Народні традиції в українській сценографії кінця ХІХ – початку ХХ століття: школи, персоналії, творчі методи

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 023 – Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, 2022. Актуальність дослідження теми зумовлена потребою в контекстуальному аналізі народних традицій в українській сценографії на основі мистецтвознавчих і міждисциплінарних методів з історії, філософії, культурології, що значно розширюють дослідницькі масштаби творчості провідних українських сценографів Києва і Харкова поч. ХІХ – кін. ХХ ст. Дисертація є комплексним дослідженням, що присвячено конституюванню народних традицій в українській сценографії означеного періоду та виявленню тенденцій становлення і розвитку шкіл, персоналій і їхніх творчих методів. У кваліфікаційній дисертаційній роботі досліджено образно-пластичну мову художнього оформлення театральних вистав кін. ХІХ – поч. ХХ ст., розроблено типологію народних традицій у сценографії художників, охарактеризовано індивідуальний почерк окремих митців як основної ознаки їхніх творчих методів, проаналізовано спільність і відмінність наслідування методу в майстернях-школах, розроблено системну модель стилістичних характеристик для спектаклів реалістичної доби та доби модернізму, встановлено формотворчі ознаки в збереженні та примноженні традиційної культурної спадщини в театральних осередках, майстернях, школах. Розроблено класифікацію та системно проаналізовано зібраний матеріал візуального (фото, ескізи, замальовки, розробки макетів, оформлення та просторові рішення мізансцен) та текстового характеру (спогади, листування, критика, мистецтвознавчі статті, аналіз, анкетування, розвідки та дослідження). У дисертаційній праці досліджено матеріали, що розкривають процеси становлення творчих методів українських сценографів, пов’язуючи їх із розвитком художньо-постановочних можливостей, сценічної техніки й технології, розкриваючи при цьому візії традицій і новаторства, індивідуального почерку й ознаки творчого наслідування, означено історично-культурний вплив європейських процесів на українську сценографію кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Для характеристики образно-пластичної мови, театральних форм, стилістики, жанрів, декорацій, композиційних схем у виставі запропоновано вжити комплексну методологію, зокрема, як загальні фундаментальні методи, так і спеціальні, направлені на конституювання народних традицій в українській сценографії через аналіз індивідуальності і наслідування художнього методу митців театрального мистецтва кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Серед іншого застосовано структурно-функціональний метод аналізу авторської творчості митця, метод опису, аналізу та інтерпретації образно-художнього оформлення театральних строїв, жанрово-стильовий метод, архівно-бібліографічний і джерелознавчий методи. Застосування методів аналізу та синтезу сприяло формуванню висновків до дисертації, надало змогу дослідити історію збірок музейних колекцій у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України та інших музеїв, щоб розглянути матеріал до сценографії як цілісне культурне явище з урахуванням історичних, соціальних і естетичних міркувань. Глибинне дослідження української сценографії кін. ХІХ – поч. ХХ ст. здійснено на базі матеріалів музейних зібрань України, київських театрів та бібліотек, а саме: музею М. Заньковецької (у Києві і селі Заньки), музею І. Карпенка-Карого, музею корифеїв у Бобринцях, музею М. Кропивницького у Кіровограді, Національного художнього музею України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, Національної опери України, Національного академічного театру імені Лесі Українки, Музею видатних діячів України та науковим джерелам Національної бібліотеки імені Вернадського, Книжкової палати України. Основою дисертаційного дослідження стало вивчення пам’яток стенографічного мистецтва, що зберігаються в найбільшому за обсягом архіві Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (МТМКУ). До наукового обігу вперше введено конституювання народних традицій в українській сценографі художників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. через їхні творчі методи, досліджено індивідуальний мистецький пошук, що розкриває виникнення і розвиток творчих осередків (майстерні, школи, салони-студії), проаналізовано та згенеровано існуючі дослідження проблематики української сценографії, що дало підставу стверджувати недостатність і фрагментарність її висвітлення. Ґрунтовно досліджено та проаналізовано відмінні риси образно-пластичної мови сценографів періоду реалізму та модернізму, що дозволило визначити стилістичні характеристики як окремих загальних напрямів, так й індивідуального творчого почерку персоналії художників. При цьому розкриваються взаємодоповнюючі аспекти їхніх проектів в образно-пластичних та технологічних рішеннях. Проаналізовано сценографічні твори таких видатних українських художників: Василя Кричевського, Івана Бурячка, Анатоля Петрицького, Вадима Меллера, Майї Симашкевич та її чоловіка Валентина Шкляєва, Олександри Екстер та Олександра Хвостенка-Хвостова. Розкривається їхня пластична театральна мова, для чого застосовується метод порівняльного аналізу як окремих «театральних шкіл», так і індивідуального почерку митця. Зокрема, виявлено і конституйовано прояви народних традиційних ознак в театральних постановках Києва і Харкова кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку джерел, а також із трьох додатків: Додаток А. Список ілюстрацій за темою дисертації та Ілюстрації за темою дисертації, Додаток Б. Список основних вистав, згаданих у дисертації, Додаток В. Список публікацій здобувача за темою дисертації. Перший розділ теоретико-методологічних досліджень присвячено методології, визначенню джерельної бази та конституюванню наративів народних традицій в українській сценографії кін. ХІХ – поч. ХХ ст, відповідно історико-культурного становлення в Україні. Проблематика театрального мистецтва розглянута як серед зарубіжних науковців, так і у вітчизняних наукових розробках, проте вони більшою мірою направлені на дослідження просторово-образної характеристики сцени та трансформації технічних засобів або ж акцентом роботи є історично -філософське становлення і розвиток театру, однак ґрунтовний аналіз історіографії проблематики розкрив обмежене висвітлення теми, а наратив народних традицій згадується в ній дуже побіжно та фрагментарно. Серед проаналізованих досліджень зазначеного періоду майже відсутні мистецтвознавчі розвідки, присвячені народним традиціям в українській сценографії театру, не розкрито проблематику через призму персоналій сценографів, їхніх творчих методів на основі виникнення художніх шкіл наслідування. Окреслення історіографії та джерельної бази розкрило доцільність та необхідність проведення ґрунтовного, поглибленого дослідження української сценографії означених художників періоду кін. ХІХ – поч. ХХ ст. У другому розділі здійснено аналіз образно-просторових рішень пластичної мови художників-сценографів Василя Кричевського, Івана Бурячка, досліджено типологічну модель вистав реалістичної доби, виокремлено її особливості і характеристики відповідно у наявленості в них народних традицій як формотворчого означення національної свідомості, означено основні творчі методи митців у побудові художньо-просторових сценографічних рішень. Відповідно, було виявлено типологічні, стилістичні прийоми та технології театральних проектів згаданих персоналій, окреслено становлення в їхній художньо-образній практиці «українського стилю», що тяжів до філософсько-культурних систем української доби романтизму, розкриваючи народний хронотип в її основі. У третьому розділі викладено результати дослідження української сценографії поч. ХХ ст., а саме вистав театру Л. Курбаса та театру Г. Юри. Означено основні творчі методи в дослідженні наративів народних традицій в українській сценографії, на принципах співставлення і порівняння наведено основну відмінність в сценографії «нового часу» 1920–1940-х рр. Щодо встановленої нами моделі досліджено комплексні ознаки творчих методів і прийомів таких художників-сценографів, як Анатоля Петрицького, Вадима Меллера, Олександри Екстер, Олександра Хвостенка-Хвостова, Майї Симашкевич та Валентина Шкляєва. Спираючись на мистецтвознавчий аналіз як сучасної методології дослідження розкрито основні художньо-образні візії народних традицій в українській сценографії київських і харківських театрів кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на прикладі постановок: «Тарас Бульба», «Вій» М. Гоголя, «Наталка Полтавка», «Енеїда» І. Котляревського, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого, «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Народний Малахій» і «Мина Мазайло» М. Куліша та ін. Охарактеризовано основні художньо-пластичні творчі методи митців, означено типологічні стилістичні принципи для двох періодів кін. ХІХ ст. і поч. ХХ ст. Досліджено індивідуальність художньої мови митця-сценографа в композиційних та колористичних рішеннях; зроблено комплексний аналіз типології строїв акторів, окреслено їх відмінність та унікальність. Відповідно до новітніх технічних процесів досліджено застосування нової технологічної, матеріальної бази в рішеннях просторової сценічної побудови; за технічно -художніми образними рішеннями тощо. Через порівняння та співставлення вистав окреслено їхню стилістичну відмінність, а саме: «Тарас Бульба» в сценографії Ф. Кричевського режисури М. Садовського (реалістичної театральної школи) і аналіз постановки «Тараса Бульби» «нового театру» художника А. Петрицького до опери М. Лисенка. Наступною для порівняння є театральна постановка «Вій» художник І. Бурячка, у театрі М. Садовського та «Вій» за сценічно-пластичною мовою А. Петрицького в театрі режисури Г. Юри. Доведено вагоме основоформуюче місце наративу народних традицій у пластичній мові моделювання простору сцени; проаналізовано авторські прийоми композиції, живопису, графічної основи художника-сценографа, здійснені ним у драматичному творі, що кристалізували і пробуджували національну свідомість в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. відповідно до стилістичних та індивідуальних вподобань кожного окремого митця-художника. В останньому підрозділі дисертації зроблено комплексне аналітично-порівняльне дослідження сценографії вистав двох разюче відмінних періодів доби театру корифеїв та доби модернізму. На основі глибинного аналізу віднайденого матеріалу доведено відмінність у технології створення постановок, що визначає традиційні ознаки і зв’язки з історичною культурною театральною спадщиною, яка реалізована різними художньо-образними стилістичними мовами. На основні мистецтвознавчих характеристик сценічного простору, а саме колориту, композиційної побудови, хроматичного забарвлення вистави, через поняття художнього змісту і форми охарактеризовано: об’єми, кольорові плями, композиції, прийоми освітлення сцени та ін., що несуть художній зміст у постановці, встановлюють її соціально-культурну суть, розкриваючи вертикаль взаємодії з великими світовими стилями. Зазначивши функціональні можливості театрального мистецтва в культурному становленні, розкриємо європейську суть української сценографії, проте, акцентуючи її унікальну (збережену) національну спадковість на порівняльному прикладі вітчизняних сценічних рішень і радикального у своїй основі європейського театрального мистецтва – як «Триадичний» театр Оскара Шлеммера та «Механічний театр» Жозефа Фернана Леже. Практичне значення отриманого результату полягає в тому, що визначені й досліджені матеріали можуть допомогти у формуванні комплексних поглядів на українську сценографію кін. ХІХ – поч. ХХ ст. як на цілісний об’єкт дослідження історії і теорії мистецтв України. Заповнення бібліографічних, історичних і хронологічних лакун сприятиме подальшому дослідженню традицій в українському театрі та визначення його почесного місця у світовому контексті мистецтва. Здійснена наукова робота може бути корисною у формуванні науково-методичних посібників, навчальних програм закладів освіти, доповненні каталогів і екскурсійного матеріалу музеїв, може бути використана в наукових конференціях, семінарах, стати теоретичною базою для освітніх програм «Історії, теорії мистецтва театру доби корифеїв» та «Історії, теорії театру модернізму» тощо, може бути застосована для друкованих видань і методологічних посібників. The dissertation is a comprehensive study dedicated to the formation of folk traditions in Ukrainian scenography from the late 19th to the early 20th century. The objective of this work is to explore the visual and artistic language of theatrical production in the late 19th to early 20th centuries, develop a systematic model of stylistic characteristics for performances of the realist era and the modernist era, identify formative elements in the preservation and enhancement of traditional cultural heritage in theatrical institutions, workshops, and schools, as well as classify and systematically analyze collected materials of both visual (photos, sketches, drawings, layout designs, stage settings) and textual nature (memoirs, correspondence, criticism, art historical articles, analysis, surveys, investigations). In the qualification work, materials have been discovered and researched that reveal the processes of the formation of Ukrainian scenography, connecting them with the development of artistic and staging possibilities, stage technology, and technology while simultaneously examining the visions of tradition and innovation. To characterize theatrical forms, stylistics, genre, set design, compositional schemes in a performance, and visual and artistic language, a comprehensive methodology is proposed, including both general fundamental methods and specialized methods aimed at the constitution of folk traditions in Ukrainian scenography. These methods include structural -functional analysis, analysis of the artist's creative work, description, analysis, and interpretation of the visual and artistic design of theatrical productions, genre-stylistic analysis, archival-bibliographic methods, and source studies. The application of analysis and synthesis methods ensured the formulation of conclusions and allowed for the investigation of the history of collections in the museum holdings of the National Academy of Fine Arts and Architecture and theaters in Kyiv, as well as various libraries. The primary focus of the dissertation research was the study of scenographic artifacts, primarily those preserved in the extensive archives of the Museum of Theater, Music, and Cinema Arts of Ukraine (MTMCU). The scientific novelty of this research lies in the first-ever analysis of visions of folk traditions in Ukrainian scenography from the late 19th to the early 20th century, as well as in summarizing existing studies concerning the Ukrainian artistic-theatrical heritage. The study thoroughly examines and highlights distinctive features of the visual and artistic language of scenographers during the realist and modernist periods, allowing for the identification of stylistic characteristics of both general trends and individual artistic styles. It also reveals the mutually complementary aspects of their projects in terms of visual and artistic solutions and technology. The personalities of the mentioned artists, including Vasil Krychevsky, Ivan Buryachok, Anatoly Petrytsky, Vadym Meller, Maiya Simashkevich and her husband Valentin Shklyayev, Olexandra Exter, and Olexandr KhvostenkoKhvostov, have been thoroughly explored. The study employs a method of comparative analysis to examine the plastic theatrical language of these artists, both as representatives of individual theatrical "schools" and in a comparative context between sketches and their realizations. This approach confirms the validity of the research method in envisioning and constituting manifestations of folk traditions in the “Ukrainian style” theater. The dissertation consists of an introduction, three chapters, ten subsections with conclusions for each, a general conclusion, a list of used sources, and five appendices: Appendix A. List of illustrations on the dissertation topic, Illustration album, Appendix B. Glossary of terms and names in theatrical art, Appendix C. List of publications on the dissertation topic and information about research validation. The first chapter, dedicated to theoretical and methodological research, focuses on methodology, defining the source base, and constructing narratives of folk traditions in Ukrainian scenography from the late 19th to the early 20th century, in the context of Ukraine's historical and cultural development. A comprehensive analysis of historiography reveals a limited coverage of the topic, with rare and fragmentary mentions of narratives about folk traditions. Among the studies of the mentioned period, art-historical research on the archetype of Ukrainian culture in theater scenography is almost entirely absent. The review of historiography and the source base underscores the necessity and appropriateness of conducting in-depth and comprehensive research on Ukrainian scenography by the mentioned artists. In the second chapter, an analysis of the visual and spatial decisions in the artistic language of scenographers Vasil Krychevsky and Ivan Buryachok is carried out, and a typological model of productions during the realist era is examined. The specificcharacteristics and features of their representation of folk traditions are identified, contributing to the formulation of a formative definition of national consciousness. According to the research, typological stylistic techniques and technologies in the scenographic projects of these individuals were discovered, as well as the development of the “Ukrainian style” in their artistic practice, which drew from the philosophical and cultural systems of the Ukrainian Romantic era. The study delves into the manifestation of folk traditions, revealing the foundations of the stylistics in Ukrainian theater productions from the late 19th to the early 20th century, such as “Taras Bulba”, “Viy” by Mykola Gogol, “Natalka Poltavka”, “Eneida” by Ivan Kotliarevsky, “Sava Chaly” by Ivan Karpenko-Karyi, “Haidamaky” by Taras Shevchenko, “Narodnyi Malakhii” and “Mykhailo Mazailo” by Mykola Kulish. The analysis is based on the time of creation, which characterizes the stylistic principles, features of modernism and its directions, composition and coloration in the visual perception of actor costumes embodied by the actor-director duo, the use of technological-material base in the staging, technical and artistic visual solutions, and more. Through comparison and juxtaposition of productions, their stylistic distinctions are delineated. For example, a comparison between “Taras Bulba” in the scenography of F. Krychevsky, directed by M. Sadovsky, and “Viy” directed by H. Yurii, and the staging of “Viy” by Anatoly Petrytsky with the direction of H. Yurii is analyzed. It is demonstrated that the narrative of folk traditions plays a significant formative role in shaping the spatial language of stage design, and the study investigates the author's techniques of composition, painting, and graphic foundations used by the scenographer. These techniques crystallized and awakened the national consciousness during the late 19th to early 20th century. In the final subsection of the dissertation, a comprehensive analytical and comparative study of scenography for productions from two strikingly different periods, the era of theater “Coryphaei” and the era of modernism, is conducted. Based on a deep analysis of preserved and discovered materials, the study identifies the differences in the context and technology of production, determines its traditional features, and explores its connections with the historical and cultural theatrical heritage. Using the key art characteristics of stage space, including color, compositional structure, chromatic coloration of the production, and the concept of artistic content and form, the research aims to identify the volumes, color spots, concept of artistic content and form, the research aims to identify the volumes, color spots, composition, and lighting techniques that convey artistic meaning in the production, thus revealing its socio-cultural essence and its interactions with major world styles. By comparing domestic stage solutions with the radical European “Triadic” (Oskar Schlemmer) theater at its core, this study uncovers the European-influenced essence of Ukrainian scenography. The practical significance of this research lies in its potential to shape comprehensive views on Ukrainian scenography from the late 19th to the early 20th century as a significant object of study in the history and theory of Ukrainian arts. Filling in bibliographic, historical, and chronological gaps can contribute to further research into theatrical traditions in Ukrainian theater and elevate its status in a global context. The results of this scientific work can be utilized by research institutions for the development of scientific and methodological guides, educational programs for educational institutions, the enhancement of museum catalogs and excursion materials, as well as for presentation at academic conferences and seminars. This research can serve as a theoretical foundation for educational programs such as “History and Theory of Theater Art in the Era of 'Coryphaei” and “History and Theory of Modern Revolutionary Theater Bereziil”, among others. Furthermore, it can be applied in published works and methodological guides.