinoline (in which, later, he will pretend to be a madman, because that is what he will be considered.) In this crinoline, he leaves the crypt. And here, through the crinoline, he touches the elements of the metal world for the first time, which sets the space in motion. Because of this costume, when he meets his mother, her jewelry is drawn towards his crinoline. When he meets Ophelia, her flowers will drawn towards his crinoline. And, returning from a trip to England, he carries shells, sea rolls, as if with a net, catching everything on himself. In the «Mousetrap» scene, the crypt, through the game, acts as a theater box. This is a scene with actors acting out a text written by Hamlet, simulating the murder of his father to expose Claudius. In the scene of the murder of Polonius, the carpet behind which Polonius is hiding is represented by the metallic elements. He hid behind those elements and eavesdrops on Hamlet's conversation with the Queen. Through these structures, as if imprisoned in a cage, Hamlet will pierce him with a sword. At the end of the development of the space, the crypt, which acts as an element of the "unknown", absorbs everything into itself, becoming an immovable ingot from which it is impossible to leave and where it is impossible to enter. In the costumes and characters, I wanted to combine the everyday and the infernal world. As if the heroes live on the border of these two worlds. I planned to make some elements of the costumes from the skin of dead people from ruined graves. The idea of Hamlet's costume was to get as close as possible to the naked body of a person, while preserving some originality of his image. Claudius, according to the idea, is the customer of the construction. Codpiece, as an element of a medieval costume, is an important detail of the hero's image. At every opportunity, Claudius displays his huge metal codpiece as a symbol of his power and authority. If Claudius is the customer of construction, then Polonius is the executor. He gives orders to the workers, monitors the materials, the process, counts, and steals something for himself. With this costume, I wanted to emphasize the hero's arrogance, his tricks, laziness and hypocrisy. The idea behind Gertrude's costume was to drape her with jewelry hanging down to her feet. She gets confused in these ornaments, they weigh down her movements, they weave around the stage, catching bones and skulls from graves.