Формування АРМУ в Київському художньому інституті та її вплив на живопис українського модернізму

Abstract

У дисертації досліджено спільноту Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ) в Київському художньому інституті (КХІ), етапи її формування та історичне значення, якого вона набула в еволюції живопису українського модернізму другої половини 1920-х років. АРМУ — одне з найбільших всеукраїнських об’єднань України, в заснуванні якого брали безпосередню участь ректор та викладачі КХІ. Починаючи із моменту заснування у 1925 році АРМУ стала найпотужнішим мистецьким об’єднанням українського модернізму. Програмні засади АРМУ ґрунтувалися на синтетичному поєднанні концепції виробничого мистецтва з актуальними на той час модерністськими пошуками нової образності. У другій половині 1920-х років членами АРМУ в КХІ були: О. Богомазов, М. Бойчук, П. Голуб’ятников, Б. Кратко, В. Меллер, В. Пальмов, В. Татлін, Є. Сагайдачний та ін. Серед них на еволюцію живопису українського модернізму значний вплив справила творча та педагогічна діяльність М. Бойчука, О. Богомазова, П. Голуб’ятникова та В. Пальмова. Аналіз історичних умов, які призвели до створення АРМУ, виявив, що вони почали складатися ще з часів Української Центральної Ради (УЦР), яка 1917 року заснувала Українську академію мистецтв (УАМ). Першим ректором та професором УАМ став Федір Кричевський, разом із ним майстерні у новому виші очолили М. Бойчук, О. Мурашко, В. Кричевський, М. Бурачек, Г. Нарбут, М. Жук, А. Маневич. Надалі діяльність УАМ спричинила збільшення прошарку творчої інтелігенції, яка підтримувала процес відродження українського мистецтва, а також сприяла активнішому залученню митців-модерністів у художнє життя України. Проте війни часів Української революції поставили УАМ під загрозу існування та загострили протистояння митців різних течій та напрямів всередині закладу. На відміну від УЦР, політика більшовиків в Україні була окупаційною. Культурне життя УСРР опинилося під жорстким ідеологічним контролем та цензурою радянської влади, що негативно вплинуло і на навчальний процес в УАМ, адже значна частина української інтелігенції емігрувала, а ті митці, які залишилися, стали залежними від офіційного працевлаштування та мусили пристосовуватися до нових політико-економічних умов. Після вбивства О. Мурашка та смерті Г. Нарбута [226, c. 20-21], які своєю адміністративною діяльністю врятували УАМ у найскрутніші часи, з першого складу професорів у Києві викладали М. Бойчук, брати Кричевські та М. Бурачек, у 1920-му році до них приєднався Л. Крамаренко. У перші роки радянської влади в період формування структури НКО та культурної політики УСРР вкрай важливою для орієнтації митців у нових умовах була культурно-просвітницька організація Пролеткульт, ідеологічною платформою якої пізніше скористалися більшість літературно-мистецьких об’єднань України, зокрема й АРМУ. Виявлено, що збереження розвитку модернізму за радянської влади та процес створення мистецьких об’єднань різних спрямувань у 1920-х роках великою мірою були зумовлені діяльністю наркома освіти РСФРР А. Луначарського. Він безпосередньо долучився як до становлення Пролеткульту, так і до реформ мистецької освіти, що визначили характер культурного життя 1920-х років. З його ініціативи до Відділу образотворчого мистецтва НКО РСФРР було запрошено провідних модерністів: О. Бріка, К. Малевича, В. Маяковського, О. Родченка, В. Татліна, Д. Штеренберга, які розробили концепцію виробничого мистецтва та відповідну до неї реформу художніх закладів всіх рівнів для підготовки багатопрофільних фахівців, в широкому спектрі професій — від дизайну до інженерного конструювання. Ця реформа, що була покликана зблизити мистецтво та виробництво, сприяла залученню митців-новаторів до навчальних закладів, які не лише зналися на техніці живопису, а й мали досвід роботи в інших видах мистецтва та експериментальних техніках. В Україні у комісії, відділи та дорадчі органи НКО УСРР теж увійшло чимало модерністів, зокрема О. Богомазов, М. Бойчук, А. Петрицький. У Києві виконання освітньої реформи художніх закладів призвело до реорганізації УАМ у КІПМ 1922 року, а потім у КХІ 1924 року. Унаслідок цього викладацький склад збільшився за рахунок митців модерністського руху, значна частина яких у 1925 році стали засновниками та членами АРМУ. Головою Центрального бюро АРМУ став ректор І. Врона, першими членами — митці та викладачі КХІ, зокрема О. Богомазов, М. Бойчук, П. Голуб’ятников, Б. Кратко, В. Меллер, В. Пальмов, В. Татлін, А. Таран, Є. Сагайдачний. До них приєдналися й інші модерністи: І. Бабій, М. Бурачек, М. Глущенко, В. Єрмілов, О. Хвостенко-Хвостов. Також увійшли до АРМУ викладачі та студенти Межигірського художньо-керамічного технікуму (МХКТ): О. Павленко, В. Седляр, П. Іванченко; та Харківського художнього технікуму (ХХТ): І. Падалка, О. Довгаль, М. Котляревська, М. Фрадкін та ін. Активній діяльності АРМУ сприяла, по-перше, допомога ректора І. Врони — успішного організатора, який мав зв’язки з колишніми колегами в НКО УСРР, а також той факт, що станом на 1925 рік в Україні не було офіційно зареєстрованих всеукраїнських мистецьких об’єднань. На початковому етапі діяльність АРМУ переважно спиралася на матеріальні ресурси КХІ. Ідеологи АРМУ висловлювали підтримку концепції виробничого мистецтва, наполягали на рівності всіх видів мистецтва та виступали за творчі пошуки в руслі модернізму, критикуючи «героїчний реалізм» російського мистецького об’єднання АХРР. Така спрямованість АРМУ відбилася і на складі об’єднання, до якого увійшли не тільки митці найпоширеніших видів образотворчого мистецтва, але й дизайнери, фотографи, архітектори та народні майстри. Крім Києва, об’єднання за короткий час відкрило свої філії у Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах. Проте одночасно зі збільшенням складу відбувався і відтік його членів. Так, невдовзі після заснування з АРМУ вийшли В. Татлін та Є. Сагайдачний. У 1927 році В. Пальмов, П. Голуб’ятников, А. Таран, покинувши АРМУ, заснували з іншими митцями Об’єднання сучасних митців України (ОСМУ). Далі під тиском сталінської політики згортання НЕПу, українізації та інакомислення в СРСР з АРМУ виходить решта митців заради заснування невеликих об’єднань. 1932 року було ліквідовано всі мистецькі об’єднання СРСР, які згодом заступила Спілка радянських художників України. Членство у Спілці дорівнювало офіційному дозволу на право працювати художником. Процедуру вступу до неї було використано радянською владою, щоб змусити модерністів зректися своїх творчих принципів на користь примусово нав’язуваного методу соціалістичного реалізму. Якщо в літературі показовим було цькування М. Хвильового, то в образотворчому мистецтві взялися за розгром бойчукістів. У 1930-ті роки знищено десятки тисяч представників української інтелігенції, які в 1920-ті активно підтримували українізацію. Виявлено, що серед членів АРМУ, які викладали в КХІ значний вплив на живопис українського модернізму мали творчі принципи О. Богомазова, М. Бойчука, П. Голуб’ятникова та В. Пальмова. Спільною рисою в діяльності цих митців було прагнення перейти до створення образів, в яких домінує художня уява, а не копіювання з натури, якого вимагав соціалістичний реалізм. Одним із засадничих принципів творчої та викладацької діяльності М. Бойчука став композиційний аналіз творів різних епох та культур, в яких вдало поєднано лаконізм засобів і художню переконливість. Творчі принципи М. Бойчука вплинули на програмні принципи АРМУ, зокрема визначили її спрямованість на підтримку концепції виробничого мистецтва. Виявлено, що учні та однодумці М. Бойчука не тільки впроваджували його мистецькі принципи, а й розвивали власну творчу індивідуальність, що проявилось передусім у застосуванні ними окремих художніх засобів модерністських течій, які не відкидали фігуративізм. Загалом у творчості бойчукістів набули поширення побутовий жанр та портрет. Найскладніші багатофігурні твори розробляли К. Гвоздик, Г. Довженко, О. Мизін, І. Падалка, М. Рокицький, В. Седляр, М. Шехтман. Розвиток портретного жанру простежується у живописі М. Юнак, К. Єлеви, А. Іванової, С. Колоса. Розкрито, що саме діяльність П. Голуб’ятникова допомогла наблизити навчальні програми фортеху КХІ з кольору до аналогічних програм у таких закладах, як ВХУТЕМАС та Баухаус. Прикметно, що окремі принципи, зокрема нахил горизонту та сферична перспектива, яких дотримувався П. Голуб’ятников після навчання у К. Петрова-Водкіна, застосували в окремих творах й інші члени АРМУ, наприклад, І. Падалка, В. Пальмов та К. Єлева. Як художник і теоретик О. Богомазов винайшов власну теорію візуального сприйняття, в якій описані принципи узгодження кольорів і форм на картинній площині, а також обґрунтував значення модерністських новацій у історії мистецтва. О. Богомазов залишався членом АРМУ та брав участь у її виставках навіть у кінці 1920-х років коли об’єднання під тиском влади переживало найскладніші часи. Вперше виявлено, що серед студентів, яким викладав О. Богомазов, були: П. Панченко, А. Гольдрей, П. Кодьєв та С. Шишко. Також із сучасних досліджень останніх п’ятнадцяти років відомо, що в О. Богомазова навчалися В. Овчинніков, П. Сабодиш, М. Янчук та О. Мордань. Окрім того, творчість О. Богомазова мала впив на окремі твори С. Єржиківського, Б. Крюкова та М. Юнак. В. Пальмов став одним із найбільш провокативних митців АРМУ, а потім і ОСМУ, взявши від футуризму прагнення дати «ляпаса суспільному смаку». Як професор КХІ, В. Пальмов спонукав студентів позбуватися пасивного сприйняття дійсності. У В. Пальмова навчалися: Л. Гриценко, В. Громов, В. Лимаренко, О. Мордань, В. Овчинніков, П. Сабодиш. Також вперше виявлено вплив В. Пальмова на виконання окремих творів молодших художників: Є. Горбач, О. Проскурякової, Б. Сандомирської. З’ясовано, що АРМУ — це найбільше всеукраїнське об’єднання митців модерністського руху, яке спричинило активізацію виставкової діяльності та появу нових тенденцій в живописі українського модернізму другої половини 1920-х років. На ці тенденції мали значний вплив творчі принципи М. Бойчука, О. Богомазова, П. Голуб’ятникова та В. Пальмова. Розкрито, що діяльність І. Врони як ректора АРМУ затримала згортання модернізму і призупинила експансію російського АХРР в Україні. Навчальні програми членів АРМУ в КХІ, досі становлять значний інтерес як для історії НАОМА, так і для практичного їх застосування з урахуванням сучасних потреб та вимог художньої освіти. Діяльність АРМУ в історичному контексті радянської доби є особливо змістовним прикладом для сучасних досліджень з оновлення мистецтва та культури України в ХХ–ХХІ століттях. Джерельною базою дослідження стали архівні матеріали Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України (ЦДАМЛМ України), Музею НАОМА, Національного Художнього музею України (НХМУ), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ України), Державного архіву харківської області (ДАХО), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ). У процесі роботи над дисертацією було вивчено наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених та періодичні видання 1910-х — 1920-х років, в яких розглянуто представників українського авангарду, а також історичні обставини формування модернізму в Україні першої третини ХХ століття. За безпосередньої участі здобувача введено до наукового обігу значну кількість нових архівних матеріалів, творів образотворчого мистецтва, уточнено їхнє авторство, датування та назви, що сприятиме подальшому об’єктивному висвітленню українського мистецтва заявленого періоду. Автором віднайдено та проаналізовано рідкісні радянські та зарубіжні видання та публікації з 1917 по 2000 роки. Зокрема, вперше введено до наукового обігу окремі рідкісні періодичні видання, що висвітлювали діяльність УАМ, КХІ та АРМУ в момент їхнього заснування та становлення. На основі дослідження особових фондів ЦДАМЛМ України встановлено зв’язок окремих історичних постатей із життям КХІ та АРМУ, зокрема віднайдено раніше невідомі імена студентів, яким викладали професори КХІ. Зібрано разом факти про членів АРМУ, а також уточнено, хто з них постраждав від терору та репресій радянської влади. Проведено аналіз імовірного авторства неатрибутованих творів з колекції Музею НАОМА. Вперше проаналізовано твори студентів та викладачів КХІ серед членів АРМУ, які раніше не були опубліковані та досліджені, в окремих випадках уточнено назви, рік та місце їхнього виконання. Також у дисертації використано раніше не опубліковані в наукових джерелах цитати з газет, журналів, книжок, епістолярних джерел 1910-х — 1920-х років. Матеріали цієї дисертації можуть бути використані при створенні виставок, конференцій, узагальнювальних фахових видань, підручників, посібників, навчальних програм та в майбутніх наукових розвідках у сфері мистецтвознавства, культурології, творчої практики митців, а також при підготовці лекційних курсів у навчальних закладах мистецького профілю, діяльності виставкових і музейних установ. The dissertation examines the community of the Association of Revolutionary Art of Ukraine (ARMU) at the Kyiv Art Institute (KKhI), the stages of its formation and the historical significance it acquired in the evolution of Ukrainian modernist painting of the second half of the 1920s. ARMU became one of the largest all-Ukraine associations, in the establishment of which the rector and teachers of the Kyiv Art Institute directly partcipated. Since its founding in 1925, the ARMU became the most powerful artistic association of Ukrainian modernism. ARMU’s programmatic principles were based on a synthetic combination of the concept of industrial art with the modernist experiments with new imagery. The members of the ARMU in the Kyiv Art Institute were: O. Bogomazov, M. Boychuk, P. Golubyatnikov, B. Kratko, V. Meller, V. Palmov, V. Tatlin, Ye. Sagaidachny, and others. Among them, creative and pedagogical activities of M. Boychuk, O. Bogomazov, P. Golubyatnikov, and V. Palmov eventually significantly influenced the evolution of Ukrainian modernist painting. Analysis of historical conditions that led to the creation of the ARMU revealed that it began to form since the period when the Ukrainian Central Rada (UCR) was in power, which in 1917 founded the Ukrainian Academy of Arts (UAM). Fedir Krychevsky became a professor and rector of UAM, along with him, the newly created workshops in the new university were headed by M. Boychuk, O. Murashko, V. Krychevsky, M. Burachek, G. Narbut, M. Zhuk, A. Manevych. Subsequently, the emergence of UAM led to an increase in number of creative intelligentsia that supported the revival of Ukrainian art and strengthened ties with European culture. In addition, UAM contributed to a more active involvement of modernist artists in the artistic life of Ukraine. However, the wars of the Ukrainian Revolution endangered the existence of UAM and exacerbated the opposition of artists of different movements and groups within the institution. Unlike the UCR, the Bolshevik policy in Ukraine was of occupational nature. The cultural life of the USSR went under strict ideological control and was heavily censored by the Soviet authorities that negatively affected the educational process in the UAM. Thus, as the large part of the Ukrainian intelligentsia emigrated, the remaining artists became dependent of the official employment and had to adapt to the new policies and economic conditions. After the murder of O. Murashko and the death of G. Narbut, who had saved UAM in the most difficult times with their administrative activities, M. Boychuk, the Krychevsky brothers and M. Burachek remained in the UAM of the initial teaching staff, they were joined by L. Kramarenko in 1920. In the first years of Soviet power, during the formation of the structure of the People’s Commisariat for Education (Narkompros), the Proletcult was of great importance in cultural life. The ideological platform of this cultural and educational organization was later used by most literary and artistic associations of Ukraine, including the ARMU. It was explored that the preservation of the modernism development under the Soviet rule and the process of creating artistic associations of various trends in the 1920s was largely defined by the activities of the People’s Commissar of Education of the RSFSR A. Lunacharsky. It was on his initiative that the leading modernists were invited to the Department of Fine Arts of the Narkompros: N. Altman, V. Baranov-Rosine, O. Brik, V. Mayakovsky, M. Punin, and D. Sternberg. With their participation, the concept of industrial art was developed and the corresponding reform of art institutions of all levels was initiated with an aim to train universal specialists who will establish themselves in a wide range of professions from design to engineering. This reform, designed to bring art and production together, helped to attract innovative artists to educational institutions, including V. Kandinsky, K. Malevich, O. Rodchenko, V. Tatlin, who not were knowledgable of painting, but also worked in other arts and experimental techniques. In Ukraine, the commissions, departments and advisory bodies of People’s Commissariat for Education of the Ukrainian SSR also included many modernists, i.e. O. Bogomazov, M. Boychuk, and A. Petrytsky. In Kyiv, the implementation of the educational reform of art institutions led to the reorganization of the UAM in the Kyiv Institute of Plastic Arts (KIPM) in 1922, and later on in the Kyiv Art Institute (KKhI) in 1924. As a result, the number of teaching staff increased, as the modernist artists joined the institution, many of whom in 1925 became the founders and members of ARMU. Rector I. Vrona became the head of the Central Bureau of the ARMU, the first members were the artists and teachers of the Kyiv Art Institute, in particular O. Bogomazov, M. Boychuk, P. Golubyatnikov, B. Kratko, V. Meller, V. Palmov, V. Tatlin, A. Taran, and E. Sagaidachny. They were joined by other modernists: I. Babiy, M. Burachek, M. Glushchenko, V. Yermilov, O. Khvostenko-Khvostov. The ARMU also included teachers and students of the Mezhyhirya Art and Ceramic Technical School (MHKT): O. Pavlenko, V. Sedlyar, P. Ivanchenko; and of the Kharkiv Art College (KHT): I. Padalka, O. Dovgal, M. Kotlyarevska, M. Fradkin, and others. ARMU leaders expressed support for the concept of industrial art and advocated for a synthesis of the most progressive achievements of modernism. This orientatio n of the ARMU was reflected in the members of the association, which included not only the artists of the most common types of fine arts, but also the designers, photographers, architects, and folk artists. In addition to Kyiv, the association soon opened branches in Kharkiv, Odesa, Katerynoslav (Dnipropetrovsk), and in other cities. However, simultaneously with the increase in membership, there was an outflow. Shortly after the founding, V. Tatlin and Ye. Sagaidachny left the ARMU. In 1927, V. Palmov, P. Golubyatnikov, A. Taran, upon leaving the ARMU, founded the Association of Contemporary Artists of Ukraine (OSMU) together with the other artists. Then, under the pressure of Stalin’s policy of ending the NEP (New Economic Policy), Ukrainization, and dissent in the USSR, the rest of the artists left the ARMU to form several small associations. In 1932, all artistic associations of the USSR were liquidated, and later on were replaced by the Union of Soviet Artists of Ukraine. The procedure of joining it became the only way to obtain permission for official employment as an artist; it was used to humiliate modernist artists, to force them to renounce their creative principles in favor of the coercive method of socialist realism. If in literature the persecution of M. Khvylovy was indicative, in fine arts the authorities chose the Boychukists as a scapegoat. In 1933, at the plenum of the Organizing Bureau of the Union of Soviet Artists and Sculptors of the USSR, high-ranking government officials — V. Zatonsky, People’s Commissar for Education of the USSR, and A. Khvylia, a member of the CP(B)U Central Committee — accused M. Boychuk of straying from the realistic school of painting. In the 1930s, tens of thousands of members of the Ukrainian intelligentsia who had actively supported Ukrainization in the 1920s were executed. It was explored in the study that students and peers of M. Boychuk not only shared his artistic principles, but also further developed them in their individual ways. In general, the domestic genre and the portrait were the most common in the works of the Boychukists. The most complex multi-figure works among them were developed by K. Hvozdyk, G. Dovzhenko, O. Myzin, I. Padalka, M. Rokytsky, V. Sedlyar, and M. Shekhtman. The development of the portrait genre may be traced in the paintings of M. Boychuk, M. Yunak, K. Eleva, A. Ivanova, and S. Kolos. P. Golubyatnikov’s activity in the Kyiv Art Institute draw the programs of the fortech (acronym for ―formal and technical disciplines‖) at the Kyiv Art Institute closer to the similar programs in such institutions as VKHUTEMAS and Bauhaus , especially in regard to color. It is noteworthy that some principles, in particular the spherical perspective and the slope of horizon line, adopted by P. Golubyatnikov while he was the K. Petrov-Vodkin’s student, were used by the other members of the ARMU, such as I. Padalka, V. Palmov and K. Eleva, in their creative experiments. As an artist and theorist, O. Bogomazov tended to a theoretical explanation of artistic innovations and global trends in general, so when creating curricula, he was closer to P. Golubyatnikov and M. Boychuk, whose principles were more clear and logical, than to spontaneous, unpredictable V. Palmov. For the first time it was established that among the students of O. Bogomazov were P. Panchenko, A. Goldrey, and P. Kodiev. It is also known from modern research of the last fifteen years that V. Ovchinnikov, P. Sabodysh, M. Yanchuk, and O. Mordan were the students of O. Bogomazov. In addition, Bogomazov’s work influenced some pieces by S. Yerzhikivsky, B. Kryukov, and M. Yunak. V. Palmov became one of the most provocative artists of the ARMU, and then the OSMU, adopting from futurism its desire to ―slap public taste‖. As a professor of the Kyiv Art Institute V. Palmov encouraged students to discard the passive perception of reality. V. Palmov students were: L. Gritsenko, V. Gromov, V. Limarenko, O. Mordan, V. Ovchinnikov, P. Sabodish. Also, for the first time the influence of V. Palmov on some works of junior artists (E. Gorbach, O. Proskuryakova, B. Sandomirska) was revealed. It was evidenced that the ARMU was the largest all-Ukraine association of artists within the modernist movement. ARMU initiated intensification of exhibition activities and emergence of a new trend in Ukrainian modernist painting of the second half of the 1920s that was significantly influenced by the creative principles of M. Boychuk, O. Bogomazov, P. Golubyatnikov and V. Palmov. It was revealed that I. Vrona’s activity as the rector of the ARMU delayed the collapse of modernism and stopped the expansion of the Russian AHRR in Ukraine. The t eaching programs developed by the ARMU members for the fortekh are still of great interest, both for the history of NAOMA, which restores and continues the traditions laid down in UAM, and for practical application, taking into account modern needs and requirements of art education. The activity of th e ARMU in the historical context of the Soviet era is especially valuable for modern research on the evolution of the understanding the dialectic of traditions and innovations in the fine arts of Ukraine in the twentieth and twenty-first centuries. The source base of the study was the archival materials of the Central State Archive Museum of Literature and Arts of Ukraine (CSAMLA of Ukraine), NAOMA Museum, National Art Museum of Ukraine (NAMU), Central State Archive of Higher Authorities and Management of Ukraine (CSAHAM of Ukraine), State Archives of Kharkiv region (SAKhR), Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine (SSA SSU). In the work on literary sources special attention is paid to scientific works by Ukrainian and foreign scientists that focused on representatives of the Ukrainian avant-garde, as well as on the historical circumstances of modernism formation in Ukraine in the first three decades of the twentieth century. With the direct participation of the applicant, a significant number of new archival materials, works of fine art were introduced into scientific circulation, their authorship was attributed, dating and names specified that will contribute to the objective coverage of Ukrainian art of the specified period. The author revealed and analyzed several rare Soviet and foreign publications from 1917 to 2000. In particular, some unaccounted periodicals relating to the coverage of UAM, Kyiv Art Institute, and ARMU at the time of their establishment and formation were introduced into scientific circulation. The ties of some historical figures with the Kyiv Art Institute and ARMU were established, in particular, previously unknown names of students of the Kyiv Art Institute, who were the members of the ARMU and who eventually fell victim to terror and repression by the Soviet authorities. An analysis of the probable authorship of non-attributed works from the NAOMA collection was performed. For the first time, the works of students and teachers of the Kyiv Art Institute among the members of the ARMU that were not previously published and researched, were analyzed. In some cases the names, years, and places of their performance were specified. The dissertation also uses previously unpublished citations from newspapers, magazines, books, and epistolary sources from the 1910s and 1920s. The materials of this dissertation may be used for creation of exhibitions, conferences, general professional publications, textbooks, manuals, curricula and future research in the field of art history, culturology, creative practices of artists, as well as in the preparation of lecture courses in art schools, exhibition and museum institutions.