Аннотации:
Дисертаційне дослідження присвячено проблемі еротичного жанру в
сучасному образотворчому мистецтві України трьох десятиріч – від початку
незалежності (1990-ті) до 2010-х років.
Для створення належної дослідницької платформи аналізу еротизму в
сучасному українському мистецтві було сформовано дослідницький
інструментарій, що охоплює такі підходи. Перший підхід –
міждисциплінарний, який передбачає інтеграцію мистецтвознавчого,
філософського та культурологічного знання в аспекті впровадження в
дослідницький обіг поняття «емотивність» для комплексного аналізу процесу
візуалізації тілесного в сучасному мистецтві на прикладі еротичного жанру.
Зміст цього концепту розкривається через дотичні поняття – «вираження» та
«експресія». Робочою концепцією стала теорія Б. Кроче, у якій розуміння
сутності мистецтва як вираження дало змогу визначити зображальне в
еротичному мистецтві як емотивно-виражальне. Другий підхід – це
зіставлення класичних і некласичних параметрів зображення еротики й
оголеного тіла у візуальному мистецтві та формування належних принципів
для їх аналізу.
Трансформації зображення та вираження еротики у візуальному
мистецтві визначаються через методологію лібертинажу М. Енафа, яка
екстраполюється на аналіз сучасного еротичного жанру. Ключове для такого
підходу поняття «візуальний лібертинаж» дає можливість розмежувати класичний і модерністський принципи зображення тіла, виявити універсальні
моделі візуального лібертинажу, які створюють методологічне підґрунтя для
аналізу сучасного мистецтва в жанрі еротики.
Візуальний лібертинаж визначається такими принципами: відмова від
«ліричного» «сентиментального» тіла; «тіло-машина», «механістичне тіло»,
що розкладається на частини, з яких можна сконструювати будь-яке інше
тіло, змоделювати окремі частини тіла або зібрати нові тіла («групове тіло»,
«інше тіло»); «тіло-розтин»; «тіло-площина», «безтілесне тіло», яке
призводить до наготи, позбавленої еротики та сексуальності; відсутність
структури та ієрархії зображення тіла. Візуальний лібертинаж
перетворюється на руйнівника сталих жанрових стереотипів у зображенні
тіла й еротики, дає змогу радикалізувати еротичну візуальність у модернізмі,
постмодернізмі, у сучасних мистецьких практиках. Залучаючи теоретичну
модель візуального лібертинажу, було досліджено жанрові зміни еротичної
вражальності в сучасному українському мистецтві.
Об’єкт дослідження – трансформації дискурсу еротики у сучасній
теорії та художній практиці.
Предмет дослідження – еротичний жанр у сучасному українському
мистецтві.
У дисертації вперше в українськомовний мистецтвознавчий дискурс
введено термін «візуальний лібертинаж» для позначення процесу
радикальної трансформації виражальної візуальності в еротичному жанрі, а
також дотичні терміни, такі як «пострадянський візуальний лібертинаж»,
«постколоніальний візуальний лібертинаж»; розкрито можливості
полідисциплінарного дослідження еротики в мистецтві; застосовано
методологію емотивності еротичної вражальності для аналізу візуального
мистецтва еротичного жанру; апробовано теоретичну модель візуального
лібертинажу під час розгляду еротичного жанру в модерністському
мистецтві; сформульовано й узагальнено універсальні характеристики
візуального лібертинажу, що дало змогу застосувати їх для аналізу сучасного еротичного жанру в різних видах візуального мистецтва (живопис,
скульптура, графіка, фотографія, відеоарт, перформанс) різних культурних
локусів (американське мистецтво, українське мистецтво), у різних стилях;
обґрунтовано періодизацію еротичного жанру в українському мистецтві
періоду незалежності; узагальнено образний і виражальний арсенал
еротичного висловлювання у формуванні зображальності «українського
тіла»; уточнено терміни «еротика» у візуальному мистецтві, «еротичне
висловлювання» у візуальному мистецтві, термін «українське тіло»; уточнено
відмінності між еротикою та порнографією; у контексті еротичної
візуальності набули подальшого розвитку окремі аспекти проблеми
ідеологічної й політичної цензури і самоцензури художника.
Особистий внесок здобувача полягає у формуванні методологічних
засад дослідження еротичного жанру у візуальному мистецтві як симбіозу
мистецтвознавства та культурознавства із залученням загальногуманітарних
теоретичних принципів – «візуального лібертинажу», «емотивності»,
«виражальності». Це дало змогу інтерпретувати тенденції розвитку
еротичного жанру в різних художніх традиціях (національних, регіональних,
локальних), у різних видах мистецтва (живопис, графіка, скульптура,
фотографія, відеоарт, перформанс, акціонізм).
Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку
використаних джерел, списку ілюстрацій, а також додатків. Логіка побудови
змісту розвідки зумовлена послідовним обґрунтуванням еротичного жанру як
теоретичної та термінологічної проблеми в мистецтвознавстві (розділ 1), як
жанрової різноманітності в мистецтві ХХ ст. (розділ 2) і як естетико художнього маркера українського мистецтва доби незалежності (1990-ті –
2010-ті).
На прикладі постмодерністської візуальності еротичного жанру було
досліджено основні художньо-естетичні вектори виражального тіла. Це дало
можливість зробити висновок, що постмодерністська реконструкція
довершила програму лібертинажу щодо конструювання тіла: принцип «тіло-конструкт» дозволив розширити межі класичного еротичного жанру та
застосувати його для актуальних наративів – свобода і пуританство, свобода
й масова культура (Вассерман, Яскавейдж), гендерні стереотипи (Шніман,
Чикаго, Вільке, Сепуя), тіло та релігія (Віола, Серрано), чуттєве тіло (Керрін,
Барней, Ніл), «інше тіло» (Меплторп, Серрано). Також на форми та зміст
презентації оголеної тілесності вплинули нові технології (фотографія, кіно,
медіа, інтернет), що призвело до превалювання принципу вираження над
принципом зображення.
Спираючись на творчий доробок українських художників чітко
окресленого періоду (1990-ті – 2010-ті), визначено риси, які специфікують
твори в жанрі еротичного мистецтва за десятиліттями. Ці висновки
ґрунтувалися на періодизації трьох хвиль лібертинажу еротичного мистецтва
незалежної України: 1) перше десятиліття незалежності (так звані 1990-ті);
2) 2000-ні; 3) 2010-ті рр. Обґрунтовано причини схематизму такої
періодизації: відсутність достатньої дистанції, незавершеність самого
процесу та нелінійність розвитку еротичного жанру. З огляду на концепцію
«фактора покоління» (Н. Булавіна) типологізація за десятиліттями виконала у
дослідженні схематичну функцію, що допомогло узагальнити досвід
формування еротичного жанру в українському сучасному мистецтві,
виокремлюючи загальні тенденції, тематику, художні прийоми.
Перше десятиріччя незалежності (так звані 1990-ті) позначене
спрямуванням візуального лібертинажу в бік дослідження травми
«радянськості». Концептуально цей процес ми позначили поняттями
«пострадянський лібертинаж» і «постколоніальний лібертинаж». Жанр
еротичного мистецтва формувався в антиномії антитіла, «іншого» тіла,
«нерадянського» тіла, тобто в дискурсі протиставлень і заперечень. Саме
тому еротизм як принцип свідомо втрачався (тіло його позбавлялося) навіть
тоді, коли він був чітко зображеним у тілі-бажанні. Постколоніальна
деконструкція «радянського тіла» у 1990-х рр. ХХ ст. стала творчим
методом, за допомогою якого українські художники незалежної України намагалися спрямувати творчість у загальносвітовий художній процес,
позбавитися від ізоляційних нашарувань. Така діяльність створювала
своєрідний світоглядний та естетичний гібрид із «старого» та «нового»,
радянського і сучасного світового (глобального). У такому розломі
формувалися нові тіла, які конструювали митці: «інше тіло» як «тіло-собака»
(О. Кулик), площинне «тіло-карта» (Ю. Соломко), схема концептуального
тіла-міфу та «тіла-конструкта», «тіла-схеми» (О. Ройтбурд), «нечуттєве тіло»
(А. Савадов, І. Чичкан), тіло-гібрид (Т. Гершуні). Важливою моделлю
пострадянського лібертинажу стало «тіло-фантом», «тіло-руїна»
Б. Михайлова або таке саме «тіло-руїна», але в стилі бароко («тілесні
меморіали» І. Подольчака). Зазначається, що театральність і пишність
барокових конструкцій тіла є характерними рисами «українського тіла».
Лібертинаж запропоновано як історично основне джерело натхнення для
українського мистецтва, як видно з мистецьких робіт Тараса Шевченка, де
його зображення оголеної чоловічої натури виходить за межі академізму його
сучасників. Зроблено висновок, що 1990-ті роки стали необхідною ланкою
«дорослішання» та «визрівання» еротичного жанру. Відштовхуючись від
радянського тіла та інтегруючись у світовий мистецький процес, художники
поступово відшукували власну тілесно-еротичну образність, зображальні
прийоми та жанрову специфікацію.
Друга хвиля візуального лібертинажу (2000-ні) визначається тим, що
українські художники прийняли постколоніальне становище України, але
прагнули знайти власну позицію на Заході. Це призвело до «пом’якшення»
надлишкового еротизму 90-х («еротика заради еротики»). Також це період
концептуалізації «українського тіла», відірваного від минулого, але так само
постколоніально зарядженого. Нове «шокуюче тіло» (О. Петрова) почало
формуватися на напрацюваннях минулого десятиліття, з’явилися сталі
авторські моделі з системою постійних тем, образів, символів: шахтарі у
балетних пачках, тіла-руїни, тіло України тощо. Також у 2000-ні з’являється
своя система «класиків», мистецьких «кланів» з інструментом, який їх
інституціоналізує – численними приватними галереями, виставками та
кураторською підтримкою. Художник-артист 90-х поступається
художникові-теоретику. Це переводить еротичний жанр із маргінально епатажного сегмента у цілком мейнстримне русло офіційного мистецтва.
Також візуальний лібертинаж створює «політичне тіло» – українське
мистецтво в цей період активно політизується, «політична позиція» просуває
ідею вивільнення, ліквідації бар’єрів минулого. Політизується «жіноче тіло»
(О. Чепелик), жінки-мисткині активно продукують ідеї візуального
лібертинажу («тіло-розтин», «тіло-травма» – В. Ралко). Лібертинаж будується
на постмодерністському конструюванні тіла з цитат митців інших епох
(О. Ройтбурд). Третя хвиля візуального лібертинажу створює новий тренд –
еротика починає дедалі активніше маркуватись як вираження ідентичності:
намічається сталий інтерес до «недавньої» історії українського мистецтва,
тож кураторські програми зводять на одній виставковій площині художників
різних поколінь, поєднаних проблемою «українського тіла». Починаються
експерименти з ідентичністю поза усталеними сексуальними ознаками
чоловічого та жіночого, у середовищі українських художників і кураторів
остаточно оформлюється феміністичний рух. Такі зміни визначають і різні
програми «гри» з тілом, візуалізацію «іншого» тіла, «неправильного» тіла,
«неслухняного» тіла, збирання тіла на межі антропного: «тіло-колаж»
А. Волокітіна, «інші тіла» В. Цаголова, «тіло-симулякр» В. Сидоренка, «над тіло» П. Вербицької, «тіло-знак», «тіло-схема» Я. Деркача. Цей період
активізує діалог академічного та лібертинажного тіла (В. Корчовий,
О. Бабак). На основі зробленого аналізу можна констатувати, що на означене
десятиліття припадає час відродження цензури.
Пропоноване дослідження лише порушує проблему, а шляхи її
подальшого розвʼязання можуть бути реалізовані, наприклад, у
поглибленому вивченні видової специфіки еротичного жанру; у
дослідженнях синтетичних видів мистецтв; у вивченні характеристик
індивідуального стилю художників, які працюють у цьому жанрі або, у зіставленні моделей національних і полікультурних особливостей. Матеріали
дослідження можуть стати базою для подальшого вивчення еротичного
жанру в сучасному українському мистецтві. Також узагальнення щодо
візуальності еротичного мистецтва можуть бути використані кураторами
виставок, організаторами проєктів у формулюванні концепції експозицій,
присвячених тілесності, ню, еротиці в мистецтві.
Dissertation research is dedicated to the problem of the erotic genre in
contemporary Ukrainian fine art for three decades: from the beginning of
Independence (1990s) to 2010s.
To create a proper research platform for the analysis of eroticism in
contemporary Ukrainian art, research tools were formed that include the following
approaches. First of these is an interdisciplinary approach that supposes the
integration of art, philosophy and culturology knowledge regarding the
implementation of the concept “emotivity” into the research circulation for the
complex analysis of the visualization process of physicality in contemporary art using the erotic genre as an example. The content of this notion is revealed through
the related concepts: “manifestation” and “expression”. The working concept was
the theory of B. Croce, in which the understanding of the essence of art as an
expression made it possible to define the pictorial in erotic art as emotional and
expressive. The second approach is the comparison of classical and non-classical
parameters of the depiction of eroticism and the naked body in visual art and the
formation of appropriate principles for their analysis.
The metamorphosis of the portrayal and expression of eroticism in visual art
is discerned through the application of M. Hénaffʼs libertinage methodology,
extended to the investigation of the contemporary erotic genre. The key concept in
this approach – “visual libertinage” – allows delimitation of classical and
modernist principles of body depiction, to reveal universal models of visual
libertinage that create methodological basis to analyze contemporary art in erotic
genre.
Visual libertinage is determined by the following principles: rejection of the
“lyrical” “sentimental” body; “body-machine”, “mechanical body” that is divided
into parts from which any other body could be constructed, modeled separate parts
of a body or constructed new bodies (“group body, “other body”); “body-autopsy”;
“body-plane”; “disembodied body” that conveys nudity devoid of eroticism and
sexuality; absence of the structure and hierarchy in the depiction of the body.
Visual libertinage becomes the destroyer of the stable genre stereotypes in the
depiction of body and eroticism, which allows the radicalization of the erotic
visuality in modernism, postmodernism, and contemporary art practices. Using the
theoretical model of visual libertinage, we researched genre changes of erotic
expression in contemporary Ukrainian art.
The object of the research is transformation of erotic discourse in
contemporary theory and art practice.
The subject of the research is erotic genre in contemporary Ukrainian art.
In the dissertation, for the first time in Ukrainian art discourse, the term
“visual libertinage” for the designation of the process of radical transformation of
expressive visuality in erotic genre and related terms, such as “Post-Soviet visual
libertinage”, “postcolonial visual libertinage”, are introduced; possibilities of
multidisciplinary research of the erotic in fine art are opened; the methodology of
the emotivity of erotic expression to analyze visual art in the erotic genre is used;
the theoretical model of visual libertinage in considering the erotic genre in
modernist art is tested; the universal characteristics of visual libertinage are
formulated and generalized which made it possible to use them for the analysis of
contemporary erotic genre in different kinds of visual art (fine arts, sculpture,
graphic, photography, videoart, performance) in different cultural loсi (American
art, Ukrainian art), in different styles; periodization of erotic genre in Ukrainian art
during the period of Independence is substantiated; imaginative and expressive
arsenal of erotic expression in the formation of the “Ukrainian body” depiction is
generalized; terms “eroticism” and “erotic expression”, “Ukrainian body” in visual
art are refined; the differences between eroticism and pornography are clarified; in
the area of erotic visuality some aspects of the problem of ideological, political
censorship and self-censorship of an artist are developed.
The personal contribution of the applicant consists in the formation of the
methodological basis for the erotic genre in visual art research as a symbiosis of art
science and culturology involving common humanitarian theoretical principles –
“visual libertinage”, “emotivity”, “expressiveness”. It allows the interpretation of
trends of erotic genre development in different art traditions (national, regional,
local), in diverse types of art (fine arts, graphic, sculpture, photography, videoart,
performance, actionism).
The dissertation consists of an introduction, three chapters, a conclusion, a
list of illustrations, supplementary materials. The logic of the construction of the
work is determined by the consistent grounding of the erotic genre as a theoretical
and terminological problem in art science (Chapter 1), as a genre variety in art of
the 20th century (Chapter 2) and as an aesthetic-artistic marker of Ukrainian art in
the Independence period (1990s – 2010s). Using the example of the postmodern visuality of the erotic genre, the main
artistic and aesthetic vectors of the expressive body were investigated. This made it
possible to conclude that the postmodern reconstruction completed the program of
libertinage regarding the construction of the body: the “body-construct” principle
made it possible to expand the boundaries of the classical erotic genre and apply it
to current narratives – freedom and puritanism, freedom and mass culture
(Wasserman, Yaskavage), gender stereotypes (Schneemann, Chicago, Wilke,
Sepuya), body and religion (Viola, Serrano), sensual body (Carrin, Barney, Neal),
“other body” (Mapplethorpe, Serrano). Also, the forms and content of the
presentation of naked physicality were influenced by new technologies
(photography, cinema, media, Internet), which led to the predominance of the
principle of expression over the principle of image.
Based on the creative output of Ukrainian artists of a clearly defined period
(1990s – 2010s), the features that specify works in the genre of erotic art by decade
were determined. These conclusions were based on the periodization of three
waves of libertinism of erotic art in Independent Ukraine: 1) the first decade of
Independence (the so-called 1990s), 2) the 2000s and 3) the 2010s. Pointing to the
schematism of such periodization, the reasons were substantiated: lack of sufficient
distance, the incompleteness of the process itself and the non-linear development
of the erotic genre. Drawing on the principle of the “generation factor,” as defined
by N. Bulavina, the typological analysis carried out across several decades served a
schematic purpose. This methodology enabled a comprehensive generalization of
the evolving trends, themes, and artistic techniques that have shaped the erotic
genre in contemporary Ukrainian art.
The first decade of Independence (the so-called 1990s) is marked by a
direction of visual libertinage towards the research of “Soviet trauma”.
Conceptually we denoted this process with notions “post-Soviet libertinage” and
“postcolonial libertinage”. The genre of erotic art had been formed in antinomy of
antibody, “other body”, “non-Soviet” body, in other words in a discourse of
oppositions and negations. That is why eroticism as a principle was deliberately
lost (the body got rid of it) even when it was clearly depicted in the body-desire.
Postcolonial deconstruction of the “Soviet body” in the 1990s. Became a creative
method, with the help of which Ukrainian artists of Independent Ukraine tried to
direct creativity into the global artistic process, to get rid of isolation layers. This
activity created a kind of worldview and aesthetic hybrid of “old” and “new”,
Soviet, and modern global. In this rift new bodies were formed, constructed by
artists: “other body” as “body-dog” (O. Kulik), flat “body-map” by Y. Solomko, a
scheme of conceptual body-myth and “body-construct”, “body-scheme”
(O. Rojtburd), “non-sensual body” (A. Savadov, I. Chichkan), body-hybrid
(T. Guershuni). As an important model Post-Soviet libertinage used “body phantom”, “body-ruin” by B. Michaylov or the same body-ruin but in a baroque
style (“body memorials” by I. Podolchak). It is noted that the theatricality and
magnificence of baroque body structures are a characteristic feature of the
“Ukrainian body”. Libertinage is proposed to be the historically primary
inspiration of Ukrainian art, as evident in Taras Shevchenko’s artworks, where his
depiction of the male nude transcended the academicism of his contemporaries. It
is concluded that the 1990s became a necessary part of the “growing up” and
“maturing” of the erotic genre. Pushing away from the Soviet body and integrating
into world artistic processes, artists gradually sought their own body-erotic
imagery, pictorial techniques and genre specification.
The second wave of visual libertinage (2000s) is determined by the fact that
Ukrainian artists accepted the postcolonial situation of Ukraine but wanted to find
their own position in the West. This resulted in the “softening” of the excessive
eroticism of the 90s (“eroticism for eroticism’s sake”). It is also the period of
conceptualization of the “Ukrainian body”, detached from the past, but just as
postcolonially charged). A new “shocking body” (O. Petrova) began to form from
the achievements of the past decade, author models appear with the system of
constant themes, images, symbols: miners in tutu, bodies-ruins, the body of
Ukraine etc. Also, in the 2000s, there appears the system of “classics” and artistic
“clans” with institutional support – the many private galleries, exhibitions, and
curatorial support. The artist-creator from 90s gives way to the artist-theorist. The
erotic genre transfers from a marginal shocking segment into the complete
mainstream of official art. Also, visual libertinage creates the “political body” –
Ukrainian art in that period is actively politicized, this “political position”
promotes the idea of liberation, elimination of the barriers of the past. The “female
body” (O. Chepelyk) is politicized, with female artists actively producing the idea
of visual libertinage (“body-autopsy”, “body-trauma” by V. Ralko). Libertinage is
built on postmodernist construction of the body from the quotes of artists from
other times (O. Rojtburd). The third wave of visual libertinage creates a new trend
– erotica is more and more active and becomes an expression of identity.
The third wave of visual libertinage creates a new trend – eroticism is
increasingly being marked as an expression of identity: there is a steady interest in
the “recent” history of Ukrainian art, so curatorial programs bring together artists
of different generations united by the problem of the “Ukrainian body” on one
exhibition space. With identity beyond the established sexual characteristics of
male and female begin, and the feminist movement takes shape among Ukrainian
Experiments artists and curators. These changes also determines different
programs of “games” with the body, visualization of the “other” body, “wrong”
body, “disobedient” body, assembly of the body on the border of anthropic: “body collage” by A. Volokitin, “other bodies” by V. Tsagolov, “body-simulacra” by
V. Sydorenko, “super-body” by P. Verbytska, “body-sign”, “body-schema” by
Ya. Derkach. This period activates the dialogue between the academic and libertine
bodies (V. Korchovoy, O. Babak). Based on the analysis, it can be stated that this
decade is the time of the revival of censorship.
This research only poses the problem, the ways of its further elaboration can
be realized, for instance, in an in-depth study of the specifics of the erotic genre, in
research of synthetic kinds of art; a study of the features of individual style of
artists in this genre or through a comparison of models of national and
multicultural peculiarities. The materials of this research can become a basis for
further study of the erotic genre in contemporary Ukrainian art. Also, the conclusions about visual art can be used by curators of exhibitions, promoters of
projects in the formulation of concepts of expositions dedicated to corporality,
nudes, eroticism in art. This research only poses the problem, the ways of its
further development can be implemented, for instance, in an in-depth study of the
species specificity of the erotic genre; in research of synthetic types of arts; in the
study of the characteristics of the individual style of artists working in this genre or
in the comparison of models of national and multicultural features. The research
materials can become a basis for further research of the erotic genre in modern
Ukrainian art. Also, generalizations about the visuality of erotic art can be used by
exhibition curators, project organizers in formulating the concept of expositions
dedicated to physicality, nudes, eroticism in art.