Графіка Т. Г. Шевченка 1847–1861 рр.: особливості художньої мови

Abstract

Працю присвячено дослідженню графічної творчості Тараса Шевченка 1847–1861 рр. Мета дослідження полягає у ґрунтовному художньо -стилістичному аналізі графічної спадщини митця, що дозволить виявити характерні особливості та еволюцію його художнього бачення. Аналіз наукової розробки теми показав, що на даний момент залишається мало дослідженим питання про особливості і розвиток художньої манери митця, використання графічних засобів виразності, прояви різних тенденцій у його творчості. Наукова новизна полягає у вивченні стилістичних особливостей творчості художника й визначенні рис його індивідуальної манери на основі мистецтвознавчого аналізу значного обширу графічних творів Т. Шевченка 1847–1861 рр., включаючи не аналізовані раніше твори. У дисертації розглянуто закладення основ індивідуальної манери митця в період до 1847 р. Досліджено головні джерела мистецького і культурного досвіду, отриманого художником у ранній період навчання й творчості. Проведено порівняння творчих методів Т. Шевченка і Петра Соколова та Карла Брюллова. На основі аналізу знакових творів Т. Шевченка 1814–1847 рр. визначено витоки подальших мистецьких пошуків, зокрема у напрямах розробки світлотіні, композиційної цілісності, тональної колористики акварелей, використання техніки офорту, поєднання тенденцій академізму, романтизму і частково реалізму. У наступні періоди на цій основі були вироблені ключові особливості художньої манери Т. Шевченка. В основній частині дослідження розглянуто творчість періоду заслання 1847–1857 рр., виявлено вплив життєвих умов і нового оточення на творчість митця, передумови більшої свободи у художній манері. У результаті вивчення творчості Т. Шевченка 1847–1850 рр. визначено, як змінюється підхід до побудови зображень і складається властивий баченню митця тип композиції для кожного жанру: композиції пейзажів стали концентрованішими за розподілом мас; у сюжетних і портретних творах відпрацьовувалося виділення композиційного вузла засобами світлотіні, пластики та композиційного розташування. Визначено появу змін у застосуванні графічних технік, зокрема важливим є активне звернення художника до сепії, збагачення тональних градацій в олівцевому рисунку, колористичні пошуки в акварельних пейзажах. Визначено зміни у художньому баченні Т. Шевченка 1851–1855 рр. на основі аналізу пейзажних, портретних, жанрових творів і начерків. Досліджено методи забезпечення композиційної рівноваги у акварельних пейзажах, еволюцію розуміння художником кольору як основного засобу виразності для побудови зображення. Виявлено посилення виразності світла, з’ясовано схеми побудови світлотіні у портретах, пейзажах і жанрових сценах. Аналіз роботи Т. Шевченка з різними графічними техніками (аквареллю, сепією, олівцем, італійським олівцем) виявив формування нового методу, який базується на поєднанні узагальнених, експресивних та контрастних елементів зображення з тональними й деталізованими елементами. На основі пейзажних мотивів у мішаній техніці досліджено графічні вправи Т. Шевченка у володінні штрихуванням і плямами, застосуванні різних інструментів. Аналіз творів Т. Шевченка 1856–1857 рр. обґрунтував формування цілісної манери, що об’єднала здобутки попередніх років. Виявлено, що, через ностальгію за Академією мистецтв і очікування звільнення із заслання, посилились тенденції академізму: звернення до міфологічної, біблійної та історичної тематики, значна увага до деталізованої пластики оголеного тіла, театралізована презентація образів. Визначено особливості полістилізму серій «Телемах–Діоген» та «Притча про блудного сина», що полягає у поєднанні академічних і романтичних тенденцій, мотивів та схем західноєвропейського й українського народного мистецтва. Означено завершальний етап у вдосконаленні моделювання, за якого трактування об’єму стає схожим на скульптурну пластику. На основі аналізу творів періоду творчості Т. Шевченка після звернення із заслання (1857–1861 рр.) охарактеризовано появу нових рис у манері, що пов’язано з вдосконаленням навичок володіння італійським олівцем, техніками офорту і акватинти, поєднанням різних інструментів у рисунку. Проаналізовано портрети, виконані італійським олівцем, пейзажні начерки, жанрові сепії, офортні копії з живописних полотен та офортні портрети. У портретах виявлено нові риси: активну роль насиченого тла як повноцінного учасника композиції, використання сміливих і продуманих контрастів, делікатного, але впевненого моделювання з глибокими тінями, більшу свободу у компонуванні фігури, поглиблення психологічної виразності. На основі пейзажних замальовок цього періоду досліджено розвиток віднайденої художником манери врівноваженого застосування протилежних засобів виразності: контрастних плям і м’яких градацій, експресивного та делікатного штрихування, деталізації та узагальненості. Проаналізовано, як рисунки цього і попередніх періодів стали підготовкою до роботи в техніках офорту й акватинти. Сформульовано підсумок еволюції художнього бачення митця, яке набуло певної цілісності, виразності, митець досяг найбільшої свободи і майстерності у володінні образотворчими засобами. У процесі дослідження проведено порівняння творчих методів Т. Шевченка і Рембрандта. З’ясовано спільні і відмінні риси на основі порівняльного аналізу загального композиційного мислення, трактування світла, використання засобів виразності, техніки роботи в офорті, характеру портретів і автопортретів у творчих доробках обох митців. Також проаналізовано копії Т. Шевченка з творів Рембрандта, з’ясовано, як український митець вивчав творчі методи голландського художника. Виявлено, що академічні тенденції та схильність Т. Шевченка до відкритих і театралізованих композиційних схем стримували митця у наслідуванні реалістичної і глибоко психологічної творчості Рембрандта. Результати дослідження дозволили охарактеризувати специфіку провідних жанрів у творчості Т. Шевченка: портрету, пейзажу й сюжетних зображень. Також виявлено специфічну тенденцію до об’єднання кількох жанрів в одному зображенні. Зацікавлення митця кожним жанром визначалось розробкою специфічних для цього жанру художніх завдань. Робота художника в жанрі портрету полягала, насамперед, у дослідженні психологічної ролі світлотіні в передачі образу портретованого, що є проявом романтичних рис. Виявлено властиві митцеві схеми для акварельних, сепійних, олівцевих та офортних портретів: у кожній техніці художник знаходив прийоми найбільшої виразності для зображення моделі. Образність портретних та сюжетних творів митця має ліричний, романтизований характер та ідеалізоване трактування, що зближує образи між собою. Проаналізовано різноманіття композиційних та світлових рішень в пейзажах Т. Шевченка, розробку просторових завдань, засобів врівноваження композиції, колористичних відношень. Досліджено застосування графічних технік олівця, сепії, акварелі і прояви академічних, романтичних та реалістичних тенденцій в пейзажах. Пейзажні і побутові зоб раження характеризуються особливим співвідношенням археографі чної й етнографічної складових і засобів художнього вирішення . Олівцевим рисункам здебільшого властиве сухе фіксування експедиційного матеріалу. Натомість акварелі та сепії характеризуються превалюванням абстрактно-художніх завдань (колористичних, композиційно-просторових, світлоповітряних) над предметно-етнографічними. Це виявляється у обранні мотивів, виразних з художньої точки зору, а не з огляду на презентабельне зображення пам’ятки. Звернення до побутових, античних і біблійних сцен забезпечило художникові найширше поле для вирішення мистецьких завдань: пошуку реалістичних типажів у роботі з натурою, романтичній поетизації, навіть ідеалізації етнографічних мотивів у спробі піднятись від побутов ої фіксації до передачі характеру народу. Охарактеризовано, що більшості сюжетних творів Т. Шевченка, на відміну від пейзажів, властиве застосування усталеної композиційної схеми, побудованої за театральним принципом репрезентації образу, який бере витоки водночас у академічному та народному мистецтві. Реалізм у сюжетних творах виявляється лише в критичному змісті, але формальна побудова залишилася академічно ідеалізованою, що спричинює неоднозначне емоційне глядацьке сприйняття. Досліджено питання оригінальних рис графічної манери Т. Шевченка і їх співвідношення з впливом стилістики інших художників (зокрема, К. Брюллова, П. Соколова). Манера художника властива розробкою специфічних мистецьких проблем: це віднайдена художником врівноважена пропорція між деталізацією і узагальненням; каліграфічна відпрацьованість штрихування для передачі матеріальних ефектів; експресивне трактування тла для підкреслення головних об’єктів; провідна роль контрасту; використання симультанного контрасту для ускладнення зображень сепією і аквареллю. Головним напрямом пошуків, що визначив специфіку творчості Т. Шевченка, було дослідження виразності світла – посилення його контрастності й узагальненості, робота над його емоційною та просторовою роллю, зацікавлення мотивом штучного освітлення. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що проявлена у творчості Т. Шевченка індивідуальна манера, з одного боку, базується на особистих рисах характеру митця, з іншого боку, вона була сформована всім візуальним досвідом, отриманим протягом життя, і поєднанням різних впливів, котрі також свідчать про вподобання художника (українська народна культура, навчання в Академії мистецтв, вплив манери вчителя, вивчення творів деяких російських та західноєвропейських художників). У дисертації доведено, що стилістичні особливості графічної творчості Т. Шевченка сформували цілком оригінальну художню мову, яка виводить доробок митця за межі одного стилю та вирізняє його з-поміж представників тогочасної мистецької традиції.

The work is devoted to studying of Taras Shevchenko’s graphic art of 1847-1861. The purpose of the research is to provide a thorough stylistic analysis of the artist’s graphic heritage, which will help to unveil the peculiarities and evolution of his artistic vision. From the exploring of scientific findings on the topic, it became clear that at the moment the issue of the features and development of Shevchenko’s artistic manner, his use of graphic means of expression are insufficiently studied. The scientific novelty of the paper consists in studying the stylistic traits of the artist’s work on the basis of analysis of a considerable volume of Shevchenko’s graphic works of 1847–1861, including previously unanalyzed works. The research explored how the foundation of the artist’s individual manner was laid in the period before 1847. The analysis of Shevchenko’s selected works of 1814–1847 revealed the origins of further artistic searches, in particular, the development of chiaroscuro skills, compositional integrity, tonal coloring of watercolors, use of etching techniques, combination of academic , romantic and partly realistic features. A comparison of Shevchenko’s creative method and methods of Peter Sokolov and Karl Bryullov showed specific features of Ukrainian artist’s manner. In the main part of the thesis, the works of the exile period (1847 –1857) and after it (1857–1861) were analyzed. The exile period was divided into three stages (1847–1850, 1851–1855, 1856–1857), based on biographical information and stylistic changes in the work. The influence of the new environment on the artist ’s work in years of exile has been explored. The analysis of works of 1847 –1849 revealed changes in the approach to composition: concentration and balance in the distribution of masses in landscapes; a clear scheme for accentuation on the composition centre in portraits and genre works; the emergence of complex spatial and lighting effects. The appearance of changes in the application of graphic techniques has been determined, in particular, the active work with sepia, the enrichment of tonal gradations in a pencil drawing, and coloristic searches in watercolor landscapes. The research characterized the changes in artistic language in Shevchenko’s works of 1851–1855. The methods for providing compositional balance in watercolor landscapes were analyzed. These works showed the use of color relationships as the leading means of expression. The chiaroscuro schemes in portraits, landscapes and genre scenes have been determined; the significance of light and skilful shape modeling has been traced. Shevchenko’s graphic exercises in mastering shading and stains, using various tools have been investigated. The analysis of the artist’s work with graphic techniques of watercolor, sepia, pencil, and black chalk showed a new method based on a combination of generalized and contrasting visual elements with tonal and detailed ones. The analysis of Shevchenko’s works of 1856–1857 justified the formation of a holistic manner that combined the achievements of previous years. The manifestations of stylistic tendencies of academism, romanticism, realism, motifs and schemes of Western European and Ukrainian folk art in the “Telemachus – Diogenes” and the “Parable of the Prodigal Son” series have been characterized. The further development of artistic skills of space reproduction, light-shading, use of contrasts, creation of compositional integrity, sculpture -like modeling of form are investigated. Based on the analysis of Shevchenko’s post-exile works (1857–1861), the improvement of the skills of using black chalk, sepia, various tools in th e drawing, etching and aquatint, has been analyzed. Portraits, landscape sketches, genre sepia, etching copies were analyzed. The portraits revealed new artistic features: active compositional and emotional role of background, confident and contrasting modeling, free and natural composition arrangement, psychological depth of the image. The landscape drawings showed the use of contrasting means of expression and various tools. The research revealed how drawings of this and previous periods prepared artist’s work in etching techniques. The result of the evolution of Shevchenko’s artistic vision, which has acquired integrity, expressiveness and freedom, has been formulated. The common and distinctive features in the creative methods of Shevchenko and Rembrandt have been identified on the basis of a comparative analysis of general compositional thinking, use of light, work techniques in etching, the character of portraits and self portraits in the creative heritage of both artists. The research clarified how She vchenko repeated Rembrandt’s methods and how his academic tendencies and his tendency to open, theatrical compositional schemes restrained his realistic search. The research described the specifics of genres in Shevchenko’s works (portrait, landscape and thematic images) and revealed his tendency to combine several genres into one image. In each genre artist developed specific artistic tasks. The portraits showed the development of psychological significance of chiaroscuro in the line of romanticism. The specific artistic schemes for watercolor, sepia, pencil and etching portraits were revealed: in each technique the artist found the means of the highest expressiveness. The imagery of the artist ’s portrait and thematic works showed a lyrical, romanticized character and an idealized interpretation. The diversity of compositional and lighting solutions in landscapes was analyzed. The combination of romantic, academic and realistic tendencies and the use of graphic techniques of pencil, sepia and watercolor in landscapes were investigated. The analysis showed the archaeographic nature of pencil landscapes, while in watercolors artist solved purely artistic problems. The genre, antique and biblical scenes provided the artist with the broadest field for solving artistic problems: the development of realism in working with nature, romantic idealization of ethnographic motives in an attempt to transfer character of the people. In thematic works artist applied one prevailing compositional scheme based on the theatrical principle of representation of personage inherited at the same time from academic and folk art. Realism in these works is manifested only in the critical sense, but the formal construction remained academically idealized. The issue of the peculiarities of Shevchenko’s graphic manner and their correlation with the influence of other artists’ stylistics (in particular, K. Bryullov, P. Sokolov) has been investigated. The artist’s style differs by the development of specific artistic problems: balanced ratio between detail and generalization; calligraphic elaboration of shading for showing material effects; expressive interpretation of the background to emphasize the main objects; the leading role of contrast; use of simultaneous contrast in graphic images. T he study of expressiveness of light and its emotional and spatial role represent the particular feature of Shevchenko’s artistic vision. It is proved in the thesis that the stylistic peculiarities of his graphic art formed a completely original artistic la nguage, which shows the artist’s achievements beyond one style and distinguishes him among the representatives of artistic tradition of that time.