Стінописи та мозаїки Києва другої половини ХХ століття: трансформація образно-пластичної системи

Abstract

Дисертація поглиблено досліджує зміни образно-пластичної мови стінопису та мозаїки другої половини ХХ століття у спорудах м. Києва. Особлива увага приділяється 1960–1980-им рр., періоду стрімкого зростання популярності монументального живопису в міському просторі та кристалізації специфічних стильових рис. Актуальність роботи обумовлена неоднозначністю процесів навколо монументального спадку другої половини ХХ ст., зокрема проблемою їхнього руйнування в теперішній час у силу багатьох факторів. Метою дослідження є уточнення та деталізація процесу трансформацій образно-пластичної системи стінопису та мозаїки протягом 1950–2000-х років, визначення іконографічних та стилістичних особливостей для кожного етапу. На основі мистецтвознавчого аналізу класифікувати твори стінопису визначеного періоду. Важливим підґрунтям для дослідження є попередні напрацювання, які головним чином охоплюють київську практику в загальному контексті розвитку галузі на теренах України. Значна частина матеріалу була опубліковано у 1960–1980-х рр. та розглядає як практичні, так і теоретичні аспекти, насамперед виділяється проблемам синтезу мистецтв. Вагомими для дослідження є тогочасні напрацювання Н. Велігоцької, Г. Скляренко, А. Ревенко, В. Лебедєвої, В. Лобановського, М. Коломійця та інших. Натомість сучасні публікації здебільшого охарактеризовують лише період 1960–1980-х рр., в них монументальне мистецтво розглядається під історичним кутом або ж як частина творчості окремого художника. У працях останніх років спостерігається непропорційність у виборі матеріалу, перевага надається роботам, виконаним у техніці мозаїки. Джерельна база дисертації складається безпосередньо з самих пам’яток, архівних документів та свідчень авторів. Проведене візуальне обстеження творів показало переважно незадовільний стан їх збереження. Так значна частина має достатньо великі втрати, а нав’язливі вивіски довкола заважають та унеможливлюють цілісне сприйняття, по-декуди неорганічна зміна першопочаткових кольорів та оздоблення фасадів призвела до втрати синтезу з архітектурою. Також не сприяє виразності об’єктів і сильний візуальний шум оточення, як наслідок, панно частково або у певних випадках повністю, стають відірвані від навколишнього середовища та втрачають закладену в них функцію формування міського простору. Тож, для цілісного висвітлення первинного авторського задуму та зв’язку об’єкту з оточенням, необхідним було залучення світлин, зроблених одразу, або за кілька років після виконання монументального твору. Значна частина фотоматеріалу зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва України. Але більшість з них вже було опубліковано у відповідних фахових виданнях, каталогах та довідниках. Свіжий матеріал виявлено серед архівних фотографій художнього комбінату, які нині зберігаються у секції монументально-декоративного мистецтва Київської організації Національної спілки художників України. Там же було знайдено фотографії цілої низки раніше невідомих панно, що значно розширили список залучених об’єктів у роботі. У процесі дослідження впливу соціокультурних явищ на київський монументальний живопис було проведено роботу з архівною документацією, зокрема з протоколами секції монументально -декоративного мистецтва, офіційними листуваннями між керівництвом Спілки художників України (СХУ) та Міністерством культури, особовими справами художників (зберігаються у ЦДАМЛМ України). Під час вивчення матеріалів було знайдено свідчення, на підставі яких можна стверджувати, що процес формування київського осередку монументалістів розпочався ще наприкінці 1950-х рр., а секцію було створено не у 1964 р., як було прийнято вважати, а з 1958 року. Не меш показовими є задокументовані неоднозначності у тогочасних судженнях про монументальне мистецтво. Прослідковується різна позиціє членів секції монументально-декоративного мистецтва та адміністрації СХУ щодо низки таврованих творів, зокрема керамічних мозаїк в інтер’єрі «Метро» (І. Литовченко, В. Ламах, Е. Катков, 1963 р.). Показовим є схвальне обговорення художніх якостей робіт у середині секції. Документація Республіканської комісії з монументально-декоративного мистецтва стала у нагоді для уточнення атрибуції ряду творів, створених у проміжку між 1970–1980-ми рр. В рамках дослідження фахової освіти як важливої складової формування художньої школи було залучено архівні документи тодішнього КХІ (нині НАОМА), які нині знаходяться у Державному архіві міста Києва. Головним чином, робота була сфокусована на періоді відновлення навчально -творчої майстерні монументального живопису, адже про це фактично немає відомостей у дослідженнях попередників. В основу навчальної програми майстерні лягають не засади реалізму, які були прикметними для більшості майстерень станкового мистецтва, а принципи формального пошуку, грамотної взаємодії з архітектурою, оперування з великими формами та кольоровими плямами. Проаналізувавши навчальний процес та доробок випускників, можна говорити, що майстерня займає провідне місце у розвитку монументалістики Києва 1970–1980-х рр. Але також необхідно зазначити, що навчально-творча майстерня не вплинула на становлення пластичних особливостей монументального мистецтва 1960-х рр. Оскільки її робота розпочалась лише з середини десятиліття, а випускники почали активно працювати наприкінці 1960-х років. На основі задіяного матеріалу вдалось уточнити періодизацію головних етапів розвитку другої половини ХХ ст. й виокремити специфічні засади образно-пластичної мови кожного з них. Так художньо стилеві особливості київського стінопису та мозаїки можна поділити на три періоди. Перший – це післявоєнний (1950-ті рр.), пов'язаний з неокласичною архітектурною стилістикою. Твори побудовані на реалістичних засадах, помітним є тяжіння до живописності у манері письма, виділяються станкові риси у композиційній побудові. Наступний етап розквіту охоплює найдовший часовий відрізок (1960– 1980-ті рр.) і несе в собі активну трансформацію та пошук нових виразних образно-пластичних рішень. Детальніше розглядаючи 1960–1980-ті рр. можна виділити кілька фаз. Становлення художньої мови припадає на першу половину 1960-х рр. і пов’язане з відмовою від художніх прийомів післявоєнного періоду. Широкий спектр відтінків замінює виразне декоративне поєднання кількох кольорів, замість живописності мозаїки наповнюються чіткими лініями та подекуди графічними обрисами фігур, предметів тощо. Зникає просторовість, натомість перевага надається площинності, розробленню великих локальних кольорових плям, на перший план виводиться лаконічність та ясність зображення. Стрімкий перехід став можливим завдяки архітектурним перетворенням середини 1950-х років. Втім, на початку 1960-х рр. своє продовження знаходять популярні образи та атрибути характерні для соцреалістичної тематики післявоєнного періоду. З середини десятиліття вагомим досягненням стає введення та переосмислення професійними митцями (А. Рибачук, В. Мельниченко, А. Горська та інші) народного мистецтва. Розвиток національно етнографічного напряму продовжився і у подальшому. Слід відміти різні експерименти із впровадження індустріальних методів для монументального оформлення типових будівель. За своєю специфікою такі роботи вирізнялися максимально спрощеним підходом. Однак вони не виправдали очікування, а уніфікація художніх прийомів та образів вже у другій половині 1960-х рр. зазнала критики, зокрема це засвідчено в архівних документах. Шукаючи виразні композиційні та образні рішення, наприкінці 1960- х рр. відбувається ускладнення образно-пластичної системи, з’являються концепції цілісного монументального оформлення вулиць. Поступово митці знаходять та привносять у мозаїки та стінописи Києва впізнаванні авторські риси. В 1970-х – на початку 1980-х рр. київська монументалістика досягає найактивніших темпів розвитку. Важливим аспектом впливу на образно-пластичну мову стають техніко-технологічні особливості етапу. Так керамічна мозаїка поступово змінюється смальтою у 1970-х рр. Це вплинуло на застосування варіативності відтінків, глибших кольорових градацій, з’являється складніше моделюванням об’ємів, оскільки смальта має ширші кольорові та формотворчі можливості. Працюючи в інтер’єрах, художники все частіше застосовують різні техніки стінопису (темперний розпис, гаряча та холодна енкаустика). Ближче до кінця 1970-х рр. у Києві набуває популярності виражений мозаїчний рельєф. Перехідний період визначається кінцем 1980-х – першою половиною 1990-х рр. Головною ознакою стає затухання активного створення нових об’єктів, а у тих, що виконуються тією чи іншою мірою прослідковуються художні риси, напрацьовані у минулих кількох десятиліттях. Творчий потенціал та накопичений досвід художники втілюють у різноманітних виставкових проектах, станковій творчості. Вагомою подією для київських митців стає виставка «Погляд» наприкінці 1980-х рр., на якій було представлено великий творчий доробок, що створювався паралельно з роботою над монументальними панно. У роки незалежності монументальне мистецтво Києва розділяється на два центральні напрями за сферами застосування – релігійне та світське. Якщо розвиток стінопису та мозаїки у громадських спорудах 1990 -х рр. перебував у стані стагнації, то поступове відновлення православної традиції Києва призвело до активних процесів відродження сакрального мистецтва наприкінці 1990-х – початку 2000-х рр. У храмовому мистецтві також можна відзначити орієнтацію на традиційні для цього напряму манери виконання.Переважно це робота в таких стилістичних напрямах: українське бароко, візантія, академізм та інколи прояви модерну кінця XIX – початку ХХ ст. Тоді ж відбувається державна опіка проектами реставрації та реконструкції київських пам’яток із залученням монументального оформлення, що позначилось на художній стилістиці. В останні роки активно популяризується новітня урбаністична тенденція стріт-арту, яка є репрезентована іншим колом художників, фактично ніяк непов’язаним з осередком київських монументалістів. Теоретичні результати представленого дослідження можуть бути використані для подальшого ширшого вивчення розвитку монументального мистецтва України, узагальнюючих досліджень з історії й теорії українського мистецтва. Напрацюваний матеріал може бути задіяний для укладання каталогів, енциклопедичних довідників, при підготовці доповнень до реєстру пам’яток. Dissertation looks into changes of figurative-plastic language in murals and mosaics on Kyiv city buildings during the second half of the XX century. It focuses on the 1960s–1980s when rapid popularity of monumental painting in the urban space started to grow and crystallize its specific stylistic features. Issues of the research are relevant due to ambiguous monumental heritage of the second half of XX century, especially considering their destruction nowadays caused by many factors. The study purpose is to specify and detail the process of figurative -plastic system transformation of murals and mosaics within 1950–2000s and to define iconographic and stylistic features for each stage. The murals classification is based on art analysis. Preliminary studies are important scientific ground for the research, which mainly comprise Kyiv practice in general development context of this sphere in Ukraine. A lot of studies were published in 1960–1980s. They consider practical and theoretical aspects, focusing on problems of synthesis of arts. Studies by N. Veligotskaya, G. Sklyarenko, A. Revenko, V. Lebedeva, V. Lobanovsky, M. Kolomiyets and others are significant for the research. Modern publications mainly characterize only the period of the 1960–1980s and consider monumental art from a historical point of view or as part of an individual artist work. Disproportion in choice of material is observed in works of recent years, preference is given to the works made in mosaics technique. Dissertation source base consists directly from the monuments themselves, archival documents and testimonies of authors. Conducted visual examination showed mainly unsatisfactory condition of their preservation. Significant part of these artworks has quite large losses. Furthermore, obsessive advertisement banners all around embarrass and make it impossible to perceive the artworks integrally. In some areas inorganic change of the original colors and decorations of facades led to the loss of synthesis with architecture. A loud visual noise of environment does not contribute to expressiveness of objects as well. Consequently, these works of art lose touch with the environment and lose their inherent function of forming urban space, partially or in some cases fully. As a result photos made immediately or some years later after creation of monumental artwork were used for a holistic coverage of the original author's intention and for the connection between the object and environment. Most materials have been stored in the Central State Archive-Museum of literature and art of Ukraine. Yet most of them were already published in relevant professional publication, catalogues and directories. New materials have been found among archival photos of the art community, stored nowadays in the Section of monumental and decorative art of Kyiv organization of the National Union of Artists of Ukraine. Photos of a number of previously unknown panels were also found there, that in turn have broadened the list of objects involved in the work. Analysis of archival documentation during the research process of influence of socio-cultural phenomena on Kyiv monumental painting has been carried out, particularly with protocols of the Section of monumental and decorative art, official correspondence between leadership of the Union of Artists of Ukraine and Ministry of Culture, personal artists facts. While studying the materials, evidence, confirming that the formation process of Kyiv center of monumental artists began back in the late 1950s, was found. It was common to consider that the Section was created in 1964, whereas it existed since 1958. Documented ambiguities in those days' judgements about the monumental art are no less revealing. The different positions of members of the Monumental and Decorative art Section and the administration of the Union of Artists of Ukraine are traced concerning a number of criticized works, particularly ceramic mosaics in the interior «Metro» (I. Litovchenko, V. Lamakh, E. Katkov, 1963). The positive discussion of artistic qualities of works within the section is indicative. Republican Committee documentation of monumental and decorative art became beneficial for specification of the attribution of a number of works, created between the 1970s and 1980s. Within the fra mework of professional education research, as an important component of the artistic school formation, archival documentation of Kyiv Art Institute (nowadays the National Academy of Fine Arts and Achitecture) was used, which is stored nowadays in the State Archive of Kyiv. Chiefly, the thesis is focused upon the revival of educational and creative studio of monumental painting, since actually there is no any information about that period in the preliminary studies. The basis of the studio educational program were not the principles of realism, which featured most easel art studios those days, but principles of formal approach, harmonious interaction with the architecture, operation with large forms and color spots. Having analyzed the educational process and achievements of graduates, it can be stated, that the studio takes the leading position in the monumental art development of Kyiv in the 1970–1980s. It is worth to mention, that the educational and creative studio did not affect the formation of plastic features of monumental art in the 1960s as its work began only in the middle of the decade and graduates started to work actively in the late 1960s. Based on conducted studies, the research succeeded to specify periodization of the main development stages o f the second half of the XX century and to point out specific grounds of figurative -plastic language in each of them. Thus, Kyiv murals and mosaics artistically stylistic features can be divided upon three stages. The first is post -war (the 1950s) is associated with neoclassical architectural style. The works are built on realistic principles, the tendency toward picturesqueness in art manner is noticeable, easel features in composition are distinguished. The next stage of development covers the longest period of time (the 1960s– 1980s) and actively transforms and searches new expressive figurative and plastic solutions. Considering the 1960s and 1980s in more detail several phases can be distinguished. The artistic language formation dates back to the first half of the 1960s and is associated with the rejection of artistic methods of postwar period. Expressive decorative combination of several colors replaces a wide range of tones, mosaics are filled with clear lines and sometimes graphic outlines of figures and items instead of the picturesqueness. Spaciousness disappears, instead, preference is given to flatness and development of large local color spots, conciseness and clarity of the image are going to the fore. The rapid transition was made possible due to architectural transformations of the mid-1950s. However, in the early 1960s, popular images and attributes find their continuation, which was peculiar for the socialist -realist theme of postwar period. Since the middle of the decade, the introduction and rethinking of folk art by professional artists (A. Rybachuk, V. Melnychenko, A. Horska and others) becomes a significant achievement. The development of the national ethnographic trend continues in the years ahead. Various experiments with the introduction of industrial methods for the monumental design of typical buildings should be noted. According to its specifics, such works were distinguished by the most simplified approach. However, they did not correspond expectations, and the unification of artis tic techniques and images was criticized in the second half of the 1960s, in particular, we can see the evidence in archival documents. Complications of the figurative-plastic system appeared in search for expressive compositional and figurative solutions in the late 1960s. The concepts of holistic monumental design of the streets took place. Gradually, artists find and bring to the mosaics and murals of Kyiv recognizable author's features. In the 1970s and early 1980s, Kyiv monumental art reached its most active pace of development. Technical and technological features of the stage are an important aspect of influence on the figurative-plastic language. Thus, ceramic mosaics was gradually replaced by smalt in the 1970s. It affected the application of tones variety, deeper color gradations, more complicated modeling of volume emerged because smalt has wider coloring and shaping capabilities. While working in interiors, artists increasingly use various mural techniques (tempera painting, hot and cold encaustics). In the late 1970s, the expressive mosaic relief gained popularity. The transition period is determined by the late 1980s – early 1990s. The main feature became fading of active creation of new objects. However, the performed ones, to some extent, followed artistic features earned in the past few decades. Artists crystalized creative potential and accumulated experience in different exhibition projects and easel painting. The exhibition «View» became a significant event for Kyiv artists in the late 1980s, presenting a huge original work created in parallel with the work on monumental panels. During the years of independence, Kyiv monumental art is divided into two central directions– religious and secular. If the development of murals and mosaics in the public buildings during the 1990s was in a state of stagnation, the gradual re establishment of Kyiv Orthodox tradition led to the active process of sacred art revival in the late 1990s – early 2000s. In the temple art the orientation on traditional for this manner of execution can be highlighted. Mainly it is work in the following stylistic directions : Ukrainian Baroque, Byzantium, academism and sometimes modernism manifestations of the late XIX – early XX centuries. At the same time, the state takes care of restoration and reconstruction projects of Kyiv monuments with the monumental decoration involvement, which affected the art stylistics. In the recent years, the new urban trend of Street-Art has become actively popularized, represented by another community of painters, in fact, not connected with the center of Kyiv monumental artists. Theoretical results of the presented study can be used for a further wider study of monumental art development in Ukraine, generalizing research on history and theory of Ukrainian art. Collected material can be applied for compiling catalogues, encyclopedic reference books or preparing additions to the register of monuments.