Проект кіносценографії до твору «Сто років самотності» Габріеля Ґарсія Маркеса

Abstract

Моя робота відображає кіносценографію для твору «Сто років самотності» Габріеля Ґарсія

Маркеса. Це твір в жанрі магічний реалізм, де реальне сплітається з фантастичним, змінюються покоління людей і різноманіття подій, а людина все ж залишається самотньою на цьому святі життя. Твір відображає конфлікт людини і світу, в якому вона може почуватись самотньо навіть серед людей. Мене зацікавив цей твір через його глибоку філософічність, проблематику самопочуття людини у світі, буйство подій і містики, маючи такий наповнений твір, мені як художнику, цікаво з ним працювати. Ідея сценографії

Уявіть собі, Латинська Америка, серед джунглів ми бачимо залишки океанського дна, що було тут колись - це мушлі, водорості, які водночас сплітаються й з пальмами та квітами джунглів. Люди починають обживати ці мушлі, будувати собі дома, підлаштовувати простір під себе. На першому етапі люди повні моїй та сподівань, вони працюють для свого майбутнього.

Село зростає і стає все більш населеним та гучним, тут весь час свята та карнавали, в якийсь момент це стає просто неконтролюємою стихією де людині немає місяця для розвитку та творення, тільки випивка і лотереї займають голови жителів Макондо.

А згодом до цих думок додається ще й думка про війну. Коли війна приходить, військові наводять свій лад, починають валити дерева на продаж, в місто не ходять каравани з товарами і все занепадає.. Йде час, і ми вже бачимо як останні шматочки мушель розтаскуються на частини, Макондо зруйнований п’янками та іграми у війну.

Наприкінці починає підступати океан. Він поступово забирає собі своє, повертаючи життя на своє коло. Так ми бачимо, що сто років пройшли, а людина прожила лише маленьке самотнє життя, від якого не бачити і сліду. Костюми

Мелькіадес — це циган, чарівник і взагалі таємнича персона. В нього, як у циркача, є різні атрибути - наприклад, його накладні руки, і ми ніколи не знаємо де його справжні руки, бо він може почати користуватись однією з них. Також в нього є бубен, кільця для фокусів та інше.

Урсула Буендіа — це мати родини, на якій тримається весь рід, якщо не все село. Це - людина- оркестр, її костюм відображає яка вона працьовита. В неї є і риба в сітці, і лук сушений,

друшляк, виделка, все, щоб одразу можна було нагодувати всіх нужденних. Хосе Аркадіо Буендіа — людина-дослідник, що займався алхімією, намагався сфотографувати Бога, тому в його костюмі присутні елементи алхімічних та інших інструментів, за плечем рюкзак-мушля, в яку він збирає рослини для своїх дослідів, та інші деталі. Полковник Ауреліано Буендіа —відрізняється від всієї родини, тому його костюм демонструє цю відстороненість і закритість, також він має зброю, а з його шляпи звисає золота рибка, яку він виробив. Амаранта Буендіа — старша донька родини, вона мала нещасливе кохання, після чого закрила своє серце і наче поховала себе заживо - її костюм нагадує нам поховальний саван, а вуаль носили як незаміжні дівчата, щоб до них не залицялись, так і вдови, а Амаранта застрягла між цьома станами. My work reflects the film scenography for "One Hundred Years of Solitude" by Gabriel García Márquez. This is a work in the genre of magical realism, where the real intertwines with the fantastic, generations of people and a variety of events change, but a person still remains alone in this holy life. The work reflects the conflict between man and the world, in which one can be lonely even among people. I was interested in this work because of its deep philosophising, the problematic of a person's sense of well-being in the world, the variety of events and mysticism, having such an interesting subject, it is exciting for me as an artist to work with it. The idea of scenography Imagine Latin America, among the jungles we see the remains of the bottom of the ocean that was here once - these are shells, algae, which at the same time intertwine with palm trees and jungle flowers. People begin to live in these shells, build houses for themselves, adjust the space to suit them. At the first stage, people are full of hope and dreams, they work for their future. The village grows and becomes more populated and noisy, there are holidays and carnivals all the time, at some point it becomes simply an uncontrollable carnival where a person does not have a place to develop and create, only drinking and lotteries occupy the minds of the residents of Macondo. And later, the thought of war is added to these thoughts. When the war comes, the military gets its way, they start felling trees for sale, caravans with goods don't go to the town, and everything falls into disrepair. Time passes, and we already see how the last pieces of shells are torn apart, Macondo is destroyed by drunkenness and war games. At the end, the ocean begins to approach. It gradually takes what it owns, returning life to it's circle. So we see that a hundred years have passed, and a person has lived only a small lonely life, of which no trace can be seen. Costumes Melquiades is a gypsy, a magician and a mysterious person in general. He, as a circus performer, has various attributes - for example, his fake hands, and we never know where his real hands are, because he may start using one of them. He also has a tambourine, magic rings, and more. Ursula Buendia is the matriarch of the family, on whom the entire clan, if not the entire village, rests. This is a man-orchestra, her costume reflects how hardworking she is. She has a fish in a net, and dried onions, a colander, a fork, everything so that all the needy can be fed at once. José Arcadio Buendia is a man-researcher who was engaged in alchemy, tried to photograph God, so in his costume there are elements of alchemical and other tools, behind his shoulder is a shell backpack in which he collects plants for his experiments, and other details. Colonel Aureliano Buendia - is different from the rest of the family, so his costume shows this aloofness and introversion, he also has a rifle, and a goldfish that he made hangs from his hat. Amaranta Buendia is the eldest daughter of the family, she had an unhappy love, after which she closed her heart and as if buried herself alive - her costume reminds us of a funeral shroud, and the veil was worn by both unmarried girls to avoid being courted and widows, and Amaranta is stuck between these states.