Реституція пам’яток образотворчого мистецтва України у 2000–2023 роках

Abstract

Метою цієї статті є дослідження питання реституції культурної спадщини України в період 2000–2023 років. Методи дослідження. Інструментарій статті складається на основі історичного, культурного та мистецтвознавчого підходів, також загальнонаукових історичних, культурологічних і конкретно наукових мистецтвознавчих методів. Результати. Процес реституції культурної спадщини України упродовж 2000–2023 років був складним і вимагав значних зусиль для повернення незаконно вивезених цінностей. Застосування історичного, культурного та мистецтвознавчого підходів дало змогу розглянути роль реституції у зміцненні національної свідомості та збереженні культурної спадщини. Також аналіз законодавчих актів підтвердив необхідність вдосконалення національної правової бази і механізмів реституції для ефективної реалізації процесу. Успішні приклади повернення історичних, культурних і мистецьких цінностей підкреслили значущість реституції у відновленні історичної цінності та значення цих пам’яток для суспільства. Висновки. Реституція культурної спадщини України досліджуваного періоду має велике значення для збереження історичної, культурної та мистецької спадщини країни і зміцнення національної свідомості. Однак реституція є складним і тривалим процесом, який потребує вдосконалення національної правової бази та механізмів повернення для ефективної реалізації. Роль державних органів у проведенні реституції та співпраця з міжнародними партнерами також виявилися важливими аспектами цього процесу. Зазначено, що реституція має велику актуальність особливо в часи війни, коли збереження культурних цінностей на окупованих територіях та фіксація порушень міжнародних домовленостей є критично важливими завданнями для подальшого відновлення спадщини. The aim of this article is to investigate the issue of restitution of Ukraine’s cultural heritage during the period of 2000–2023. Research methods. The article’s framework is based on historical, cultural, and art historical approaches, as well as interdisciplinary historical, cultural studies, and specific art historical methods. Results. The process of restitution of Ukraine’s cultural heritage from 2000 to 2023 was complex and required significant efforts to recover unlawfully exported artifacts. The application of historical, cultural, and art historical approaches allowed for examining the role of restitution in strengthening national consciousness and preserving cultural heritage. Additionally, the analysis of legislative acts confirmed the necessity to enhance the national legal framework and restitution mechanisms for an effective implementation of the process. Successful examples of returning historical, cultural, and artistic valuables underscored the significance of restitution in restoring historical value and the societal importance of these landmarks. Conclusions. The restitution of Ukraine’s cultural heritage during the mentioned period holds great importance in preserving the country’s historical, cultural, and artistic legacy, as well as in reinforcing national consciousness. However, restitution is a complex and lengthy process that requires improvements in the national legal basis and return mechanisms for effective implementation. The role of governmental institutions in conducting restitution and collaborating with international partners also emerged as crucial aspects of this process. It is noted that restitution remains particularly relevant during times of conflict, when safeguarding cultural treasures in occupied territories and documenting violations of international agreements become critically important tasks for the heritage’s future recovery.